Борис Ілліч Олійник: до 85-річчя від дня народження українського поета, перекладача, державного діяча

Борис Ілліч  Олійник

22.10.1935 – 30.04.2017

«Люди,  всією  родиною
Браму  відкрийте  з  добром
Перед  моєю  Вкраїною,
Перед  живлющим  Дніпром!»

(Б.Олійник «Благословіння»)

 

Народився Борис Олійник  в селі Зачепилівка на Полтавщині.

Коли він був учнем 5-го класу вперше був надрукований його невеличкий вірш в районній новосанжарівській райгазеті “Ленінським шляхом” в 1948 році.

По закінченні десятилітки в 1953 році він вступив на факультет журналістики Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчив у 1958 році.

Вже у 1958 році він  розпочав роботу в редакції газети “Молодь України”. Поет і журналіст, Борис Олійник часто їздив у відрядження, зокрема на ударну комсомольську будову — Лисичанський хімкомбінат, про неї ж і про молоде місто Сєвєродонецьк надрукував у газеті серію нарисів і видав документальну повість “За Сіверським Дінцем” (1959).

Пережите в дитинстві та в роки молодості склало основу першої його збірки поезій “Б’ють у крицю ковалі” (1962).

Друга збірка — “Двадцятий вал” (1964) – відзначена Республіканською комсомольською премією ім. М. Островського.

Борис Олійник пише своєрідні віршовані “портрети” — монологи про сільських трудівників, як-от хворого хлібороба (“Про хоробрість”), інваліда з фронту (“Дядько Яків”), “співрозмову” зі скромною вчителькою В. І. Левкович (“Формула”), присвячений Максиму Рильському вірш “Пісня”, автобіографічні нотатки “Про себе”.

Виходять збірки “Вибір” (1965), “Коло” (1968), “Відлуння” (1970), “Рух” (1973). Вражає різноманітність поетичної творчості Олійника: задушевно-ліричне слово про матір (“Мати”); філософський роздум про непорушність зв’язку людини із землею (“Заземлення”); сокровенне, інтимне (“Дума про Аеліту”, “Ти чекай…”); лірика, сповнена драматизму та конфліктності: “Балада про вогонь і принципи”, “Ринг”, “Триптих пильності”, “Засторога”; публіцистичність у “Триптиху пильності” та в такому ж чілійському триптиху “На тривожній струні”.

Ліризму сповнені цикли “Сковорода і світ”, “Досвід”, “На лінії тиші”, “При гончарному крузі. Олесеві Гончару”, “Сиве сонце моє. Пам’яті матері”.

Навпаки, драматичні, гострі поезії — “В рамі прицілу”, “Прометей приручений”, “Про черги”, “Погоня… І постріл…”.

Поет застосовує також умовність, вигадку, елементи казки, фантастики, алегоричну та символічну образність у таких творах, як “Принцип”, “Про середину”, “Притча про ноги”, “Притча про славу”, “У поета гроші завелись” та ін.

У збірці “Заклинання вогню” (1978) поет вмістив цикл віршів “Від Білої хати до Білого дому…”.

Найбільш відомими та значними поемами Б. Олійника є: поема “Сиве сонце моє”, укладена із дев’яти віршів, написаних різними розмірами; “Дорога”; “Рух”;“Доля”; “Урок”; поема, історичний твір “Дума про місто”, написана до 1500-ліття Києва.

 Борис Олійник  одинадцять років очолював парторганізацію СП України і пишався тим, що за ці роки ніхто з його колег-письменників та літераторів не був виключений з її лав і тим паче посаджений за грати.

За період з 1962 по 1990 роки видав наступні збірники ліричних віршів і поем: «Сталь загартовують ковалі» (1962), «Стою на землі» (1973), «Заклинання вогню» (1978), «У дзеркалі слова» (1981), «Міра» (1988), «Шлях» (1995). Остання збірка – це своєрідний творчий звіт до свого 60-річчя. Для творчості Олійника характерні комбінація найтонших ліричних мотивів зі злободенних гумором, переконаністю у перемозі соціалістичних ідеалів і акцентуванні героїчних сторінок радянської та української історії.

