Аполлон Майков
04.06.1821 – 20.03.1876
“В чем счастье?..
В жизненном пути
Куда твой долг велит – идти,
Врагов не знать, преград не мерить,
Любить, надеяться и – верить.”
(А.М. Майков)
Аполлон Майков народився в дворянській сім’ї, в якій панувала любов до мистецтва. Батько, Микола Майков, був академіком живопису, мати, Євгенія Майкова, – письменницею і поетесою. Від батьків Аполлон успадкував тягу до творчості.
Раннє дитинство він провів в Москві і в маєтку батька в Нікольському, поблизу Троїце-Сергієвої Лаври, а також в маєтку бабусі в Підмосков’ї – в селі Чепчіха Клинського повіту. Спогадам про своє дитинство Майков присвятив вірш «Рыбная ловля» (1855): «Себя я помнить стал в деревне под Москвою…»
Письменник Іван Гончаров, який давав в сім’ї (у Аполлона були ще брати) уроки літератури і російської мови, згадував: «Будинок Майкова кипів життям, людьми, які приносили сюди невичерпний зміст зі сфери думки, науки, мистецтв».
Дванадцятирічним підлітком Аполлона Майкова відвезли до Петербурга, куди незабаром переїхала вся родина.
Майже всі члени сім’ї пробували свої сили в літературі. Виник задум видавати рукописний журнал, який називався просто і красиво “Подснежник”. Номери журналу за рік зшивалися і прикрашалися масивною червоною обкладинкою з золотим тисненням.
Спочатку обдарований юнак планував займатися образотворчим мистецтвом, проте прогресуюча короткозорість не давала можливості присвячувати живопису достатню кількість часу. До того ж Аполлон Миколайович отримав схвальні відгуки щодо своєї поезії від поета Петра Плетньова і історика літератури Олександра Нікітенка. Дебютом Майкова в пресі вважають вірш «Орел», опублікований в «Бібліотеці для читання» в 1835 році.
У 1837 році юнак починає вивчати давньогрецьку і римську історію на юридичному факультеті Петербурзького університету. В цей же час він публікує свої перші твори: в «Одеському альманасі на 1840» (1839) без згадки автора. 
Перший віршований збірник виходить в 1842 році. Досліджувані предмети вплинули на його творчість – «Він немов дивиться на життя очима грека, його вірші нагадують античних поетів, несуть світлий і оптимістичний початок» – писали про нього сучасники.
Отримавши від царя Миколи I допомогу в розмірі 1000 рублів за свою першу книгу, поет отримує можливість подорожувати по Італії, Франції, Саксонії та Австрійській імперії. У Петербург Майков повернувся в 1844 році. Тут він пише кандидатську дисертацію про давньослов’янське право, отримує посаду в Міністерстві фінансів, потім стає помічником бібліотекаря в Румянцевському музеї. Майков стає помітною фігурою в літературних колах Петербурга. Він активно співпрацює з журналами «Современник» і «Отечественные записки», товаришує з Віссаріоном Бєлінським, Миколою Некрасовим і Іваном Тургенєвим.
За допомогою свого брата, Валеріана, Аполлон потрапляє на засідання першого в Росії соціалістичного гуртка, організованого Михайлом Петрашевським. Там у поета зав’язується тісне знайомство з Федором Достоєвським і Олексієм Плещеєвим. Хоча всіх поглядів натуральної школи Майков не поділяв, цей літературний напрям впливає на його творчість . Вірші 1840-х років повні цивільних мотивів. Майков публікує свої вірші в журналі «Отечественные записки» Андрія Краєвського, в 1845 році пише поему «Две судьбы», за яку він отримав Пушкінську премію Академії наук. У 1846 році в «Петербургcком зборнике» Миколи Некрасова вийшла поема «Машенька».
У новій збірці – «Очерки Рима» (1847) поет ділиться з читачами своїми враженнями про поїздку по Європі. Літературознавці відзначали, що його творчість змінилася: від античності він перейшов до життя сучасного, його стали більше хвилювать поезія «думок і почуттів».
Коли більшість учасників гуртка Петрашевського були заслані, Майков змінив своє ставлення до революційного руху в Росії. Ліберальні настрої Майкова 40-х років змінилися консервативними поглядами (вірш «Коляска», 1854), слов’янофільськими і панславістськими ідеями (поема «Клермонтский собор» (1853). «Багато дурниці, багато егоїзму і мало любові. <…> Це була моя дурість, але не підлість », – пише він про свій «ліберальний» період.
