Більше ніж сто років тому, у листопаді місяці 1917 року, Третім універсалом Центральна Рада оголосила Українську Народну Республіку. Про творення республіки та непросту політичну ситуацію йдеться в книзі американського історика, визнаного в Україні, Тараса Гунчака “Україна: перша половина ХХ століття”. До уваги читачів цитати з книги про події листопада 1917 року.
“Після більшовицького перевороту в Петрограді співвідношення політичних сил змінилося і в Україні. На поверхні політичного життя появилася більшовицька партія, яка ставала дедалі активнішою, тоді як демократичні партії послабили свою діяльність. Одначе домінантним політичним чинником залишалася Центральна рада.
За нових умов Центральна рада опинилася перед вибором: або підкоритися урядові Леніна, або завершити державну будову, проголосивши українську державу…
Щодо цього дуже виразно висловився Третій військовий з`їзд. 10 листопада він ухвалив таку резолюцію: «Виходячи з принципу повного, нічим не обмеженого самовизначення націй, вимагати від свого найвищого революційного органу – Центральної ради – негайного оголошення української демократичної республіки в етнографічних межах України».
Під тиском життєвої дійсності Центральна Рада пішла на рішучий крок. 20 (7 листопада) 1917 року вона видала Третій універсал, яким проголосила створення Української Народної Республіки.
«Народе український! – говорилося в універсалі. – Ти, разом з братніми народами України, поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі, і ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею, во ім`я творення ладу в нашій країні, во ім`я рятування всеї Росії, оповіщаємо:
Однині Україна стає Українською Народною Республікою…
Документ усе ж не вдалося витримати в єдиному дусі (заяви про «рятування всієї Росії», про федерацію з Росією тощо). Чому так сталося? Адже Російський тимчасовий уряд, який репрезентував російську демократію, виразно довів, що росіяни не були готові до федерації, де б вони виступали нарівні з народами, уярмленими царською Росією. Ленінських більшовиків з їхніми централістськими прагненнями Центральна Рада не схотіла визнати. Тоді ж із ким вона бажала федералізуватися?
Я схильний думати, що такі заяви можна пояснити політичною непрактичністю провідних членів Центральної Ради, для яких федерація продовжувала залишатися романтичною мрією. Вони не розуміли, що більшовицький переворот у Росії ґрунтовно змінив політичні обставини, коли сама думка про федерацію ставала зайвою і треба було всіляко сконцентруватися на будівництві незалежної держави.
Практично так воно й було: український уряд розбудовував державне життя цілком самостійно.
Про те, що в Україні відбуваються надзвичайні зміни, ясно відчули представники закордонних дипломатичних місій, котрі взяли участь в урочистому проголошенні Третього універсалу 22 листопада на Софійській площі. Це були члени французької, бельгійської, італійської та румунської місій.
Варто згадати, що появу універсалу було з великими урочистостями відсвятковано в більшості міст України. Так у Полтаві відбулися військовий парад і всенародні збори… Подібні святкування пройшли у Катеринославі, Одесі, Чернігові, Кам`янці-Подільському, Житомирі, Вінниці, Бердичеві, Черкасах, Кременчуку, Гадячі та багатьох інших містах.
Звичайно, більшовики мали свої плани щодо новоствореної української держави. Вони почали агітацію між робітниками, селянами, солдатами та міським населенням із метою підняти народ проти уряду. Наслідком цього стала анархія, що поширювалася з кожним днем…
Більшовики, які діяли в Україні, послідовно виступали проти зростаючого українського національного й політичного самовияву. Їхня активність посилилася з падінням уряду Керенського і захопленням влади більшовиками в Петрограді. Заохочені такими успіхами, вони почали готуватися до збройного перевороту в Києві. Беручи до уваги централістичну будову організації більшовиків, можна припустити, що підривну роботу проти Центральної Ради вони вели не тільки з власної ініціативи, а й за відповідними вказівками з Петрограда…
Вже 7 листопада більшовики обговорювали справу повстання в Києві. Після цього вони розгорнули активну агітацію серед війська, яке стояло в місті. Завершенням усього цього мало бути повстання в ніч на 13 листопада.
Та плани більшовиків повалити Українську Народну Республіку не вдалися. Українські військові частини оточили змовників, роззброїли їх і опісля цілими вагонами вислали в Росію. У цій блискучій операції українці втратили тільки одного вбитим і чотирьох пораненими…»
[Джерело: Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття. Нариси політичної історії / Тарас Гунчак. – К. : Либідь, 1993. – С. 111-115].