Федір Юрійович Маківчук: до 105-річчя від дня народження українського письменника, сатирика і гумориста

 

Федір Юрійович

Маківчук

(09.09.1912 – 04.12.1988)

Український письменник, сатирик і гуморист Федір Маківчук народився 9 вересня 1912 року  в селі Кордишівці Козятинського району Вінниччини, в багатодітній родині хлібороба.

Як і всі хлопчики, в дитинстві бігав удосвіта на ставок ловити рибу, зустрічав росяні світанки і закохувався у споконвічну прадавню природу пращурів.

Був ще в школі дотепним юнаком, умів, як ніхто інший на роботі, в полі, чи на дозвіллі, у хаті-читальні, а пізніше, – в сільбуді докинути до ладу жарт-приповідку, розповісти веселу історію, почуту від односельців, але перекладену на мову сміху, або й вигадану особисто.

У селі ще й досі стоїть старенька хатина, в якій Федір Маківчук проживав із своїми батьками, братами і сестрами, в якій провів своє дитинство.У рідному селі Федір закінчив чотири класи. Семикласну освіту здобув у Козятині, а потім подався по науку до Бердичева, де навчався у профшколі. Одержавши фах бухгалтера, працював рахівником в Кордишівській кооперативній крамниці. Проте нудна, суха праця не задовольняла дотепного, веселого юнака. Невдовзі він залишив цю посаду і в 1930 році через комсомольський набір був зарахований на курси вчителів для роботи в прикордонних районах. Очевидно, що й учителювати він теж не сподівався довго, бо вже в 1931 році дав згоду працювати завідувачем масового відділу старо-костянтинівської районної газети.

Народжений на Поділлі,  він з малих літ увібрав у себе глибинну природну мудрість і народну мораль, які не терплять підлості та облудності. Мав природжене загострене відчуття правди й кривди, справедливості і несправедливості. А коли став пізнавати тогочасне складне й суперечливе життя, де світло постійно перебивалося тінню, в ньому розвинулося й лишилося назавжди глибоке співчуття до знедоленої і скривдженої людини.

Саме ці якості й привели подільського хлопця Федора Маківчука в журналістику. Та не просто в журналістику, а в її найскладніший, найризикованіший різновид – у сатиричну публіцистику.

З 1931 року Федір працював у пресі , спочатку відповідальним секретарем, а потім заступником редактора в Старокостянтинівській районній газеті «Комуна» на Хмельниччині.

Статті, фейлетони, коментарі молодого журналіста привернули увагу громадськості і в 1938 році його призначають редактором кам’янець-подільської обласної комсомольської газети.
У вересні 1939 року Федора Маківчука направляють до Львова для організації радянської преси в західноукраїнському регіоні — він стає відповідальним секретарем редакції першої радянської газети «Вільна Україна». На початку 1940 року його призначають редактором новоствореної газети «Ленінська молодь».
У роки війни він керував сектором молодіжного радіомовлення ЦК ВЛКСМ у Москві і завідував відділом газети «Комсомольська правда”. Коли Харків було звільнено від фашистських загарбників, він очолив редакцію газети «Молодь України», з якою повернувся до Києва одразу після його визволення.
У 1945 році закінчив Київський педагогічний інститут. З 1946 року – беззмінний головний редактор сатиричного журналу «Перець» і залишився йому вірний до 1986 року.

Ще задовго до діяльності в «Перці» пройшов літературну школу Остапа Вишні, маючи його за вчителя і наставника, шанував талант і розум, дослухався до його думки, був скромним і ніколи не схилявся перед посадовими авторитетами, навіть, коли в часописі Остап Вишня займав посаду члена редколегії, він залишався авторитетом у Маківчука. Редактор радився з підлеглими, прислухався до літературних співробітників.

З перших же «своїх» номерів 35-річний головний редактор спрямував журнал на захист людей праці – передовсім від тогочасних всевладних номенклатурників, до котрих Федір Юрійович усе своє життя відчував якусь особливу відразу. Та й не дивно: він завжди крізь власне серце пропускав породжені тією номенклатурою драми і трагедії будівництва «світлого майбутнього», внаслідок яких нащадки відчайдушних, волелюбних і веселих лицарів-січовиків поступово трансформувалися у безправну сіру масу.