Розпочата в 1853 році Кримська війна знову пробудила поета до інтенсивної творчої діяльності (результатом стала книга «1854-й год. Стихотворения»).
У віршах кінця 50-60-х рр. Майков намагався оцінити навколишню дійсність («Вихрь», 1856; «Он и она», 1857; поема «Сны», 1856—1858; збірник «Неаполитанский альбом», 1858—1860; вірші «Поля», 1861, «Другу Илье Ильичу», 1863, «На белой отмели Каспийского поморья…», 1863). У ці роки він багато перекладає з новогрецької народної поезії, просякнутої духом боротьби за незалежність.
Співчутливим ставленням до національно-визвольного руху продиктований і ряд перекладів з сербських юнацких пісень («Сабля царя Вукашина», «Сербская церковь», «Радойца», «Конь»). Звідси увага поета і до періоду татарської навали на Русь і боротьби з кочівниками («В Городце в 1263 году», «Клермонтский собор»).
Майков зближується з редакцією «Москвитянин», літераторами Михайлом Погодіним (видавцем журналу), Михайлом Катковим, Федором Тютчевим. У цей період поет виступав проти впливу західноєвропейської культури.
Споглядальність, задушевність, спостережливість і пісенність – цим відрізняється пейзажна лірика Аполлона Майкова. «Весна», «Под дождем», «Сенокос», «Осень», «Летний дождь» вважаються кращими творами поета про природу рідної землі. За кількістю покладених на музику віршів Аполлону Миколайовичу належить одне з перших місць серед російських поетів XIX століття: численні вірші були покладені на музику М. А. Римським-Корсаковим, П. І. Чайковським і ін.
Неминущий інтерес поет відчував до епохи зіткнення язичництва з християнством («Олинф и Эсфирь», «Три смерти», трагедія «Два мира»).
Поет в своїй творчості починає схилятися в бік «чистого мистецтва», він вважає, що література не повинна виконувати особливих соціальних завдань, а має служити лише для естетичної насолоди.
У 1870 році Майков закінчує поетичний переклад «Слова о полку Ігоревім», який вважається критиками одним з кращих. Також поет займався перекладами народної поетичної творчості Греції, Сербії, Іспанії та інших країн. Перекладав твори таких поетів, як Гейне, Міцкевич, Гете. Переклав IV-X глави «Апокаліпсису» (1868).
У 1882 році Майков, дійсний статський радник, став головою Комітету з іноземної цензури.
В останні 25 років життя Майкова цікавили вічні питання буття, доля рідної країни, її минуле і сьогодення, її роль в історії. У 1880 роки Аполлон Миколайович також створив ряд віршів, що відрізняються глибокою релігійністю (“Близится вечная ночь….”, “Оставь, оставь!..” ).
Воспоминание
В забытой тетради забытое слово!
Я всё прожитое в нем вижу опять;
Но странно, неловко и мило мне снова
Во образе прежнем себя узнавать…
Так путник приходит чрез многие годы
Под кровли отеческой мирные своды.
Забор его дома травою оброс,
И привязи псов у крыльца позабыты;
Крапива в саду прорастает меж роз,
И ласточек гнезда над окнами свиты;
Но всё в тишине ему кажется вкруг –
Что жив еще встарь обитавший здесь дух.
На схилі років Аполлон Миколайович придбав в околицях Петербурга на станції Сіверська Варшавської залізниці скромну дачу. Тут, як відзначали його сучасники, “знайшов він свою честь і своє місце”, займаючись благодійною діяльністю. Завдяки його турботам і старанням в Сіверській були побудовані церква, школа і бібліотека-читальня, яка носила ім’я поета.
Помер Аполлон Майков в 1897 році в Петербурзі, похований на кладовищі при Воскресенському Новодівочому монастирі.
«Вся моя біографія – не в зовнішніх фактах, а в ході і розвитку внутрішнього життя …» – говорив поет. Лірика Аполлона Майкова була відображенням його життя – захоплень, політичних поглядів та історичних подій, свідком яких він став.
Список літератури:
Майков, А.Н. Сочинения: в 2-х т. / А.Н.Майков. – М.: Правда, 1964. – (Б-ка «Огонек». Отеч. классика).
Майков, А.Н. Стихотворения. Поэмы/ А.Н.Майков. – М.: Правда, 1987. – 477 с.: ил.