Місіма Юкіо
14.01.1925—25.12.1970
– японський письменник, драматург, актор, політичний діяч, один з ідеологів японських “правих”. Автор 40 романів, численних п’єс та збірок оповідань, есеїв та кіносценаріїв.
Хіраока Кімітаке, майбутній Місіма Юкіо, народився в Токіо в аристократичній родині.
Раннє дитинство майбутній письменник провів у своєї бабусі, яка цілком ізолювала хворобливого хлопчика: навіть рідна мати не могла навідувати свого сина. Йому не дозволяли гуляти з іншими дітьми, тому більшу частину дитинства він проводив наодинці, граючи з ляльками своєї кузини. Виховання бабусі ґрунтувалося на аристократичних традиціях, що справило чималий вплив на хлопця. Саме бабуся прищепила йому любов до прози й театру.
В 1931 році за дідовою протекцією його було прийнято в привілейовану школу Ґакусюїн, де навчались діти з аристократичних сімей, у тому числі й Імператорської.
Місіма повернувся до родини в 12 років, де потрапив під залізний гніт батькової дисципліни військового штибу. Батько часто рвав синові рукописи. В 1941 році, напередодні вступу Японії в Другу Світову Війну, Юкіо написав свій перший твір — романтичну повість «Квітучий ліс». Вже в першій книзі з’являється мотив, варіації якого неодноразово зустрічаються в його майбутніх творах: краса і смерть — головні поняття, що визначають сенс життя. Тоді ж він бере псевдонім Місіма Юкіо. Надалі цим ім’ям будуть підписані всі його твори.
В вересні 1944 року Місіму було запрошено до Імператорського палацу, де він отримав з рук Імператора Сьова нагороду за успіхи в навчанні — годинник.
Підкорившись батьковій волі, Місіма Юкіо вступив на правничий факультет Токійського університету, де вивчав німецьке право. Капітуляція Японії у Другій світовій війні викликала хвилю самогубств серед патріотично настроєних японців. Одним із тих, хто вчинив ритуальне самогубство, був кумир і духовний наставник Місіми Хасуда Дземмей. Проте це був не єдиний удар. 
Місіма розлучився зі своїм першим коханням Мітані Куніко, молодшою сестрою Мітані Макото. Саме Куніко та Макото стали прообразами для Соноко й Кусано, персонажів пізніше написаного роману «Сповідь маски».
У січні 1946 року Місіма подорожував до Камакури, де одвідав відомого вже на той час майбутнього нобелівського лауреата з літератури – Кавабату Ясунарі, якому показав два рукописи своїх оповідань «Середньовіччя» та «Цигарка». У червні 1946 р., за сприяння Кавабати, «Цигарку» було надруковано в журналі «Нінґен».
У листопаді 1947 року Місіма закінчив своє навчання в університеті. Попри успішно складені іспити, через незадовільний стан здоров’я його кандидатуру відхилив «Японський промисловий банк». Після відмови Місіма вирішив піти на службу до Міністерства Імператорського двору, звідки згодом перейшов до Міністерства фінансів.
Місіма був дуже співзвучним післявоєнній культурі: зайнявся бодібілдінгом і став моделлю і актором в 1950-х роках; знаходився під впливом студентських протестів і субкультури хіпі в кінці 1960-х.
В особистому житті Місіми також відбулися зміни. У 1958 він одружився з дочкою відомого майстра класичної японської живопису Ясуси Сугіями. До своїх занять бодібілдінгом Місіма додав тренування по кендо. Знімаючись в головній ролі у фільмі Ясудзі Масумура «Караккадзе яро» (1960), позуючи відомому фотографові Ейко Хосое для альбому, який ряснів мазохистськими мотивами і названого «Форма троянди» (1963), а також іншими засобами Місіма цілеспрямовано став створювати в ЗМІ культ свого тіла,
сильного і перетвореного після виснажливих тренувань. Вчинки Місіми, що не мали відношення до його літературної діяльності, з одного боку, можна оцінювати як вульгарне бравування власними пороками, але, з іншого боку, вони дозволяють дивитися на Місіму, як на людину, яка наскрізь бачила і вільно маніпулювала у своїх інтересах механізмами ЗМІ, які несподівано отримали в післявоєнні роки важелі відчутного суспільного впливу на формування сприятливого іміджу сучасних поп-ідолів і «зірок» шоу-бізнесу.
