Віктор-Марі Гюго
26.02.1802 – 22.05.1885
– вождь і теоретик французького романтизму, поет; відіграв значну роль у створенні романтичного роману, у реформі французької поезії, у розбудові романтичного театру.
Народився Віктор Марі Гюго 26 лютого 1802 року в м. Безансон. Назвали хлопця на честь хрещених батьків – Віктора Лагорі і Марі Дезір’є.
Його батьком був високопоставлений військовослужбовець, тому, будучи дитиною, Гюго встиг побувати на Корсиці, Ельбі, в Марселі, Мадриді, що згодом відіграло певну роль в його формуванні як письменника-романтика. Помітний відбиток на формування його особистості зіграли монархістські і вольтерівські погляди матері. Після розлучення вона забрала Віктора, і в 1813 році вони оселилися в Парижі. У столиці продовжилася його освіта: в 1814 році Гюго став вихованцем приватного пансіону Кордье, з 1814 по 1818 роки був учнем ліцею Людовика Великого.
Займатися творчістю Гюго почав в 14-річному віці. Його перші публікації – дебютні вірші і 
роман «Бюг Жаргаль» – відносяться до 1821 року. Віктору було 19, коли смерть матері змусила його шукати можливості заробітку, і він вибрав ремесло літератора. Віршований збірник «Оди й різні вірші» (1822) сподобався Людовику XVIII і приніс автору щорічну ренту. У цьому ж році відбулося одруження Гюго на Аделі Фуше, у шлюбі з якою він став батьком п’ятьох дітей. Передмова до драми 
«Кромвель», написаної в 1827 році, привернула до Гюго загальну увагу, оскільки стала справжнім маніфестом нового – романтичного – напряму у французькій драматургії. Завдяки йому, а також повісті «Останній день засудженого» (1829) і віршованого збірника «Східні мотиви» (1829) автор придбав величезну популярність. 1829 рік поклав початок вкрай плідному періоду в його творчій біографії, який тривав аж до 1843-го року.
В 1829 році Гюго пише ще один твір, який став резонансним – драму «Ернані», яка
поставила крапку в літературних суперечках, ознаменувавши остаточну перемогу демократичного романтизму. Драматургічні досліди зробили Гюго не тільки прославленим, але і заможним автором. Крім того, активна співпраця з театрами подарувала ще одне придбання: в його житті з’явилася 
актриса Жюльєтта Друе, яка була його музою і коханкою більше трьох десятків років. У 1831 році був опублікований один з найпопулярніших романів Гюго – «Собор Паризької Богоматері». В 1841 році письменник становиться членом Французькой Академії, що означало офіційне визнання його заслуг у галузі літератури. Трагічна загибель дочки і зятя в 1843 році змусила відмовитися від активного громадського життя, він ще більше часу почав приділять творчості: саме в той час виник задум масштабного 
соціального роману, який Гюго умовно назвав «Негаразди». Однак революція 1848 року повернула письменника в лоно суспільно-політичної діяльності; в цьому ж році його обрали до Національних зборів.
У грудні 1851 року, після державного перевороту, Віктор Гюго, який виступив проти 
самопроголошеного імператора Луї Наполеона III Бонапарта, змушений був тікати з країни. Він провів на чужині майже два десятки років, живучи на британських островах, де він написав твори, які отримали величезну популярність, зокрема, лірична збірка «Споглядання» (1856), романи «Знедолені» (1862, перероблені «Негаразди»), «Трудівники моря »(1866),« Людина, яка сміється »(1869).
У 1870 році після повалення Наполеона III відбулося тріумфальне повернення Гюго, який протягом довгих років служив символом опозиції, до Парижа. У 1871 році його обрали до Національної Асамблеї, однак консервативна політика більшості привела письменника до відмови від депутатського поста. У цей період Гюго продовжував літературну діяльність, однак він не створив нічого, що би примножило його славу. Смерть в 1883 році Жюльєтт Друе він пережив як важку втрату, а через два роки, 22 травня 1885 року, не стало і самого 83-річного Віктора Гюго. Його похорони стали подією національного ма
сштабу. Церемонія похорону знаменитого письменника тривала десять днів; в ній брало участь близько мільйона осіб.
1 червня труна з тілом В.Гюго був виставлена протягом двох діб під Тріумфальною Аркою, яку закрили чорним крепом. Прах великого письменника покоїться в Пантеоні – там же, де упокоєні останки Руссо і Вольтера.
Список літератури
Гюго, В. Собрание сочинений : в 6 т. / Виктор Гюго. – М.: Правда, 1988. – Т.1-6.
Гюго, В. Девяносто третий год / Виктор Гюго. – Ташкент: Узбекистан, 1988. – 366 с.
Гюго, В. Девяносто третий год. Эрнани / Виктор Гюго; пер. с фр. – М.: Худож. лит., 1984. – 430с. – (Классики и современники).
Гюго, В. Девяносто третий год. Эрнани: романы. Стихотворения/ Виктор Гюго; пер. с фр. – М.: Худож. лит., 1973. – 720с. – (Б-ка всемирной лит-ры).
Гюго, В. Лирика / Виктор Гюго. – М.: Худож. лит., 1971. – 192 с.
Гюго, В. Отверженные: роман: в 2 т. / Виктор Гюго; пер. с фр. – К.: Рад. шк, 1987. – (Мир в образах).
Гюго, В. Собор Паризької Богоматері: роман / Віктор Гюго; пер. з фр. – Харків: Фоліо, 2007. – 511 с.
Гюго, В. Собор Парижской Богоматери: роман / Виктор Гюго; пер. с фр. – М.: АСТ, Транзиткнига, 2003. – 508 с.
Гюго, В. Стихотворения / Виктор Гюго; пер. с фр. – М.: Худож. лит., 1981. – 430 с. – (Классики и современники. Поэтич. б-ка).
Гюго, В. Труженики моря: роман / Виктор Гюго; пер. с фр. – Харьков: Прапор, 1990. – 428 с.: ил.
Гюго, В. Трудівники моря: роман / Віктор Гюго; пер. з фр. – К.: Молодь, 1985. – 416с.: іл. – (Джерело).
Гюго, В. Человек, который смеется: роман / Виктор Гюго; пер. с фр.Б.Лифшица. – М.:Правда, 1985. – 479 с.: ил.
Моруа, А. Олимпио, или жизнь Виктора Гюго / Андре Моруа. – М.: Правда, 1987. – 576 с.: ил.