Микола Лисенко
22.03.1842 – 06.11.1912
Микола Віталійович народився в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії (нині Глобинський район) в родині дворянина, полковника. Домашнім навчанням Миколи займалися мати і відомий поет А. А. Фет. Мати вчила сина французької мови, вишуканим манерам і танцям.
Із спогадів Михайла Старицького: «Перше виховання нашого композитора було поведене на аристократичний лад: чиста французька мова, вишукані манери, танці, уміння невимушено триматися у вітальні—ось що вимагалось від дитини … Відомий поет Фет, який служив у тому ж Орденському полку (що й батько Миколи), навіть дорікав матері Лисенка, що вона вчила сина спершу азбуки французької, і взявся сам учити його російської. Через те, що на уроках Фет змушував свого учня писати букви олівцем, останній став приставати до офіцерів з проханням дати олівця, за що й прозвали його в полку “карандашиком”».
Вже в п’ять років мати Миколи, Ольга Єреміївна, побачила хист хлопчика до музики і 
розпочала опікуватись його навчанням. Вона сама чудово грала на роялі. І через те, що Микола виявив з дитинства любов до гри на фортепіано—іноді годинами простоював і підбирав мотиви, то батьки вирішили, що у його є покликання до музики і запросили для нього з п’яти років учительку.
“В музиці Микола робив колосальні успіхи і, будучи ще в першому класі, себто років дев’яти, написав досить гарненьку польку з правильним розвитком теми і звучною гармонізацією; цю польку й було надруковано в Києві” (Михайло Старицький).
У 1855 р. Микола почав навчання у привілейованому навчальному закладі — 2-й Харківській гімназії. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали. Закінчив гімназію і в тому ж році, разом зі своїм двоюрідним братом Михайлом Старицьким, поступив до природничого факультету Харківського університету. Через рік батьки Миколи Віталійовича переїхали до Києва, і брати перевелися у Київський університет. Київського університет він закінчив з відзнакою і 1865 року навіть захистив дисертацію на тему «Розмноження нитчастих водоростей» та у травні 1865 року одержав ступінь кандидата природничих наук.
Серед українського студентства університету панувала атмосфера патріотизму, і це сприяло формуванню Лисенка як громадського діяча. Він належав до «Київської Громади», працював у кількох гуртках, пов’язаних з етнографічною діяльністю, викладанням у недільних школах, заснував і провадив студентський хор, організовував концерти.
Згодом Лисенко вирішує отримати вищу музичну освіту. У вересні 1867 року вступив до Лейпцизької консерваторії, що вважалася однією з кращих в Європі. Студіював, насамперед, як піаніст, проте значне місце в навчанні займали й лекції з музично-теоретичних дисциплін. Окрім того, освоював гру на скрипці й органі, та брав додаткові лекції з композиції та теорії музики. Вчився у кращих педагогів, відвідував оперний театр, картинні галереї.
28 грудня 1867 року у Празі відбувся надзвичайно успішний концерт Лисенка, де він виконав багато українських пісень у власних фортепіанних аранжуваннях. Влітку 1868 року одружується з Ольгою О’Коннор (вона студіювала вокал), спільно вони прожили 12 років, але дітей у них не було. У 1869 році завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання усього за два роки. Під час навчання написав декілька інструментальних творів, зокрема 1-у частину симфонії та симфонічну увертюру «Ой запив козак, запив», струнний квартет та тріо, а також видав свою першу збірку українських народних пісень для голосу й фортепіано. Тоді ж Лисенко написав і свої перші твори на слова Тараса Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною».
З 1869 по 1874 роки М. Лисенко перебуває у Києві, займаючись творчою, викладацькою та громадською діяльністю. У сезоні 1872–73 років був у складі дирекції Російського музичного товариства і приймав активну участь у його концертах. У 1872 році з метою підтримки хорового руху в Києві було засновано аматорське хорове товариство, при якому існував хор з 50-ти співаків, яким керував Лисенко. Разом з М. Старицьким добився дозволу на публічні вистави українських п’єс. Тоді ж ними було написано оперети “Чорноморці” та “Різдвяна ніч” (пізніше перероблена на оперу). “Чорноморці”, як народна оперета, міцно ввійшла у театральний репертуар з 1872 року, а “Різдвяна ніч” з успіхом була поставлена в 1874 році у Київському оперному театрі силами акторів-аматорів. Це був початок українського національного музичного театру.
У 1873 році було видано першу музикознавчу працю М. Лисенко про український музичний фольклор (“Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм”). У цей же період Микола Віталійович пише багато фортепіанних творів, а також симфонічну фантазію на українські народні теми “Козак-Шумка”.
