Марсель Еме
27.03.1902 – 14.10.1967
«Марсель Еме — спостерігач, але не мораліст: не дає ні уроку, ні послання; він просто проливає стримане, смішне, ніжне і їдке світло на навколишній світ.»
(Жером Делакруа)
Марсель Еме народився в Жуаньї в березні 1902 року і був молодшим із шести дітей. Він майже не пам’ятав свою матір, яка померла через два роки після його народження, і свого батька-ковальника, який вирішив довірити виховання своїх дітей своїм родичам. Старший син потрапляє до школи-інтернату, а молодшого батько довіряє бабусі та дідусеві по материнській лінії. Так Еме опинився в Долі у Франш-Конті, регіоні, звідки родом були обоє його батьків.
Таким чином, Марсель виріс у Віллер-Роберт, селі, опис якого ми знайдемо в його романі “Зелена кобила” (“La Jument Verte”).
Він був поміщений до пансеону Коледж Долі, де пройшов конкурс на стипендію в 1912 році – і незабаром пошкодував про це, тому що з кожною поганою оцінкою йому дорікали за розтрату державних грошей… Досить посередній учень, він любить більше читати, ніж навчатися.
Закінчивши коледж, Марсель став учнем математичного відділення ліцею в Безансоні.
Тяжка хвороба поклала край його навчанню. Після одужання йому все ж таки довелося нести військову службу і його відправили до окупованої Німеччини (1922-1923). Після демобілізації Марсель поїхав до Парижа. Він спробував щастя в якості банківського службовця, страхового брокера і журналіста (поганого, на його уточнення).
У 1925 році Еме знову захворів.
Свій перший роман він починає писати в 1925 році: це буде «Брюльбуа», який публікується в Cahiers de France в 1926 році.
Найбільший французький незалежний видавничий будинок та одне з найбільших видавництв «Галлімар» публікує його другий роман, і з тих пір Марсель Еме писатиме майже по одній книзі на рік.
Роман «Спірне поле» у 1929 році був удостоєний високої літературної нагороди – премії Теофраста Ренодо, а вже наступного року «Безім’яна вулиця» отримала премію популістського роману.
Справжній успіх прийшов із публікацією роману “Зелена кобила” («La Jument Verte», 1933), який мав до того ж і справжній фінансовий успіх. З цього моменту Еме також почав приймати замовлення у світі кіно.
Марсель Еме залишався дуже прив’язаним до Франш-Конті. Дія романів “Зелена кобила” (1938), “Густалін” («Gustalin», 1938) і “Вуївра” («La Vouivre», 1941) також відбувається в Юра. 
Тим не менш, Марсель Еме стає справжнім парижанином: дія таких романів, як «Безім’яна вулиця» («La Rue sans nom», 1930), «Бик підпілля» (1939) і «Подорож» («Travelingue», 1941) , відбувається відповідно у світі нижчих класів, дрібної буржуазії, інтелектуалів та снобів.
З 1933 року Марсель Еме також писав для кіно, театру і продовжуватиме цю напружену роботу під час окупації, не соромлячись повідомляти газетам про «колабораціонізм». Але оскільки знайти в його творах якусь політичну відданість було важко, ім’я письменника не з’явиться в жодному чорному списку Визволення.
Рідкісний француз не знайомий з Дельфіною, Марінеттою і котом, що викликає дощ – героями «Казки кота Мурлики» («Les Contes du chat perché», 1934-1946) – оповіданнями для дітей, також перекладеними і на голландську мову. Цими творами Еме ще раз довів, що є обдарованим оповідачем.
У 1943 році окремими фейлетонами в паризькій колабораціоністській газеті Альфонса де Шатобріана La Gerbe виходить роман «Вуївра», який згодом був перевиданий неодноразово окремою книгою.
У характерній для Марселя Емі манері роман поєднує фантастику та реалізм.
Дія відбувається в міжвоєнний період на околицях Доля, де з’являється Вуївра – міфічне істота з народних переказів Франш-Конте. У Марселя Еме ця безсмертна істота представлена в образі красивої дівчини, яка має владу над зміями і носить діадему з великим рубіном.
Роман відзначений іронічним ставленням до християнства і симпатією до язичництва, що імпонувало поглядам французьких прихильників нацизму. Французька політика, представлена у романі сільським мером Вуатюр’є, також показана саркастично.
