Коломієць Володимир Родіонович: до 85-річчя від дня народження українського поета, лауреата Шевченківської премії

Володимир Родіонович

Коломієць

02.11.1935 – 24.08.2017

Коломієць Володимир Родіонович народився  в с. Вовчків Переяслав-Хмельницького району на Київщині. Батьки  майбутнього поета були вчителями. Їм вдалось прищепити хлопчикові і почуття прекрасного, і любов до рідного краю. Батько, колишній фронтовик, викладав у школі історію. Володимир, дитинство якого припало на воєнні роки, не з чужих  слів знав вартість мирного життя.

Свого першого віршика він написав у третьому класі, в одну з повоєнних весен, коли жилося важко: їли млинці з цвіту акації, коржики з жолудів. Прийшов якось Володя зі школи, хутенько поробив уроки і захотілося йому погуляти в лісі. Але за вікном дощило. І він тільки уявив собі ліс і ведмедя, який виліз на стару черешню і гризе гіркий глей… Ведмідь не втримався і звалився на землю. От якби мав свою пасіку, то не лазив би по дикий «мед»! Така мораль цієї проби пера. Невдовзі його вірші друкуватиме дитяча газета «Зірка».

Закінчивши середню школу в Переяслав-Хмельницькому, з 1953 р. по 1958 р. Володимир продовжив навчання на  філологічному факультеті Київського Державного університету, по закінченні якого працював  у центральній пресі, у видавництвах “Держлітвидав” (пізніше “Дніпро”), “Український письменник”.

Першу збірку поезій «До серця людського» Володимир Коломієць видав у 1959 році, через рік після закінчення Київського університету.

Незабаром  були опубліковані і інші його збірки «Рунь» (1962), «Планета на житній стеблині» (1964), «Колиска жайвора» (1966), «Поезії» (1967), «Поміж чуттями і дивами» (1969), «Партитура тривоги» (1971), «По сей бік райдуги» (1972), «Переяслав» (1974), «День творіння» (1975), «Розмисел» (1976), «На відстані серця» (1978), «Не втратить вічності» (1980), «Від обрію до обрію» (1981), «Світень» (1982), «Подих моєї землі» (1984), «Сузір’я миру» (1987), «Яре вино» (1988), «Семигори» (1990), «Русло» (1991)…

Тривалий час Володимир Родіонович  працював головним редактором журнавлу “Дніпро”. Поетові випала честь  бути неодноразово  обраним членом Президії та секретарем Спілки письменників України. 

Поет і літературознавець Микола Ільницький зазначав:

«По-новому розкривається поет у низці віршів, в основу яких лягли епізоди дитинства, студентських та й пізніших років («Новели з повоєнного дитинства», «Валентина», «Пригода, що сталася з одним поетом», «Безіменні вбивці», «Биківня»…), про які раніше можна було розповісти ‑ та й то з осторогою ‑ хіба що у вузькому колі. Важливий уже сам собою отой своєрідний «літопис самовидця», коли можеш прилюдно висловити те, що тягарем лежало на душі, звільнення від підозріливості й страху, що ними, здається, було просякнуте все єство…».

Гуманістичний ідеал українського народу Коломієць осмислює у  поемах «Горицвіт», «Не втратить вічності» (обидві — 1980), «Сестра Землі», «Серед шаленого червня…» (обидві — 1984), «Семигори» (1985; 1990), «Сомкова Долина» (1986).

У 1993 році поет був удостоєний Державної премії України імені Т.Г. Шевченка за збірку поезій «Золотосинь».

Відомий український поет Іван Драч писав про Володимира Коломійця:

«Багато хто вдячний йому за перші і далеко не перші публікації, менше тих, хто вважає, що він не оцінив по-справжньому їхні творчі досягнення. Важко забрати справедливість і в перших, і в других. Та нас найперше цікавить його відмітний внесок у сучасну українську поезію, де без його творчого ужинку існувала б прогалина, яку нічим би було замінити. Може, це і є справжність митця ‑ вирізнятися отим неповторним і саме йому притаманним…».

У 1999 році публікується збірка поезій «Правнуки Дажбожі», у 2005-му – «Поки ще світить Сонце».

Видавши не одну поетичну книжку, ставши лауреатом Шевченківської премії, Володимир Родіонович не забуде про ведмедика на старій черешні — і почне розмову з юними читачами в збірках «Зозулині черевички» (1971), «Чубарики-чубчики» (1980), «Дід, глід та глоденятко», «Ярмарок див», «Весела оселя» (1986), «Лесикова сопілка» (2003) та інших.У 2013 році вийшла чергова збірка 77-річного поета — «Мирослав і Любомир». Її він присвятив своїм онукам-близнюкам. Володимир Коломієць знає світ дитинства, в якому заманливо жити. Тому-то такі теплі, ніжні за тональністю, сповнені цікавих художніх відкриттів його вірші для дітей:

НЕ ЖУРИСЬ, ЖУРАВЛИКУ!

Покривдили журавлика! —
Журавлик плаче з лепехи.
Летів-летів іздалеку,
А хтось підбив його лихий…
Журавлику, журавлику! —
Вже дні прощаються з теплом…
Як полетиш в Америку
Із переламаним крилом?
О, хто посмів журавлика,
О, хто посмів його підбить!
Болить у нього ранонька,
Душа ображена болить…
Журавлику, журавлику! —
Іди-іди до нас у двір.
Живи у нас до травня тут:
довірся, в доброту повір!

Чимало творів українського поета перекладено на мови іноземні,— зокрема, видано свого часу книжки з його поезіями вірменською, російською, білоруською, англійською… І сам Володимир Коломієць працював у галузі поетичного перекладу з різних мов на українську.

Творчість видатного майстра української поезії Володимира Коломійця добре відома багатьом шанувальникам красного письменства, їхнім дітям і онукам. Він також був редактором книги Галини Лозко «Коло Свароже. Відроджені традиції», що вийшла у видавництві «Український письменник» у 2004. Неодноразово головував на творчих вечорах  у Будинку Національної спілки письменників України.

З роками Володимир Коломієць працював і в жанрах есеїстики, народознавства,—  ним були підготовлені до друку книжки «Як молоде вино шуміло…» (мемуаристика) та «Одкровення від ластівки» (дослідження з української міфології, етимології та мови). А в 2006 році вийшла друком його прозова повість (у новелах) під назвою «Роса і попіл». Він також упорядкував і прокоментував тритомну антологію української поезії всіх часів «Небо України», у першому томі якої вміщено безцінні твори українського прадавнього фольклору та фрагменти Велесової книги.

Любов до літератури, до мови Володимиру Коломійцю вдалося передати і дітям. Дочка поета – Коломієць Лада Володимирівна – стала українським перекладознавцем, перекладачем,  доктором філологічних наук, професором. Зараз вона – завідувач кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. Син Богдан став програмістом.

Володимир Коломієць — унікальна постать не лише в українській літературі, а й у вітчизняній культурі, політиці, філософії… Автор понад 40 книжок віршів, поем, есе, публіцистичних статей. Він створив неповторний поетичний світ чистих, високих почуттів та глибинної філософії, з чітко означеним ритмічним контуром, самобутньою ритмомелодикою і оригінальним словниковим ландшафтом. Віршам Коломійця притаманні лірична зосередженість, енергійність інтонацій, публіцистичність образів.

Останні 28 років поет з родиною проживав у місті Ржищів, звідки він і пішов у Вічність.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.