Джон Хойєр Апдайк
18.03.1932 – 27.01.2009
Джон Апдайк народився в Редінгу, в сім’ї шкільного вчителя Уеслі Рассела Апдайка, нідерландського емігранта. Його матір, Лінда Грейс, за походженням була німкою, писала розповіді. До 13 років Джон жив в Шіллінгтоні, в тому ж штаті Пенсільванія. Після закінчення школи в рідному містечку Апдайк студіював англійську літературу в Гарвардському університеті, який закінчив з відзнакою у 1954 році. Також він закінчив однорічні курси живопису в Художній школі Раскіна Оксфордського університету в Англії, проте свою давню мрію стати художником у компанії Волта Діснея так і не здійснив.
У Гарварді Апдайк деякий час був редактором сатиричного журналу «Гарвардський пасквілянт».
Ще на студентській лаві Апдайк, відомий в молодості, як завсідник світських тусовок , одружився на Мері Пеннінгтон, яка стала матір’ю його чотирьох дітей. 
Повернувшись з Англії, Апдайк два роки пропрацював в журналі The New Yorker, де і почав публікувати свої перші оповідання. Оселився в штаті Массачусетс, в невеликому місті Іпсвіч.
Перший опублікований (і третій написаний ) роман письменника («Ярмарок в богадільні») побачив світ в 1959 році. Літературна популярність прийшла швидко. На початку 1960-х рр. Апдайк стає одним з найпопулярніших письменників Нової Англії і з тих пір в середньому публікує по одній книзі щорічно. Дебютував нарисами, віршами, фельетонами в журналі «The New Yorker» (1955—1957) і поетичною збіркою «Дерев’яна курка», а в періодичному виданні The New 
York Review of Books – літературні та художні рецензії.
Апдайк належить до того повоєнного покоління письменників США, яке прийшло в літературу з університетськими дипломами і ґрунтовною гуманітарно-філологічною підготовкою, чим різнилося від знаменитих старших колег (Е. Хемінґвея, В. Фолкнера, Д. Стейнбека, Р. Колдуелла, Р. Райта та ін.), можливо, не настільки ерудованих, але з багатшим життєвим досвідом.
Апдайк мав репутацію одного з найкращих стилістів, які пишуть англійською мовою, володаря дуже багатого лексикону. Дія творів Апдайка відбувається в невеликих містечках на північному сході США, в середовищі інтелігентів-протестантів з середнього класу. Його пересічних, як правило, героїв часто беруть в облогу типові для їх кола проблеми сімейної та релігійної властивості, в тому числі породжені подружніми зрадами. Для Апдайка, взагалі, характерна підвищена увага до психології своїх героїв, до чуттєвої стороні міжстатевих відносин і до християнської проблематики. Продовжуючи традиції флоберівського реалізму, Апдайк яскраво, деталізовано фіксує подробиці навколишнього світу. Своє призначення він бачив в тому, щоб надавати аморфній повсякде
нності «належну їй форму прекрасного».
Як прозаїк привернув до себе увагу романом «Ярмарок у притулку» («The Poor house Fain», 1959), дія в якому відбувається у притулку для людей похилого віку. Його мешканці бунтують проти свого директора, заклопотаного соціальними дослідженнями. Але по-справжньому Апдайк заявив про себе як оригінального майстра романом «Біжи, кролику» («Rabbit, Run», 1960).
Найбільшим внеском Апдайка в скарбницю американської літератури стала саме тетралогія про Кролика, в якій розповідається про життя пересічного американця Гаррі Ангстрома на прізвисько «Кролик», про складнощі його особистого життя і про крах його ілюзій. Радянському чита
чеві письменник став відомий завдяки здійсненому в 1965 році перекладу роману «Кентавр» ( «The Centaur» 1963), який став, за оцінкою письменника та літературознавця А. Геніса, культовим серед шестидесятників – «книгою-паролем, що дозволяє вступити в омріяний клуб розуміють – на кухні тих інтелігентних будинків , де народжувалося громадська думка шістдесятих ».
Найвідоміший роман Апдайка «Кентавр» був удостоєний Національної книжкової премії. Дія у ньому охоплює лише декілька днів січня 1947 pоку, події 
відбуваються у містечку Олінджер, що у штаті Пенсильванія; розповідь ведеться від імені Пітера Колдуелла, художника, який згадує свого батька Джорджа Колдуелла, вчителя біології, людину добру, вразливу, невдаху у житті. Складна, оригінальна композиція роману дає можливість робити екскурси як у минуле, так і в майбутнє. Своєрідність книги у тому, що реально-побутовий план химерно «співіснує» з міфологічним. Продовжуючи традиції Дж. Джойса, автора «Улісса», а також тенденції до «міфологізації» в сучасній літературі (Г. Гарсія Маркес, М. Фріш та ін.), Апдайк поклав у основу твору античний міф про шляхетного кентавра (напівлюдину-напівконя) Хірона, який, будучи пораненим отруєною стрілою, страждаючи від невиліковної рани, пожертвував подарованим йому безсмертям на користь Прометея. При цьому герої та ситуації міфу прозоро співвідносяться з персонажами, що діють у навмисне заземлених, реальних обставинах повоєнної Америки. Така двоплановість роману, його несподівана форма спричинили жваві дискусії; висловлювалась думка, що структура роману недостатньо органічна, дещо штучна. Апдайк так пояснював свій задум: 
«Я хотів, щоб реалістичне відображення і міфи, взаємопроникаючи, доповнювали одне одного і дійсність створювала б якусь оболонку міфу». Очевидно, що таким прийомом Апдайк хотів підкреслити «споконвічність» морально-етичних проблем, порушених в романі, незмінність властивостей людської природи, протиборство у ній розумного і чуттєвого начал, добра та зла, «неба» та «пекла».
