Джон Рональд Руел Толкін: до 130-річчя від дня народження англійського прозаїка, філолога

Джон Рональд Руел Толкін

03.01.1892 – 02.09.1973

 

Джон Рональд Руел Толкін з’явився на світ у місті Блумфонтейн, яке сьогодні є частиною Південноафриканської республіки. Його батьки, Артур Руел Толкін, керівник англійського банку, і Мейбл Толкін (Сафілд), прибули до Південної Африки незадовго до народження сина у зв’язку з просуванням Артура по службі. 17 лютого 1894 року у Артура та Мейбл народився другий син, Хіларі Артур Руел, а потім і молодша сестра.

Найбільш незабутнім епізодом з раннього дитинства Джона був випадок, пов’язаний з укусом тарантула. На думку деяких дослідників, саме лікар, який лікував хлопчика, згодом став прообразом мудрого і доброго чарівника Гендальфа – одного з головних персонажів одразу трьох книг Толкіна. Крім того, образ павука був втілений у злісній павучці Шелоб, яка атакує героїв книги Толкіна в одному з її епізодів.

У 1896 році, після смерті батька сімейства від затяжної лихоманки, родина Толкін переїхала назад до Англії.  Період проживання у передмісті Бірмінгема став дуже важким у житті сімейства майбутнього письменника. Грошей постійно не вистачало, і єдиною відрадою для Мейбл Толкін та її дітей стала література та релігія. Досить рано Джон навчився читати. Мейбл також навчила сина основам латинської мови, а також прищепила любов до ботаніки, і Толкін з ранніх років любив малювати краєвиди та дерева. До чотирьох років, завдяки старанням матері, малюк Джон уже вмів читати і навіть писав перші літери. Однак у цей період більшу частину його настільної літератури складали релігійні книги. Згодом до них додалися ще й казки деяких англійських та європейських письменників. Так, улюбленими творами Толкіна стали книги «Аліса в країні чудес», «Острів скарбів» та деякі інші. Саме цей дивний симбіоз казкової та релігійної літератури заклав основи фірмового стилю, який був органічно втілений ним надалі.

Після смерті його матері в 1904 році Джон виховувався дідом – священиком місцевої церкви, сильною і неординарною особистістю. Саме Френк Морган, на думку багатьох, і прищепив майбутньому письменнику любов до філології та мовознавства. З його подачі Толкін вступив до Школи короля Едварда, де він вивчив давньоанглійську мову і почав вивчати інші — валлійську, давньонорвезьку, фінську, готську. У нього рано виявився лінгвістичний талант, після вивчення староваллійської та фінської мов він почав розробляти «ельфійські» мови.

У 1908 році  брати  – Джон та Хіларі – мешкають у санаторії, де і відбувається знаменна для Джона зустріч. Він знайомиться з дев’ятнадцятирічною Едіт Бретт, також сиротою. Невисока, тендітна, темноволоса і сіроока, вона здалася Рональдові надзвичайно привабливою. Різниця в освіті і віці не була перешкодою.

Дізнавшись про роман Толкіна, Френк Морган забороняє Джону спілкуватися з Едіт до повноліття (двадцяти одного року).

У 1911 році під час навчання в школі короля Едварда Толкін з трьома друзями – Робом Джілсоном, Джеффрі Смітом і Крістофером Уайзменом – організували напівсекретний гурток, іменований ЧКБС – “Чайний клуб і барровіанське суспільство” (англ. T.C.B.S. Така назва пов’язана з тим, що друзі любили чай, який продавався біля школи в універсамі Барроу, а також у шкільній бібліотеці, хоча це і було заборонено. Навіть після закінчення школи члени ЧК підтримували зв’язки.

Влітку 1911 року Толкін побував у Швейцарії, про що згодом згадує в листі 1968 року, відзначаючи, що подорож Більбо Беггінса Туманними Горами заснована на шляху, який Толкін з дванадцятьма товаришами пройшов від Інтерлакена до Лаутербруннена. У жовтні того ж року він розпочав своє навчання в Оксфордському університеті (Ексетер-коледж).

3 січня 1913 року студент Оксфорда – Джон Толкін досягає повноліття.  Для одруження  з Едіт Бретт немає перешкод. Едіт, що встигла на той час укласти заручини з іншим, розриває їх і приймає пропозицію Толкіна. Для цього дівчині, яка сповідувала англіканство, довелося прийняти католицтво. 24 вересня Толкін пише вірш «Подорож Еарендела», що вважається початком міфології, розробці якої він присвятив згодом усе життя.

У липні 1915-го Толкін отримує в Оксфорді ступінь бакалавра і йде до армії молодшим лейтенантом до полку ланкаширських стрільців, потім – батальйонним зв’язківцем. 22 березня Толкін та Едіт Бретт вінчаються в Уоріку.