У 1989 році роман був екранізований Жоржем Вільсоном, який зняв однойменний фільм, а в 2011 році був випущений міні-серіал «Логове Вуїври».
Роман «Подорож» є першою частиною саги, що включає довоєнний період, Другу світову війну та післявоєнний період. Дія роману присвячена Народному фронту. Роман «Час школярів» («Le Chemin des écoliers», 1946) нагадує часи німецької окупації, а роман «Уран» («Uranus»,1948) описує життя поселення часів репресій.
Своєю п’єсою “Глава інших” (“La Tête des autres”, 1952) Марсель Еме виступив проти смертної кари, що викликало бурхливу реакцію в суспільстві. Інші п’єси, такі як «Люсьєна і м’ясник» (1948) і «Клерамбар» (1950), були успішними барвистими комедіями.
Еме також написав безліч сценаріїв, таких як «Злочин і відплата» (1935) за твором П’єра Шеналя та «Мандрівник Туссена» (1943) за Луї Дакеном.
У повоєнний період він майже виключно присвятив себе театру. Його остання робота, “Вельзебірська конвенція” (“La Convention Belzébir”), була створена за кілька місяців до його смерті, в 1967 році.
За творами Еме знято багато фільмів – як кіно, так і телефільмів. Серед найбільш відомих екранізацій: «Подорож Парижем» (1956) (Клод Отан-Лара з Бурвілем, Жаном Габеном і Луї де Фюнесом у головних ролях), «Мюрайль» (1977) (П’єр Чернія з Мішелем Серро в головних ролях). ) і «Уран» (1990) (Клод Беррі з Жераром Депардьє, Мішелем Галабру, Жан-П’єром Маріель, Мішелем Бланом та Філіпом Нуаре в головних ролях).
Еме відомий і як перекладач: він перекладав твори відомих американських письменників, таких як Артур Міллер та Теннессі Вільямс.
Світобудова Еме має два полюси: сільську місцевість (дитинство, яке провів у рідних краях) та місто (він був міським жителем та держслужбовцем за потребою). Йому завжди вдавалося поєднувати реальність із фантастикою. У його всесвіті світ реальності (світ читача) безмовно перетворюється на світ уявний (світ письменника). Для нього справжній анекдот — лише трамплін до дивного, мрії, фантастичного, де комічне може стати бурлеском, потворне — карикатурним, а прекрасне — високим.
Він був чудовим стилістом, котрий дуже точно підбирав слова. Він надав кожному персонажу свій власний стиль та словниковий запас. Його використання мови вважається одним із найбагатших у французькій літературі 20 століття. Чудовий стиліст, який проголошував у своїх літературних доктринах чистоту французької мови, у творчості висловлювався простим і ємним складом, пронизуючи його чистокровним галльським гумором. Більшість дослідників літературної спадщини Марселя Еме 
відзначають, що фольклорно-гумористична сторона його творчості близька до канонів середньовічних фарсів та фабліо, через Рабле та новели Відродження лінія жанрових аналогій йде до Вольтера, Бальзака та Анатоля Франса. Витонченість жартів та нещадний сарказм у витонченому виконанні Марселя Еме формують найбільш самобутню сторону його творчості.
Проте літературні критики підтримували Еме мало, навіть найневинніші його тексти піддавалися критиці. Але серед широкої публіки Марсель Еме був надзвичайно популярним.
Загалом за своє життя французький письменник створив 17 романів, написав понад десять п’єс і випустив 6 збірок новел. Еме брав активну участь у написанні кіносценаріїв за творами Достоєвського, Сіменона та інших авторів.
Марсель Еме помер 14 жовтня 1967 року у Парижі. Похований Марсель Еме на паризькому цвинтарі Сен-Венсан, Монмартр.
Як людина, Марсель Еме, мав свою легенду: небалакучий, вічно захований за темними окулярами, «селянин Монмартра». Французький письменник і літературний критик Антуан Блонден писав про нього: «Його будинок у формі ліхтаря на вершині Б’ютта був маяком, причому без затемнення. Його тиха сила розсіювала прокляття. Його зникнення повертає нас у світ без поблажливості, де більше не зростатимуть карлики, де у могильників більше не буде лірики, де судові пристави більше не здадуться демонові милосердя…»
MARCEL AYME