З метою удосконалення майстерності в галузі симфонічної інструментовки Лисенко у 1874 році вступає до Петербурзької консерваторії у клас до всесвітньо визнаного у цій галузі майстра М. Римського-Корсакова, який скінчив у 1876 році.
“…заняття у Римського-Корсакова збільшили його музичну ерудицію і розкрили перед ним нові таємниці звукових композицій. Петербуржці навіть пропонували Лисенкові посаду капельмейстера у приватній опері з перспективою переходу на імператорську сцену … Але Лисенка тягла додому туга за батьківщиною” (Михайло Старицький. Спогади)
В цей період він дружньо спілкується з композиторами “Могутньої кучки”, приймає участь у концертах Географічного товариства, керує хоровими курсами. В петербурзький період ним написано сонату для фортепіано, перший та другий концертні полонези, першу рапсодію на українські теми, видано збірку дівочих та дитячих пісень і танців “Молодощі”. Він працював також над оперою “Маруся Богуславка” (незакінчена) та зробив другу редакцію опери “Різдвяна ніч”.
Після повернення до Києва у 1876 році М. Лисенко розгортає активну виконавську діяльність, влаштовує щорічні “Слов’янські концерти”, в яких виступає як піаніст-соліст та хормейстер. В цей час ним були написані майже всі його твори для фортепіано великої форми, в тому числі друга рапсодія, третій полонез, ноктюрн до-дієз мінор. Він також заново організує хори, які здебільшого складалися з семінаристів та студентів, знайомих з нотною грамотою. Але у зв’язку з відомим Емським указом 1876 року, за яким було заборонено вживати українську мову (в тому числі під час концертів), Лисенкові хори виконували українські пісні іншими мовами.
З 1878 року— займав посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж настають зміни і в особистому житті — Микола взяв другий (цивільний) шлюб з Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цього шлюбу Лисенко мав 5 дітей.
З 1880 року розпочинається період інтенсивної композиторської творчості. М. Лисенко започатковує роботу над своїм найвизначнішим твором—монументальною оперою “Тарас Бульба” (лібрето М. Старицького за повістю М. Гоголя), яку буде завершено лише через десять років.
“Чайковський обійняв Лисенка, привітав із талановитим твором і просив їхати з ним негайно у Петербург, де він поставить цю оперу неодмінно. Пам’ятаю, що Лисенко сп’янів від похвали такого геніального композитора” (Михайло Старицький. Спогади)
У 80-ті роки було написано також лірико-фантастичну оперу “Утоплена” (за “Травневою ніччю” М. Гоголя, лібрето М. Старицького), кантату “Радуйся, ниво неполитая” на поезію Т. Шевченка, п’єси для фортепіано . У 1883 році М. Лисенко пише третю редакцію “Різдвяної ночі”, яка з великим успіхом виставляється у Харківському оперному театрі.
Тоді ж М. Лисенко створює зовсім новий жанр—дитячу оперу. З 1888 по 1893 роки він пише дитячі опери “Коза-дереза”, “Пан Коцький”, “Зима і Весна, або Снігова краля” (всі за лібрето Дніпрової Чайки). У 1889 році Микола Віталійович вдосконалює та оркеструє музику до оперети “Наталка Полтавка” за твором І. Котляревського, у 1894 – пише музику до феєрії “Чарівний сон” на текст М. Старицького, у 1896 – оперу “Сапфо”.
У 90-ті роки, крім викладання в інституті та приватних уроків, М. Лисенко працював у музичних школах . Та не дивлячись на педагогічну завантаженість, з 1892 року по 1902 він чотири рази влаштовує знамениті “хорові подорожі” по Україні—гастрольні концерти, в яких виконувались переважно його власні хорові твори на тексти Шевченка та обробки українських пісень.
В 1904 році Микола Лисенко відкрив власну музично-драматичну школу. Це був перший український навчальний заклад, що надавав вищу музичну освіту за програмою консерваторії. У школі Микола Віталійович викладав фортепіано. І школа, і М. Лисенко ( як її директор) перебували під постійним наглядом поліції. У лютому 1907 року Лисенка заарештували, проте на ранок його відпустили.
Але, незважаючи на усі переслідування, М. Лисенко плідно працює. У 1905 році з’явився його твір “Гей, за наш рідний край”. У першому десятилітті 20-го століття з’явилася також музика до драматичних вистав “Остання ніч” (1903) та “Гетьман Дорошенко” (Лисенко заповідав виконати цю музику по своїй смерті).
У 1908 році після народження дитини померла кохана дружина, і виховання дітей М. Лисенко взяв повністю на себе. У цей важкий для родини час поруч з ним були його родичі Старицькі. Всі діти займалися музикою, згодом стали відомими музикантами.