Поет є лауреатом Державної премії СРСР (1975, за книгу “Стою на земле”) і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1983, за книги “Сива ластівка”, “У дзеркалі слова”, “Дума про місто”).

З 1961 року поет був членом КПРС. Борис Ілліч Олійник ніколи не боявся критикувати помилки, допущені під час побудови комуністичного суспільства в СРСР, тим не менш він ніколи  не міняв своїх політичних переконань і зберіг свій партквиток у той час, як більшість його колег в масовому порядку залишали КПРС. Свої особисті спостереження Борис Олійник, який побував в усіх гарячих  місцях  міжетнічних конфліктів на теренах колишнього Союзу, він відобразив в есе «Два роки в Кремлі» ( «Князь тьми») .

В числі перших Борис Олійник побував на місці ядерної катастрофи в Чорнобилі у 1986 році, звідки вів репортажі на центральному телебаченні СРСР і УРСР. В опублікованій в «Літературній газеті» статті «Випробування Чорнобилем» він прямо викривав злочинну діяльність тимчасовців, винних в аварії.

На початку липня 1988 року на XIX конференції КПРС в Москві Борис Олійник зупинившись на сталінському терорі 1937 року, цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так: “А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з’ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія”

Борис Олійник, по суті, зупинив будівництво промвузла у Каневі, що загрожувало усипальниці Т.Г.Шевченка. Ще у Верховній Раді УРСР виступив проти зведення мосту через Хортицю, що й змусило урядовців відкласти реалізацію свого наміру. У 1995 року Борису Іллічу присвоєне звання “Почесний громадянин Канева”. Один із фундаторів Українського фонду культури, з 1987  року він очолював його на громадських засадах.

Борис Олійник співчував сербському населенню колишньої Югославії, він відвідував охоплені громадянською війною райони Балкан. Вивчивши пригнічений стан сербів в зонах етнічного конфлікту в Боснії і Герцеговині, висловив свої міркування в есе «Хто і з якою метою демонізуватиме сербів?», видане в Югославії українською і сербською мовами. Поет засудив бомбардування Югославії силами НАТО, вжиті під приводом захисту албанської меншини в Косово, і особисто стояв в «живих щитах», які захищали мости країни від бомбардування. Коли розпочались бомбардування, прибув до Югославії. Написав есе “Хто наступний?”, де викрив політику США щодо колишньої Югославії.  Визнаючи заслуги українського поета в мирному врегулюванні, колишня Федеративна республіка Югославія нагородила його премією «Лицарське перо».

На парламентських виборах Борис Олійник неодноразово був обраний депутатом Верховної ради. Він був обраний  віце-президентом Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 2002 році Борису Олійнику було присвоєно звання “Почесний громадянин міста Києва”.
Борис Ілліч Олійник був єдиним народним депутатом від української Компартії, які підтримали Помаранчеву революцію 2004 року. Перебуваючи під час початку акцій протесту в Польщі, він, відчуваючи себе солідарним з демократичною опозицією, надіслав вітання їх учасникам і незабаром сам прийняв у них участь. Після його голосування за призначення уряду Юлії Тимошенко поряд з трьома іншими комуністами 2 березня 2005 року був виключений з партії і фракції КПУ.

27 липня і 3 серпня 2006 року Борис Олійник брав участь в круглому столі з приводу Універсалу національної єдності.

