Бенвенуто Челліні
05.11.1500 – 13.02.1571
Бенвенуто Челліні був сином флорентійського музиканта і архітектора маестро Джованні Челліні, якому хотілося, щоб син став музикантом. Але юнак в 1513 році поступив в майстерню ювеліра М. де Брандіні, де оволодів методикою художньої обробки металу.
За участь в лютих вуличних «розборках», в тому числі і з конкурентами за професією, Челліні двічі (в 1516 і 1523 рр.) виганяли з рідного міста. Челліні поміняв кілька місць проживання (Сієна, Піза, Болонья та інші), поки не встановив в 1524 році в Римі зв’язків з вищими церковними колами.
Папа Климент VII, здивований здібностями і швидкістю роботи Челліні, взяв його на посаду майстра монетного двору. У період служби при папі Павлові III, в 1520 – 1530 рр., Бенвенуто створює свою знамениту медаль П’єтро Бембо.
Бенвенуто Челліні був змушений тимчасово залишити Рим. Повернувшись туди, він займає (в 1529-34 рр.) посаду начальника папського монетного двору. Майже всі ранні твори майстра Челліні (за винятком кількох медалей) не збереглися, оскільки були пізніше переплавлені.
Життя художника, як і раніше, проходило вкрай бурхливо. Близько 1534 року Челліні вбив колегу-ювеліра (помстившись за смерть брата), потім напав на нотаріуса, а пізніше, вже в Неаполі, убив ще одного ювеліра за те, що той наважився погано відгукнутися про Челліні при папському дворі.
За намовою ворогів Бенвенуто звинувачують в крадіжці дорогоцінного каміння з папської скарбниці. Пригадали йому і колишні убивства на дуелях. Челліні потрапляє до папської в’язниці в замку святого Ангела.
Тільки в грудні 1539 року майстер покинув в’язницю і відправився до Франції, до двору короля Франциска I.
“Німфа Фонтенбло”
Освоївши у Франції техніку масштабного бронзового литва, Бенвенуто Челліні з цієї пори все частіше виконував і великі скульптурні замовлення ( “Німфа Фонтенбло”, 1543-1544 і інші). У цих роботах вражаюче чітко проступила характерна властивість пластики маньєризму в цілому: ювелірне мистецтво, все більш розкішне, вишукане і новаторське, стало помітно випереджати монументальну скульптуру, диктуючи їй такі властивості як особлива ретельність обробки, «орнаментальна» краса силуету і примхлива різноманітність ракурсів, розрахованих на неквапливе розглядання і милування.
У Франції італієць виконав чимало інших замовлень, в тому числі, знамениту золоту сільничку Франциска I, єдиний шедевр Челліні-ювеліра, що дойшов до наших часів. Майже всі ювелірні шедеври Челліні були переплавлені. Ще за життя художника сільничка також була внесена в список золотих цінностей, що підлягають переплавці, і тільки випадково вціліла.
В 1556 році Челліні знову ув’язнили 
за бійку (жертвою його агресивного характеру знову став ювелір), а в 1557 – винесли звинувачення в гомосексуалізмі і помістили на чотири роки під домашній арешт. Останнім його значним монументальним твором стало “Розп’яття” (1555-1562). Виконавши його по обітниці, даній ще в римській в’язниці в 1530-і роки, для власного надгробка, Челліні прагнув довести в цій речі своє вміння працювати і в мармурі. Про «Розп’яття» Візари писав: «Він же (Челліні) виліпив з мармуру в натуральну величину зовсім кругле і велике Розп’яття, яке за своєю правдоподібністю – сама рідкісна і прекрасна скульптура, яку тільки можна побачити …».
“Ганімед”
На щастя, час пощадив кращі творіння Челліні-скульптора: «Німфу Фонтенбло», «Персея», «Розп’яття», бюсти Біндо Альтовіті, Козімо I. Пристрасть Челліні до динамізму і різкості виявляє в ньому талановитого учня Мікеланджело.
“Персей”
Флорентійський герцог Козімо I запропонував майстру зробити скульптуру Персея перед палаццо Веккьо в центрі Флоренції. Міфологічний герой, який переміг Медузу Горгону, повинен був символізувати перемогу Козімо I і його прихід до влади у Флоренції. Челліні з пристрастю взявся за роботу. Поставити своє творіння на площі Синьйорії поруч з роботами Донателло і Мікеланджело було великою честю. Обіцянкам і запевненням герцога Челліні повірив на слово, без складання юридичного договору. При створенні цього шедевра майстер перевершив сам себе, але роботу над «Персеєм» він закінчив з порожнім гаманцем. Герцог платив художнику все менше і менше, лякаючи його тим, що викине «Персея» з Лоджії де Ланци.
Оскільки на великі роботи замовлень більше не було, Бенвенуто повернувся до роботи ювеліра.
В останні роки Бенвенуто Челліні почав писати автобіографію (1558-1567). Написана живою розмовною говіркою, вона являє собою справжній авантюрний роман і належить до кращих зразків літератури Відродження (довго циркулюче в рукописних копіях, “Життя Челліні” було опубліковане лише в 1728 році). Слава Челліні-письменника стала всесвітньою. «Життєпис» виявився стільки ж талановитим, як і все, створене майстром. Його перу належать також “Трактат про ювелірну справу” і “Трактат про скульптуру”, розпочаті в 1565 році і в 1568 -му – видані. У 1562 році Челліні одружується на доньї П’єро, стає турботливим і люблячим батьком п’ятьох дітей.
Помер Бенвенуто Челліні 13 лютого 1571 року у Флоренції і був похований у каплиці Флорентійської академії.
Автобіографія Бенвенуто Челліні надихнула Олександра Дюма на створення роману «Асканіо» – де описується період життя Бенвенуто Челліні у Франції, в який Дюма-батько майстерно вплітає історію кохання підмайстри Асканіо до доньки паризького прево – Коломбе. У 1877 році композитор Еміліо Боццано написав оперу «Бенвенуто Челліні» по лібрето Джузеппе Перозіо на основі все тієї ж автобіографії.
Список літератури:
Сто великих скульпторов / авт.-сост. С.А.Мусский. – М.: Вече, 2002. – 480 с. – (100 великих).
Челлини, Б. Жизнь Бенвенуто… / Бенвенуто Челлини. – М.: Худож. лит., 1987. – 495 с.: ил. – (Б-ка лит-ры Возрождения).