Проте, перебуваючи в полоні у сучасного світу, зворотний бік особистості Місіми – його приховані неврози і травми його юності – постійно підштовхували його до рішучого неприйняття сучасної Японії.
Місіму довгий час цікавили ритуальні самогубства, детальному опису такого самогубства присвячене його оповідання «Патріотизм» («Юкоку»), за яким в 1965 році був створений фільм, де він сам знявся в головній ролі. В ході підготовки до написання твору він читав історичні описи сеппуку.
Ключову роль в житті Місіми зіграла творчість Оскара Уайльда. Любов до творів цього ірландського письменника супроводжувала Місіму все життя. Одержимість Місіми п’єсою Уайльда «Саломея» (1891) – історії про обезголовлення Іоанна Хрестителя царем Іродом на прохання його прийомної дочки Соломеї – проливають світло на справжній зміст подальших дій Місіми.
Крім романів та короткої прози Місіма створив понад 80 п’єс для постановки на сцені в самих різних жанрах, як європейських, так і творів для театрів Но і Кабукі. Він також адаптував і режисерував п’єси, іноді з’являвся на сцені в епізодах. У 1960 році він реалізував свою давню мрію, поставивши «Соломею» Уайльда в Токіо, і заявив: «Режисирувати “Соломею” було моєю мрією протягом останніх двадцяти років. Лише частково перебільшенням було б сказати, що я зайнявся театром тільки для того, щоб коли-небудь режисерувати “Соломею”». Безпосередньо перед інцидентом він готувався до нового варіанту постановки цієї п’єси.
Зранку 25 листопада Місіма надіслав своєму редакторові текст роману «Падіння янгола» — останню книгу тетралогії «Море достатку» і, як виявилось, останній твір Місіми взагалі.
Цього дня Місіма Юкіо та чотири члени «Товариства щита» пройшли на базу сухопутних військ Сил Самооборони в Ітіґая, захопили в заручники командувача бази й забарикадувалися в його кабінеті. На їхню вимогу у дворі було зібрано 
солдатів залоги (гарнізону). Місіма з балкону звернувся до солдатів із закликом здійснити військовий заколот, захистити традиційні монархічні цінності й повалити конституційний лад. Але промова, окрім як роздратування, не викликала ніякої реакції з боку слухачів. Декількома хвилинами пізніше Місіма повернувся до кабінету, де й вчинив ритуальне самогубство.
Британський письменник і літературний критик Даміан Фланаган, експерт по Японії, який написав кілька книг по японській літературі і культурі, говорить, що смерть Місіми була не просто націоналістичним закликом до зброї або останнім кроком безумця, а що вона має серйозний літературний сенс і проливає світло на кінцеву художню мету Місіми.
Адже, хоча ідея конституційної реформи зацікавила Місіму тільки в останні роки життя, він ставився до неї дуже серйозно, створивши в «Товаристві щита» групу досліджень Конституції Японії. Проте, багато хто бачить в акцентуванні уваги на цій темі лише виверт, що виправдовує його вражаючу смерть по-самурайськи. Місіма казав про відродження самурайських ідеалів в своїх роботах – зокрема, «Для юних самураїв» («Вакако самураї-но таме ні», 1969), і 
загинув з пов’язкою-хатімакі на голові, що мала напис: «Сім життів за імператора» («Сітісё ходоку» ). І коли в ході постановки «Соломеї» в Токіо навесні 1971 року, всього лише через кілька місяців після самогубства письменника, Соломея піднімає і цілує відрубану голову Іоанна Хрестителя, аудиторія не могла не зв’язати цей епізод з інцидентом, який нещодавно викликав потрясіння всієї країни.
Слід сказати, що на той час Місіма був самим визнаним на міжнародному рівні японським автором двадцятого століття: вражаюче талановитим, сліпуче плідним і головним кандидатом на Нобелівську премію. У своєму радикально новому аналізі надзвичайного життя Даміан Фланаган відходить від стереотипного зображення Місіми як правого націоналіста і естета і представляє його як людину, абсолютно одержиму символами часу, стверджуючи, що ця пристрасть і була в основі життя і творчості письменника.
Список літератури:
Мисима, Ю. Золотой храм: роман /Юкио Мисима. – СПб.: Азбука, 2000. – 384 с.
Мисима, Ю. Золотой храм: роман /Юкио Мисима. – СПб.: Азбука-классика, 2002. – 288 с.
Мисима, Ю. Золотой храм: романы /Юкио Мисима. – Р.н/Д.: Феникс, 1999. – 352 с.