Підкреслюючи принципову позицію, 25 січня 2010 року Борис Ілліч написав заяву про складання повноважень голови та члена Комісії з державних нагород в знак протесту проти присвоєння президентом Ющенком звання Героя України Степану Бандері. 5 липня 2010 року призначений головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Борис Ілліч Олійник – автор понад 50-ти поетичних збірок, історико-літературних, критичних і публіцистичних праць,  що видаються в Україні і в інших колишніх республіках СРСР. Поезія українського автора переводилася на російську, італійську, чеську, словацьку, польську, сербохорватську, румунську та інші мови. На тексти Олійника створили низку пісень композитори О. Білаш, Л. Дичко, І. Карабиць, В. Кирейко, П. Майборода, В. Тилик та ін. Лауреат Державної премії СРСР (за збірку “Стою на земле”, 1975), Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка (за збірки “Сива ластівка”, “У дзеркалі слова”, “Дума про місто”, 1983). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого 5-го (1995) і 4-го ст. (1999), “Нестора-Літописця” 1-го ст. (2006).

Помер 30 квітня 2017 року на 82-му році життя після важкої і тривалої хвороби, похований 3 травня на Байковому кладовищі в Києві.

Над штормом, над шабельним зблиском,
Над леготом теплим в житах
Гойдається вічна колиска
Маятником Життя.

Життю — ні кінця, ні начала.
І вічно по колу землі:
Комусь — лебеді від’ячали,
Комусь — ще сурмлять журавлі.

Один передбачливо очі
Прикрив ще за крок від межі,
Ввійшовши клітиною ночі
Тихенько: чи жив, чи й не жив?

А інший — на кроки не міряв:
Летів, і гримів, і… згорів,
І люди відкрили в сузір’ях
Зіницю нової зорі.

Коли б загадали: — Хочеш,
Одне лише слово твоє —
І вища — лаврова! — почесть
Чоло твоє обів’є, —

Я б вибрав найвищу почесть:
У чистім і чеснім бою
На чорному мармурі ночі
Зорю записати свою!

(Б.Олійник “Вибір”)

Список літератури:

Олійник, Б. Вибрані твори: у 2-х т./ Борис Олійник. – К.: Укр. енциклопедія, 2005.

Олійник, Б. Вибрані твори: у 2-х т./ Борис Олійник. – К.: Дніпро, 1985.

Олейник, Б. В зеркале слова: стихотворения и поэмы/ Борис Олейник. – М.: Сов. писатель, 1984. – 136 с.

Олійник, Б. Вибране: поезії, поеми/ Борис Олійник. – К.: Етнос, 2009.- 640 с. – (Бібліотека Шевченківського комітету).

Олійник, Б. Два роки в Кремлі / Борис Олійник. – К.: Сільські вісті, 1992.  – 120 с.

Олейник, Б. Доля: стихотворения и поэмы/ Борис Олейник. – М.: Мол. гвардия, 1981. – 239 с.

Олейник, Б. « И увидел я другого зверя, или Два года в Кремле»/ Борис Олейник. – Запорожье, 1992. – 110 с.

Олійник, Б. Крик: поезії / Борис Олійник. – К.: Укр. письменник, 2015.- 380 с.

Олейник, Б. Мера: стихи, баллады, поэмы/ Борис Олейник. – М.: Мол. гвардия, 1988. – 77 с.

Олійник, Б.І. Основи:  вибране / Борис Олійник. – К.: Дніпро, 2005.- 452 с.

Олійник, Б. Пісня про матір: поезії / Борис Олійник. – К.: Дніпро, 2004.- 192 с.

Олійник, Б.І. Планета Поезія. Роздуми, статті, портрети/ Борис Олійник. – К.: Дніпро, 1983.- 190 с.

Олійник, Б. Поезії / Борис Олійник. – К.: Дніпро, 1986.- 343 с.

Олійник, Б. Сім: поема/ Борис Олійник. – К.: Рад. письменник, 1988.- 94 с.: іл.

Олійник, Б. Таємна вечеря: поезії 1989 – 2000/ Борис Олійник. – К.: Парламентське вид-во, 2000. – 144 с.

Олійник, Б. Трубить Трубіж: вірші та поеми/ Борис Олійник. – К.: Оріяни, 1998.- 216 с.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.