Рафаель Сабатіні
29.04.1925 – 13.02.1950
Рафаель Сабатіні народився в старовинному італійському містечку Йезі, що на узбережжі Адріатичного моря. Свого часу його батьки були відомими оперними співаками. Батько – італієць Вінченцо Сабатіні (тенор), і мати – англійка Анна Траффорд (сопрано). Після народження сина вони продовжували виступати і, вирішивши, що гастрольне життя не для дитини, відправили маленького Рафаеля до Англії, до батьків Анни, які жили в маленькому селі поблизу Ліверпуля. Патріархальний устрій англійського села ідеально сприяв саморозвитку, і хлопчик занурився в читання книг, вдосконалюючи знання англійської мови на додаток до рідної італійської. Згодом Рафаель говорив, що англійською почав писати тому, що кращі розповіді прочитав саме цією мовою.
Родина Сабатіні
Коли батьки Рафаеля завершили артистичну кар’єру, вони почали викладати спів, відкривши свою першу школу в Порту. Рафаель, якому тоді було близько семи років, переїхав до батьків. У Португалії він став вчитися в католицькій школі, а до італійської та англійської мов, якими він володів з раннього дитинства, додалася португальська.
Через кілька років Сабатіні повернулися в Мілан, а Рафаеля відправили вчитися до Швейцарії, де він опанував французьку та німецьку мови. У швейцарській школі саме французькою мовою він написав перші твори.
Блискуче знаючи п’ять європейських мов, 17-річний Сабатіні повернувся до Англії (Ліверпуль) і почав кар’єру комерсанта, вступивши на службу в велику торговельну компанію, де курирував іноземну переписку з партнерами. Але з нудного світу ділових листів і декларацій його тягнуло в овіяну пригодами і романтикою реальність його творів.
В середині 1890-х років Рафаель Сабатіні почав писати, а в 1899 році вже зумів зацікавити своїми оповіданнями провідні англійські журнали. У 1901 році він отримав контракт на роман, хоча на той час ще не написавши жодного. І вже в 1902-му з’являється 
його перша новела «Шанувальники Івонн». Перший роман, “Лицар таверни”, вийшов у світ, коли Сабатіні було 29 років. Історичний роман розповідає про боротьбу за владу Олівера Кромвеля в Англії періоду XVII століття. Ця робота приносить Сабатіні перший успіх. Автор укладає договір з видавництвом і залишає нецікаву роботу в торгівлі.
Рафаель Сабатіні і Рут Діксон
Щороку Сабатіні писав нову повість або роман, не рахуючи оповідань.
У 1905 році Рафаель Сабатіні одружився з дочкою процвітаючого ліверпульського комерсанта – Рут Діксон. Сім’я переїхала до Лондона. Незабаром у пари народився син Рафаель-Анджело на прізвисько Бінки.
У 1910-х роках Сабатіні пише ряд творів, присвячених біографії свого улюбленого політичного діяча Пізнього Середньовіччя – Чезаре Борджіа. Цей історичний персонаж постає в романах «Суд герцога», «Життя Чезаре Борджіа» і «Знамя бика» (1912).
У роки Першої світової війни Сабатіні знову повертається до перекладацької діяльності, отримавши англійське підданство і працюючи в британській розвідці. Але він не кидає літературне поприще. Відійшовши від теми палацових інтриг, автор занурюється в пригодницьку тематику. На цей раз герой його роману «Морський яструб» (1915) – корнуолльский джентльмен Олівер Трессіліан, який волею долі, переживши зраду близьких людей, стає благородним розбійником – грізним корсаром на прізвисько Сакре аль Бар (Морський яструб).
У своїх оповіданнях письменник, за рідкісним винятком, звертається до реальної історії і навіть в передмові до однієї зі своїх книг запевняє про “твердий намір ретельно дотримуватися справжніх, засвідченних фактів”. Роботу над романом він починав з читання книг по історії, від них переходив до документів, до художніх і епістолярних творів епохи, в яких бачив найважливіше джерело відтворення “живої реальності минулого”. Сабатіні вважав, що історик-романіст повинен 
вивчити зображуваний їм період з такою ретельністю, щоб відчувати себе в ньому як вдома. Але якщо автор володіє письменницьким ремеслом, застерігав Сабатіні, то не стане захаращувати розповідь своїми знаннями, а лише наповнить і освітить ними свої оповідання. В історичних романах, тим більше пригодницького характеру, правда і авторська вигадка можуть перебувати в самих різних співвідношеннях. На думку Сабатіні, автор має право створити сюжет твору не тільки на справжніх подіях, але і на певній частці вимислу художника.
Під час роботи над архівними документами у Сабатіні виникає дея написати «Ночі історії» ( «Примхи Кліо»). Досліджуючи події минулих років, літератор не раз натикався на білі плями, дивні і недоведені факти і вирішив зібрати воєдино найзагадковіші історії і злочини останніх століть з невеликою часткою авторської інтерпретації. В результаті вийшла 2-томна праця в жанрі історичної прози, опублікована в 1917 і 1919 роках.