Маючи організаторські здібності, будучи й сам талановитим письменником-гумористом, він залучив до «Перця» кращих літераторів-сміхотворців і художників-карикатуристів: О.Вишню, С.Олійника, М. Годованця, О.Чорногуза, В. Ковіньку, А. Косматенка, П. Ключину, П. Глазового, В. Лагоду, П. Сліпчука, С. Герасимчука. І гуртом вивели літературно-художню частину журналу без перебільшення на світовий рівень. «Перець» передплачували й читали в Росії, США, Канаді, Аргентині, Австралії і ще в багатьох країнах…

За півстоліття творчої роботи Федір Юрійович Маківчук написав кілька сотень фейлетонів, гуморесок і памфлетів, які з’явилися друком в періодиці, а потім оселилися у книгах: «Здоровенькі були» (1952), «І сміх, і гріх» (1957), «Замужем і вдома» (1962), «Про добре і про зле» (1963), «Чорт наштовхнув» (1964), «Любе й нелюбе» (1965), «Любов і параграф» (1966), «Галас у жабуринні» (1967), «Вінегрет з перцем» (1969), «Репортаж з того світу», «Анфас і профіль» (1972), «Штрихи до портретів» (1977) і ін.

Федір Юрійович  – автор критичного  нарису про Остапа Вишню (1968), він упорядкував збірник  його творів «Привіт! Привіт!» (1957) та разом з дружиною сатирика — його семитомник (1963—1965). У співавторстві  з П. Глазовим видав книжки для дітей «Пушок і Дружок» (1957) та «Зустріч друзів» (1959),став співавтором  сценарію д/ф «Співа Україна» (1954) та мультиплікаційної  стрічки «Пригоди Перця» (1960). Окремі твори Матвійчука перекладені болгарською, в’єтнамською, німецькою, польсою, російською, чеською мовами. Усі зазначені книги вийшли у Києві.

Писав він лаконічно, вивіряючи кожне слово, думку, факти. Був, як журналіст і письменник-сатирик, людиною безстрашною, гострого пера і язика, якої боялися навіть можновладці. Безстрашним і гострим вважався і журнал «Перець», очолюваний ним майже сорок років. “Конторою глибокого бурєнія” називали КГБ працівники “Перця” . Три з половиною мільйони примірників – тираж часопису, який був бажаним у багатьох оселях.

За цей час справді розквітнув талант Федора Маківчука як майстра гумору і сатири. Для кількох поколінь українських гумористів і сатириків співробітництво з журналом і його головним редактором стало справжньою школою майстерності.
За час письменницької діяльності був удостоєний трьох орденів Трудового Червоного Прапора, багатьох медалей та грамот Президії Верховної Ради, з 1951 р. – член Спілки письменників України, був удостоєний республіканської премії ім. Ярослава Галана, звання Заслужений працівник культури України.
Від 1986 року Федір Маківчук — персональний пенсіонер республіканського значення.

Правда і справедливість – було Маківчукове кредо. Федір Маківчук у 1957 році був учасником делегації на 12-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН в США, що стало приводом до написання «Репортажу з того світу», за який він отримав Республіканську премію імені Ярослава Галана у 1960 році, а отримані кошти Федір Юрійович використав для будівництва приміщення нового магазину у центрі рідного села. Як міг так і допомагав письменник своїм односельчанам, то техніку, то пилораму, то будівельні матеріали для будівництва сільського Будинку культури діставав. Навіть записи співу своїх земляків на республіканське радіо відносив, щоб почули рідних кордишівчан не тільки в Україні, а й у цілому світі.

Остап Вишня так писав про Федора Юрійовича: «Вам доля дала керувати сміхом. Ви возвеличили наш сміх!».

Помер Федір Юрійович  4 грудня 1988 року в Києві.

У 2003 році було запроваджено літературно-мистецьку премію імені Федора Маківчука.

Список літератури

Маківчук, Ф.Г. Сатира і гумор: вибрані твори /Ф.Г. Маківчук. – К.: Дніпро, 1982. – 383 с.

1 thought on “Федір Юрійович Маківчук: до 105-річчя від дня народження українського письменника, сатирика і гумориста”

  1. “У гармидерному Нью-Йорку – місті велетенських газет, трущоб і хмарочосів – видається на американський кошт така собі вошивенька рептилька, що зветься “Новым русским словом”
    Ця плюгавенька білоемігрантська газетка за своїм обсягом приблизно у сто раз менша від таких отруйних друкованих колосів, як “Нью-Йорк таймс” чи, скажімо, “Нью-Йорк геральд трібюн”, але в змаганні “хто більше збреше” білоемігрантська вошивенька рептилька намагається не відставати від своїх товстих американських сестер. Я скажу більше, у поширенні низькопробних антирядянських пліток вона часто перепльовує навіть найбрехливіших заокеанських борзописців.” І т.д. в тому ж дусі. Це цитата з книжки Ф. Маківчука “Сатира і гумор: вибрані твори” Там ще багато цікавого на цю тему, варто почитати. Безстрашний був дядько і всі його боялись, навіть КГБ, да 🙂

Залишити відповідь до Ольга Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *