«Картини з колекції «Шедеври Запорізького обласного художнього музею»»

«Картини з колекції

«Шедеври Запорізького обласного художнього музею»»

Запорізький обласний художній музей продовжує знайомити читачів та відвідувачів нашої бібліотеки із чудовими роботами художників другої половини XIX – початку XX століття.

Нову колекцію репродукцій, представлених на нашій виставці, представлено роботами таких відомих художників, як Григорій М’ясоєдов, Кіріак Костанді, Євгеній Буковецький, Олександр Мурашко та ін.

Один із найяскравіших представників російського реалізму другої половини XIX століття, засновник Товариства пересувних художніх виставок, Григорій Григорович М’ясоєдов (19.04.1834 – 31.12.1911), народився с. Панькове Тульської губернії. Григорій, представник старовинного дворянського роду, здобув чудову освіту. Уроки малювання хлопчик почав брати, навчаючись ще в Орловській гімназії. Під час навчання в Академії мистецтв за свої роботи отримав малу золоту медаль (1861), а наступного року – велику золоту.

Саме під час навчання в Європі, спостерігаючи за діяльністю європейських художників, М’ясоєдову прийшла ідея створення організації нового типу — Товариства пересувних художніх виставок. Після повернення до Росії він отримує у  1870 році звання академіка.

Основною темою, до якої звертався митець у творчості, вважається селянський побут. Однак у його спадщині має місце серія прекрасних жіночих портретів: «Портрет Єлизавети Михайлівни Кривцової, дружини художника» (1861), «Портрет молодої жінки» (1899), «Курсистка. На шляху до знань» (1904), «Портрет дівчини з розпущеним волоссям», етюд «Жниця» та багато інших…

Г.Г. М’ясоєдов «Жіночий портрет» (1876)

У Запорізькому обласному художньому музеї творчість російського живописця Г.Г. М’ясоєдова представлено роботою «Жіночий портрет» (1876).

Одеса, четверте за кількістю населення місто Російської імперії, завжди виділялася на тлі інших міст своєю незалежністю та прагненням освічених городян до мистецтва, творчості та колекціонування. Саме тут у 1890 році було організовано Товариство Південно-Російських художників (ТПРХ), що успадковує традиції реалістичного та жанрового живопису «передвижників».

Серед членів-засновників нового Товариства були художники Кіріак Костанді та Євгеній Буковецький. З ініціативи ТПРХ  у 1898 році було створено Одеське літературно-мистецьке товариство, через рік за участю Товариства було створено міський музей — сьогодні Одеський художній музей.

“Кіріак Костанді – наша художня совість”, – писав 1910 року художник Петро Нілус.

Розпочавши навчання в Одеській малярній школі, Кіріак Костанді продовжив навчання в Академії мистецтв у Санкт-Петребурзі, де потрапив під вплив реалістичного руху «передвижників», затятих супротивників класичного та салонного мистецтва. Закінчивши педагогічні курси при Академії мистецтв (1879-1881) та отримавши визнання завдяки першій своїй «великій» роботі «У хворого товариша» (1844) на XII пересувній виставці, Костанді повертається до Одеси. Він викладає у Малярній школі, художньому училищі, жіночій гімназії.

З 1897 року Костанді – член Товариства передвижників, з 1907-го – академік. Навколо нього об’єдналася група талановитих освітян. Для учнів Костанді, яких Рєпін називав “талановитими колористами з тонким чуттям”, був характерний підвищений інтерес до кольору, пленера.

“Сильний майстер із добрим почуттям колориту”, – відгукувався про свого викладача з Одеського художнього училища, видатний радянський художник Ісаак  Бродський.

Фарби палітри Костанді  чисті, яскраві, звучні. Майстер добре знав закони контрастів кольору та широко користувався ними. Чіткий, впевнений малюнок, делікатний, і водночас живий мазок, і завжди тонка оброблена поверхня. Захоплюючись невеликими полотнами Костанді, Рєпін називав їх «діамантами». Один із таких «діамантів» представлений і на нашій виставці – етюд «Сонячний день» (1921).

К.К.Костанді Етюд «Сонячний день» (1921)

Об’єднані спільними інтересами, дружбою та творчістю, члени ТПРХ  часто збиралися разом на неформальні збори, які багато років проводились у будинках художниці Катерини Петрококіної та її племінника, Євгена Буковецького.

Фігуру одеського художника Євгена Йосиповича Буковецького (17.12.1886-1948) можна з повним правом назвати однією з ключових для культурного життя Одеси кінця XIX – початку XX ст.

Євген Буковецький закінчив Одеське реальне училище Св. Петра та Павла та одну з найкращих у Росії — Малярну школу одеського товариства витончених мистецтв у викладачів Г. А. Ладиженського та К. К. Костанді. Після навчання в Імператорській Академії мистецтв і подорожу Європою, Буковецький стає одним із засновників та активних учасників виставок Товариства південноруських художників в Одессі.  У його будинку на Княжій, 27, останні роки перед еміграцією мешкав Іван Бунін, у його майстерні на другому поверсі працював Петро Нілус.

Буковецький був досить універсальним художником, йому однаково добре вдавалися і портрет, і пейзаж, і жанрові сцени. Для всіх учнів Костанді, яких Рєпін називав “талановитими колористами з тонким чуттям”, був характерний підвищений інтерес до кольору, пленера.

Але найбільше митець любив портретний жанр, створивши чудову галерею облич відомих сучасників. Дотепна й ерудована людина, йому  вдавалося розговорити свою модель – так, щоб ухопити найтонші струни душі людини. Недаремно Буковецького називали «головний портретист Одеси».

Е.Й. Буковецький  «Жіночий портрет» (поч ХХ ст.)

На нашій виставці представлено його роботу «Жіночий портрет» (поч. ХХ ст.)

На пропозицію Євгена Буковецького, учні, друзі та колеги вшанували пам’ять Кіріака Костанді, організувавши Товариство його імені, яке продовжило традиції ТПРХ та проіснувало до 1929 року.

Видатний портретист, який завоював європейську славу, один із засновників Української академії мистецтва, живописець та громадський діяч Олександр Олександрович Мурашко (07.09.1875 – 14.06.1919), прожив нелегке та зовсім недовге життя.

Будучи дитиною, народженою поза шлюбом, він був практично покинутий батьками. Завдяки своєму дядькові по матері, а потім – вітчиму, Олександру Івановичу Мурашку, власнику іконописної майстерні, він здобув освіту. Олександр Мурашко далеко не одразу знайшов свою художню мову та свою палітру. Спочатку його роботи відрізняла стримана гамма кольорів, але потім палітра стала яскравішою. Брат вітчима, Микола Мурашко, український художник та видатний педагог, спостерігаючи за творчими пошуками племінника, писав у своєму щоденнику: «Погоня за силою сонця, за плямами – цікаво».

О.О. Мурашко “Жінка з перлами”(1900)

Потім було навчання в Академії мистецтв у Рєпіна, участь у європейських виставках… У Європі Олександра Мурашка оцінили раніше, ніж на батьківщині. Один із німецьких критиків писав: «Його покликання — це світло». У пресі Мурашка називали «художник світла».

Олександр Мурашко прославився як портретист і був популярний і в київської еліти, і в двох столицях Російської імперії, але митець боявся перетворитися на модного салонного художника, змінити свою манеру задля замовника. Вирушаючи до Москви до князя і княгині Оболенських, він пише дружині: «… Чи пошле мені доля сили та світлу голову, щоб утриматися на висоті художній та задовольнити смаки „публіки“? Завдання жахливе і слизький шлях». Проте суворі критики зазначали, що художнику вдавалося зберегти лаконічність композиції, не вдаватися до декоративних ефектів. До вашої уваги полотно майстра “Жінка з перлами” (1900).

А 14 червня 1919 року життя видатного художника перервалося … Невідомі справжні обставини вбивства художника, немає точних даних про долю його близьких, втрачено багато картин. Але, на щастя, багато робіт Олександра Мурашка збереглися, і вони сповнені сонця.

Одвічною темою мистецтва є зображення образу жінки. Створення жіночого портрета – найбажаніша робота для більшості художників-портретистів. Художники всіх часів надихалися образами жінок – сильних і вольових або крихких і ранимих, простих і скромних або сміливих і екстравагантних, літніх і зрілих, або юних і наївних, мріючих або приземлених, природних і земних, або утонених. Кожна епоха малювала свій ідеал жінки, її характер привертав особливу увагу багатьох художників. Дивлячись на жіночі портрети початку ХХ століття, ми можемо бачити, як на зовнішність та внутрішній світ впливають ті чи інші події у суспільному житті, мистецтво, література, мода.

Невідомий художник «Дама в ліловому» (поч. ХХ ст.)

«…Дыша духами и туманами, она садится у окна…»  (О.Блок «Незнайомка» (1906)

У черзі жіночих портретів, створених майстрами цієї епохи, знайшло відображення нове для тих часів розуміння жінки, більш розкуте, вільне від вікових забобонів, і, можливо, таким, що робить виклик традиціям, але в той же час тісно пов’язане з духовністю та філософсько-інтелектуальними пошуками творчої інтелігенції на той час.

На нашій виставці представлено жіночий портрет невідомого художника«Дама в ліловому» (поч. ХХ ст.)

Жанр портрета у живопису, зокрема, показує, як упродовж століть змінювався ідеал жіночої краси. Пов’язано це зі зміною світогляду, навичок, звичаїв, зі зміною систем правління, поколінь. Образ жінки змінювався з епохи в епоху, але зберіг головні неминучі риси: красу, ніжність, материнство.

Невід’ємна сторона образу та культури будь-якого народу – світ дитинства. У творчості художників він відкривається особливою зворушливістю та потаємністю. Діти завжди служили їм вічним джерелом краси та натхнення.

Дитячі портрети мають особливу привабливу силу. Вони зачаровують глядача щирістю, чистотою, жвавістю. І нехай зображення не завжди відповідає академічному живопису; головне — щоб художник зумів схопити та передати ту саму безпосередність, невловиму індивідуальність, дитячу чарівність.

Невідомий художник «Хлопчик із собакою» (ХІХ ст.)

Живописці, зображуючи дитячі образи, наслідували культурні та моральні канони свого суспільства. Дитячі образи у вітчизняному живописі XIX століття наділені неймовірною самобутністю та психологізмом. Особи втрачають ляльковість, діти стають маленькими особистостями, складається розуміння, що дитинство – окрема “дитяча культура”. І тоді виникає не лише любовне батьківське ставлення, а й повага до дитини як до унікальної особистості. Мистецтво відвело дітям одне з найважливіших місць, дитячий портрет перетворюється на самобутню мистецьку цінність.

Найчастіше, це портрети, що колись зберігалися в домашніх зібраннях, у міських і провінційних садибах, які були розсіяні після лихоліття революції, а імена багатьох зображених безповоротно втрачені. Безперечно, у глядача виникнуть особисті враження та асоціації. У нашій колекції представлена ​​робота невідомого художника ХІХ століття «Хлопчик із собакою».

Запорізька обласна бібліотека для юнацтва запрошує всіх відвідати оновлену експозицію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.