Відомо, що великий вплив на Сабатіні мали твори Даніеля Дефо «Загальна історія піратства», «Щоденник чумного року» та ряд інших, а також біографія самого Дефо. Останній в юності був учасником повстання герцога Монмута проти Якова II, потім був прихильником Вільгельма Оранського, активно брав участь в політиці, часто міняючи переконання, деякий час був у в’язниці. Всі ці події так чи інакше знайшли відображення в романах Сабатіні.
У 1921 році до письменника, чиє ім’я було вже добре відомим британським книголюбам, прийшов успіх – з виходом в Англії, а пізніше в США, відразу двох бестселерів – романів «Скарамуш» (1921) і «Одіссея капітана Блада» (1922).
Перший твір знайомить читача з подіями Великої французької революції, на тлі яких розвивається життєпис молодого адвоката Андре-Луї Моро, вимушеного боротися зі своїми ворогами під маскою блазня-комедіанта Скарамуша. Книга стала міжнародним бестселером.
Ще більший успіх здобув його роман «Одіссея капітана Блада». У роботі над романом Сабатіні знову повертається до улюбленої морської тематики. На цей раз його головний герой – Пітер Блад, бакалавр медицини і колишній військовий. За підозрою в державній зраді Блад був засуджений до повішення, але замість страти проданий в рабство в Вест-Індію, звідки почав свої піратські поневіряння по хвилях Карибського моря.
Вважається, що одним із прототипів капітана Блада є легендарний англійський пірат XVII століття Генрі Морган. Однак очевидно, що автор узяв за основу тільки масштабну особистість цієї людини, його досконалість в мистецтві управління флотами, але ніяк не надмірну жорстокість і бездушність. Герой Сабатіні – людина честі, а ще в його серці живе справжня любов, яка в підсумку і призводить до мирного життя.
До середини 1920-х років Сабатіні став досить забезпеченим письменником: видавці взялися перевидавати його більш ранні книги, за його творами ставили п’єси.
Однак в 1927 році сталася трагедія – в автокатастрофі гине єдиний син письменника: Бінки з матір’ю поїхали кататися на новому авто, яке юнак отримав в подарунок від батьків за успішне закінчення школи. Рут, яку викинуло з машини, вижила, а хлопець помер від отриманих травм. Смерть єдиного сина занурила письменника в важку депресію, яка призвела до розлучення з Рут в 1931 році. Одинокий письменник їде з Лондона і селиться в Кліффорді, купивши маленький затишний будинок біля озера, щоб займатися улюбленою риболовлею. Тут він мав намір прожити залишок життя.
Продовжуючи працювати, на хвилі успіху «піратської тематики» Сабатіні пише роман «Чорний лебідь» (1932), який присвячує вже безпосередньо Генрі Моргану і його пригодам. До кінця 30-х років літератор видає романи «Венеціанська маска» (1934) і «Меч ісламу» (1939).
Роман «Одіссея капітана Блада» продовжує залишатися на висоті читацького успіху. Видавці раз у раз просили укласти договір на перевидання. Твір стали переводити на інші мови. Такий приємний ажіотаж надихнув письменника на продовження. Так були написані ще 2 книги, що увійшли в трилогію: «Хроніка капітана Блада» (1931) і «Удача капітана Блада» (1936). Третя книга вийшла вже після екранізації роману в 1935 році видатним американським режисером Майклом Кертіцем. Головні ролі у фільмі зіграли зірки Голівуду Еррол Флінн і Олівія де Хевілленд.
З Христиною Діксон
Новий приплив життєвих сил письменник відчуває після змін в особистому житті: в 1935 році він вдруге одружується на колишній своячениці, скульпторі Христині Діксон, прийнявши її дорослого сина Ланселота як рідного. Разом з дружиною він кожного січня, за винятком військових років, вирушав кататися на лижах до Швейцарії, в Адельбоден. Сабатіні продовжував писати, віддаючи перевагу оповіданням. Також в 1930-і роки виходить в числі інших ще один том «Капризів Кліо».
І знову в родину письменника приходить велике горе. За дивним збігом, в день смерті Бінки, в 1940 році, Ланселот, який тільки що надійшов в ВПС Британії, розбивається в авіакатастрофі прямо на очах у Сабатіні і його дружини, роблячи маневр над їхнім будинком в Кліффорді. Причини загоряння літака так і не були з’ясовані.
До 1940-х років проблеми зі здоров’ям змусили Сабатіні уповільнити творчий процес. У 1941 році він пише роман «Колумб» про життя великого першовідкривача. Останній роман майстра, «Гравець», побачив світ в 1949 році, а збірка оповідань «Turbulent Tales», вийшла в 1950 році.
У січні 1950 року подружжя Сабатіні, як звичайно, відправилося в довгоочікувану поїздку до Адельбодена, хоча Сабатіні був уже дуже слабкий. Пережиті втрати дітей не могли не відбитися на його здоров’ї. Майже весь час літератор проводив в ліжку, ледь в силах тримаючи перо. 13 лютого 1950 року прекрасного романіста, який написав близько п’ятдесяти книг і безліч оповідань, не стало.
Похований Рафаель Сабатіні в Адельбодені, який так йому полюбився. Могилу майстра прикрашає не фотопортрет, а прекрасний пам’ятник, виконаний рукою його дружини Христини. Сабатіні зображений як людина, що впала обличчям униз, рука його стискає ручку – вірний інструмент його творчості.