Водночас Апдайк виявив художню гнучкість, він змінив манеру, форму розповіді. Наприклад, черговий після «Кентавра» твір — повість «Ферма» («Оїthe Farm», 1965) — написаний у традиційній манері. Тут тонко фіксуються складні психологічні нюанси стосунків поміж героєм, його другою дружиною та матір’ю героя.
Письменник розлучився з Мері Пеннінгтон в 1974 році після 21 років шлюбу. Болючий досвід розлучення знайшов відображення в збірці оповідань Too Far to Go, яке побачило світ у 1979 році. На той час Апдайк одружився на Марті Бернард, виховував її трьох дітей від попереднього шлюбу.
Іронічне ставлення до емансипації проглядає зі сторінок роману «Іствікські відьми» («The Witches of Eastwick», 1984), де йдеться про трьох сучасних «відьом» — розлучених жінок із провінційного містечка, які потрапляють в історію з «чортом», столичним холостяком ван Горном; в епістолярному романі «S» (1988), стилізованому під жіночі листи, заможна жінка втікає від чоловіка і вступає в релігійну секту. Натомість головний герой іншого роману «Коли розквітають лілії» («In the Beauty of the Lilies», 1998) — пастор Кларенс 
Вілмот — захопившись дарвінізмом і фрейдизмом, втрачає віру в Бога і зрікається сану.
Своєрідним анти-«Гамлетом» став роман Апдайка «Гертруда і Клавдій» («Gertrude and Claudius», 2000) — «передісторія шекспірівського Гамлета, в якій розповідь ведеться від третьої особи, тобто нібито від традиційного автора-деміурга, але насправді то історія жінки, майбутньої матері Гамлета і дружини Клавдія-братовбивці, написана саме з її, жіночої, точки зору» .
Апдайк — художник плідний і нерівний. Інколи він віддає данину шаблонам «масової» белетристики, мусуючи мотиви сексу (роман «Місяць відпустки» — «A Month of Sundays», 1975). Значно цнотливіше розкривається інтимна тема в романі «Давай поберемося» (1976). Перу Апдайка належать 
також дилогії («Беч: книга» — «Bech: A book», 1970; «Повернення Беча» — «Bech is Back», 1982; «Беч у бухті» — «Bech et Bay», 1999), герой якої — письменник, який мандрує по США і Східній Європі. У цьому збірному образі містяться сатиричні натяки на деяких літераторів, сучасників Апдайка — Н. Мейлера, Ф. Рома, С. Беллоу та ін. Апдайк плідно працює і як новеліст (зб.: «Ті самі двері» — «The Same Door», 1959; «Голубине пір’я» — «Pigeon Feathers», 1962; «Музеї та жінки» — «Museums and Women», 1972; «Проблеми» — «Problems», 1979; «У пошуках свого обличчя» — «Seek My Face», 2002 та ін.); його віршам притаманне жартівливо-іронічне звучання. Йому належать також численні есе, рецензії, літературно-критичні статті. Вже за життя Апдайк сприймається як постать класична, а його твори стають предметом уваги не лише журнальних рецензентів, а й університетської «академічної» критики. У своїх найкращих книгах Апдайк виступає як своєрідний побутописець звичаїв і психології середнього класу, «споживацького суспільства», чудовий стиліст, котрий володіє всіма фарбами мовної палітри, де можна натрапити і на легку іронію, і на гумор, а інколи — на сатиричне згущення фарб.
Письменник ще в 50 років став підводити підсумки життя, випустивши книгу мемуарів. У політиці він сповідував здоровий консерватизм. Говорив, що в житті людей є три великі таємниці – «секс, мистецтво і релігія» . В кінці життя критикував оцифровку художньої літератури, яка нібито роз’їдає цілісність літературних творів і поняття авторського права.
Всього з-під пера Апдайка вийшло більше двадцяти романів і дюжина збірок оповідань, а також вірші, критичні статті про літературу і живопис, книги для дітей
, спогади. Його пізні романи не були прийняті літературним істеблішментом, де панувало уявлення, що фірмова мова Апдайка, яка здавалася настільки легкою і оригі-нальною читачам 1960-х, стала дещо «самовдоволеною». Письменник помер в хоспісі від рака легенів на 77-му році життя.
Список літератури
Апдайк, Д. Бразилия: роман / Джон Апдайк. – М.: Вагриус, 1996. – 303 с.
Апдайк, Д. Иствикские ведьмы: роман / Джон Апдайк. – М.: АСТ, 2003. – 381 с.
Апдайк, Д. Кентавр: роман / Джон Апдайк. – Новосибирск: Детская литература, 1991. – 272 с.
Апдайк, Д. Кентавр. Ферма: романи / Джон Апдайк. – К.: Дніпро, 1988. – 447 с.: іл. – (Зарубіжна проза ХХ ст.).
Апдайк, Д. Кролик, беги. Кентавр. Ферма: романы / Джон Апдайк. – М.: Правда, 1990. – 624 с.: ил.
Апдайк, Д. Россказни Роджера: роман / Джон Апдайк. – М.: АСТ, Транзиткнига, 2005. – 382 с.