Післявесільні будні несли з собою дуже мало романтики. Рональд поїхав на фронт, а Едіт залишилася чекати на нього в маленькому містечку. Війна   для дружини Толкіна Едіт була найбільшим стресом, вона лякалася кожного стукоту у двері, боячись, що принесуть звістку про смерть чоловіка. Через цензуру, прийняту в пошті Британської армії, Толкін розробив секретний код, який використав для написання листів додому. Завдяки цьому коду Едіт могла простежувати переміщення чоловіка на карті Західного Фронту.

27 жовтня Толкін занедужує «окопною лихоманкою». Слабкого і виснаженого Толкіна звільняють від військової служби, залишок війни він проводить в госпіталях. Багато дорогих йому шкільних друзів, зокрема Гілсон і Сміт, не повернулися з війни.

Толкін починає працювати над «Книгою втрачених сказань», починаючи з «Падіння Гондоліна». У цей час Едіт народила їхню першу дитину, Джона Френсіса Руела Толкіна.

Під час рідкісних прогулянок з дружиною народилася легенда про ельфійську царівну Лютіень, яку зустрів та полюбив смертний юнак Берен. Ця легенда стане основою, з якої виросте перший епос, створений Толкіном – “Сільмарилліон”.

Толкін напише згодом про дружину: “Вона була моєю Лютієнню – і знала про це”.

Восени 1920-го Толкін отримує місце викладача англійської в Лідському університеті. У жовтні народжується другий син Толкіна, Майкл Хіларі Руел.

21 листопада 1924 р. народжується третій, молодший син Толкіна, Крістофер Джон Руел. Толкін стає професором англійської мови у Лідсі.

Через рік його обирають професором давньоанглійської мови в Оксфорді та на початку наступного року переїжджає туди із сім’єю.

Незабаром Толкін знайомиться і починає дружити з Клайвом Льюїсом (у майбутньому знаменитим письменником).

В кінці 1929 року народжується єдина дочка Толкіна, Прісцилла Мері Руел.

Толкін був чудовим батьком. Він приділяв дітям дуже багато уваги. Написана у 1930-33 рр. повість «Хоббіт» була адресована саме їм, та й «Володар кілець» спочатку замислювався як продовження дитячої історії.  А до кожного Різдва він обов’язково писав їм листи від імені… Діда Мороза (Father Christmas). Одного разу на пікніку, щоб порадувати свої сім’ї, Толкін і його оксфордський колега (і друг) пустилися перепливати річку… в капелюхах та з трубками в зубах!

21 вересня 1937 р. «Хоббіт» виходить з друку у видавництві «Allen&Unwin». Книга має успіх та видавці просять про продовження. Толкін пропонує їм «Сільмарилліон», але видавці хочуть книгу про хобіти. До 19 грудня Толкін пише перший розділ продовження “Хоббіта” – майбутнього “Володаря Кільця”. Восени 1949 р. Толкін закінчує основний текст «Володаря Кільця».  29 липня 1954 р. в Англії з друку виходить перший том «Володаря Кільця». А 11 листопада – другий том «Володаря Кільця». Від Толкіна вимагають терміново доробити додатки, які мають бути опубліковані у третьому томі. 20 жовтня 1955 р. в Англії з друку виходить третій том «Володаря Кільця» з додатками, але без алфавітного покажчика.

Також Толкін здійснює переклад книги пророка Іони для видання «Єрусалимської Біблії», яку опублікували у 1966 році.

 Своє коло спілкування Толкін чітко розділяв на дві частини — «чоловічу» та «жіночу». Чоловіки чекали його на роботі, а будинок та сім’я входили у «жіночу сферу». Несерйозно-любовне ставлення до дружини виявлялося навіть у лагідному прізвиську «маленька моя», яке Толкін незмінно адресував їй.

Клайв Льюїс говорив, що Рональд вважає за краще проводити час у вузькому колі близьких друзів, де розуміють одне одного з півслова. Недарма вони називали своє суспільство “Інклінги” (від англійського “натяк”). Атмосфера, що панувала там, була одночасно літературною, трохи богемною та християнською за духом. Жінкам у цій компанії місця не було.

Проте жодна зі студенток професора ніколи не займала місця дружини у його серці. Більше того, її портрет назавжди залишився у галереї персонажів «Володаря Кільця». Це ельфійська царівна Арвен — те саме темне волосся, сірі очі, мовчазний спокій і загадкова посмішка. Всі без винятку друзі та знайомі Толкінов відзначали зворушливу увагу, яку вони виявляли один до одного. Воно було видно навіть у дрібницях — у тому, наприклад, як вони упаковували та дарували подарунки на день народження, як хвилювалися щодо здоров’я кожного.

До речі, після виходу у відставку, Толкін поїхав з Оксфорда і оселився поблизу моря тільки для того, щоб зробити дружині задоволення. Її дуже обтяжувало життя в галасливому місті. Здавалося, що в Англії не було більш старомодних людей, ніж професор Толкін та його дружина. Час у їхньому будинку ніби зупинився. Вони не користувалися жодними (!) електропобутовими приладами, у тому числі холодильником та праскою. Вони не мали телевізора. Толкін неодноразово заявляв, що автомобілі «заважають самі собі», і тому не водив машину (хоча до початку Другої світової війни вона у них все-таки була).

Подружжя прожило разом 55 років. В 1966 році  діти (і онуки) влаштували батькам пишне Золоте весілля.

У 1971 році Едіт померла у віці вісімдесят двох років. Толкін розпорядився встановити на могилі дружини плиту з написом «Едіт Мері Толкін, Лютіень». У 1973 році його син Крістофер додав до цього напису: “Джон Рональд Руел Толкін, Берен”.

Популярність Толкіну принесли книги «Хоббіт або туди і назад» та «Володар кілець», хоча він опублікував і багато інших творів.

Усі твори, що вийшли після 1973 року, включаючи «Сільмарилліон», видано його сином – Крістофером. Згодом було опубліковано інші його тексти, вони продовжують публікуватися і зараз.

Ще в дитинстві Джон зі своїми товаришами вигадали кілька мов, щоб спілкуватися між собою. Ця пристрасть до вивчення мов та конструювання нових залишилася з ним на все життя. Толкін став творцем кількох штучних мов: квенья, або мова високих ельфів; синдарин – мова сірих ельфів. Толкін знав кілька десятків мов, а нові мови створював багато в чому керуючись красою звучання. Сам він казав: «Ніхто не вірить мені, коли я говорю, що моя довга книга — це спроба створити світ, в якому мова, що відповідає моїй особистій естетиці, могла б виявитися природною. Проте це правда.»

Список літератури:

Толкін, Дж.Р.Р. Берен і Лутієн / Д.Р.Р.Толкін. –  Львів: Астролябія, 2018. – 320 с.

Толкиен, Д.Р.Р. Властелин колец: летопись первая / Д.Р.Р.Толкиен. – Баку: Олимп, 1993. – 512 с.

Толкин, Д.Р.Р. Властелин Колец: в 3ч. / Д.Р.Р. Толкин. – СПб.: Северо-Запад, 1992

Толкиен, Д.Р.Р. Властелин колец: летопись 2-я и 3-я / Д.Р.Р.Толкиен. – Баку: Олимп, 1993. – 655с.

Толкиен, Д.Р.Р. Возвращение государя. Летопись третья из эпопеи «Властелин колец» / Д.Р.Р. Толкиен. – М.:Радуга, 1992. – 352 с.

Толкін, Дж.Р.Р. Володар Перснів: трилогія. Ч.1. Братство Персня / Д.Р.Р. Толкін. – Львів: Астролябія, 2016. – 704 с.

Толкін, Дж.Р.Р. Володар Перснів: трилогія. Ч.3. Повернення короля / Д.Р.Р. Толкін. – Львів: Астролябія, 2016. – 704 с.

Толкін, Дж.Р.Р. Гобіт, або Туди і звідти / Д.Р.Р. Толкін. – Львів: Астролябія, 2017. – 384 с.

Толкиен, Д.Р.Р. Две твердыни. Летопись вторая из эпопеи «Властелин колец» / Д.Р.Р. Толкиен. – М.:Радуга, 1990. – 416 с.

Толкиен, Д.Р.Р. Две твердыни. Летопись первая из эпопеи «Властелин колец» / Д.Р.Р. Толкиен. – М.:Радуга, 1988. – 496 с.

Толкин, Д.Р.Р. Дети Хурина / Д.Р.Р. Толкин. – М.: АСТ, 2015. – 320 с.

Толкін, Дж.Р.Р. Легенда про Сігурда і Гудрун / Д.Р.Р. Толкін. – Львів: Астролябія, 2020. – 480 с.

Толкін, Дж.Р.Р. Падіння Артура / Д.Р.Р. Толкін. – Львів: Астролябія, 2018. – 256 с.

Толкін, Дж.Р.Р. Сказання з Небезпечного Королівства / Д.Р.Р. Толкін. – Львів: Астролябія, 2018. – 384 с.

Толкін, Дж.Р.Р. Сказання про Дітей Гуріна / Д.Р.Р. Толкін. – Львів: Астролябія, 2020. – 256 с.

Толкін, Дж.Р.Р. Сильмариліон / Д.Р.Р. Толкін. – Львів: Астролябія, 2014. – 576 с.

Толкин, Д.Р.Р. Сильмариллион / Д.Р.Р. Толкин. – М.: АСТ, 2003. – 428 с.

Толкин, Д.Р.Р. Хоббит / Д.Р.Р. Толкин. – М.: АСТ, 2010. – 284 с.

Толкин, Д.Р.Р. Хоббит или Туда и Обратно / Д.Р.Р. Толкин. – СПб.: Северо-Запад, 1991. – 352 с.

Толкиен, Д.Р.Р. Хранители. Летопись первая из эпопеи «Властелин колец» / Д.Р.Р. Толкиен. – М.:Радуга, 1988. – 496 с.

Толкиен, Д.Р.Р. Последний свидетель: роман / Д.Р.Р. Толкиен. – М.:Эксмо, 2006. – 384 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.