Останній період життя Микола Віталійович звертається до царини духовної музики і пише низку творів, які продовжили започаткований його “Херувимською” ще в кінці 19-го століття цикл: “Камо пойду от лиця Твоєго, Господи” (1909), “Пречистая Діво, мати руського краю” (1909), “Діва днесь пресущественного раждаєт”, “Хресним древом”.
У 1910 на текст Т. Шевченка був написаний “Давидів псалом”. О. Пчілка згадує, що М. Лисенко писав свої духовні твори в Китаєві, селищі поблизу Києва (зараз район міста). Під час літнього відпочинку він бував там, слухав духовні піснеспіви у церкві стародавнього монастиря.
Лисенко провів чотири великих гастрольних турне: 1892—93, 1897, 1899, 1902 рр. Програма складалась із двох відділів — на початку Лисенко виступав як піаніст з виконанням власних творів, а потім співав хор, якому Микола Віталійович акомпанував. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з Олександрем Кошицем буворганізатором музичного товариства «Боян» (1905).
У 1908–1912 роках став головою ради правління «Українського Клубу». Лисенко писав твори у різних жанрах: оперному, хоровому, вокальному, інструментальному, а обробці української народної пісні надавав величезного значення. Започаткувавши свідомий національний напрям в українській музиці, Микола Лисенко ще за життя заслужив собі епітет «батько української музики».
Постійна напружена праця підірвала здоров’я композитора. Матеріально не забезпечений, він жив лише з того, що давав уроки музики, бо інших доходів у нього не було.. Влітку 1912 року він їде лікуватися на курорт Наугейм. Але життєві обставини не були сприятливими для поліпшення здоров’я—це і величезне навантаження в учбовому закладі, і творчі пошуки та невпинна громадська робота, а до того ще й закриття владою у жовтні 1912 року “Українського клубу”, в якому М. Лисенко був головою. Не зважаючи на жорстокі та болючі негаразди, до останнього дня свого життя Микола Віталійович працював. І шостого листопада 1912 року, так само, як в інші дні, він зібрався до своїх учнів на заняття. Але через несподіваний серцевий напад земне життя українського Бояна спинилось.
Помер 6 листопада 1912 року у Києві, похований на Байковому кладовищі.
До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», котрі зокрема виконував хор К. Стеценка під час Свята Злуки, опери «Тарас Бульба» та інші. Лисенко створив численні аранжування народної музики для голосу й фортепіано, для хору та мішаного складу, а також написав значну кількість творів на слова Т. Шевченка.
Будинок, в якому Микола Віталійович прожив останні 18 років, де був найбільший злет його творчості, став музеєм. В ньому відбувається близько 100 концертів на рік, репетиції, відкриті уроки і, навіть, Державні іспити Київського інституту музики імені Глієра.
Микола Віталійович Лисенко молодший, внучатий племінник композитора – диригент, художній керівник Державного естрадно-симфонічного оркестру України, також регент київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря, протодиякон Української Православної церкви. У день народження Лисенка – 22 березня за музейною традицією служить тут молебен. Його слова: «Кожного разу, звертаючись до творчо
сті Лисенка, я відчуваю, що вона постійно воскресає. Його музика невмируща, його дух невмирущий. Я б дуже хотів, щоб Україна, як народ, як держава і як нація, як свідомо досвідчена нація, воскресла в повноті своєї досконалості. І щоб музика Лисенка також прислужилася до цього».
Більш детально про Миколу Віталійовича Лисенко молодшого і родину Лисенків можна дізнатись тут:
http://knyga1.wixsite.com/muzychniadresy/blank
#МиколаЛисенко
Список літератури
Коляда, І. Микола Лисенко / І.Коляда, Ю.Коляда, С. Вергун. – Х.: ПЕТ, 2015. – 128 с.
Лисенко, М. Збірка народних пісень в хоровому розкладі [Ноти] / М. Лисенко. – К.: Муз.Україна, 1994. – 96 с.
Лисенко, М.В. Молодощі : збірка танків та веснянок [Ноти] : збірка народних пісень в хоровому розкладі / М. В. Лисенко. – К.: Муз.Україна, 1990. – 144 с.
Лисенко, М.В. Хорові твори та вокальні ансамблі на вірші Т.Шевченка [Ноти] / М. В.Лисенко. – К.: Муз.Україна, 1983. – 135 с.
Скорульська, Р. Микола Лисенко. Дні і роки / Р.Скорульська, М.Чуєва. – Київ: Муз. Україна, 2015. – 744 с.