Іван Федорович Карабиць
17.01.1945– 20.01.2002
– український композитор, педагог, диригент. За походженням грек.
Майбутній композитор народився в селі Ялта Маріупольского району (нині Донецької) області, а в наступному році сім’я переехала на постійне місце проживання в місто Дзержинськ.
Його батько працював водієм в автогосподарстві, мама – учителем початкових класів. Інтерес до музики у Вані проявився в ранньому віці. У школі він любив уроки співу, брав активну участь в шкільному хорі, відвідував музичний гурток у міському Будинку піонерів і школярів, яким керував композитор Євген Іванович Седнєв.
У п’ятдесяті роки Дзержинськ славився не тільки високими досягненнями шахтарів, а й міською капелою, створеної приміському Палаці культури, якою керував чудовий організатор дозвілля городян і шкільний вчитель співу Аркадій Семенович Коганович. При капелі було і дитяче відділення, тут вперше лунав дзвінкий голос юного соліста Вані Карабиця.
У цей період в Дзержинську ще не було музичної школи і училища, а прилучення до музики було лише в хорових гуртках, а з азами гри на піаніно Ваня почав знайомитися в фортепіанному гуртку при Будинку піонерів і школярів.
Викладачі співу і керівники гуртків відзначали у хлопчика абсолютний музичний слух і радили батькам допомогти йому підчас вступу на навчання в музичне училище.
У тринадцять років Ваня Карабиць успішно закінчив семирічку і постав перед екзаменаторами Артемівського музичного училища. У 1963 р. він закінчив його по класу фортепіано, і вже у 1961–1963 рр. працював концертмейстером училищного хору, тоді ж почав писати музику.
Іван приїхав до Києва вступати на фортепіанне відділення консерваторії. Звичайно, його підготовка була не така яскрава, як у місцевих хлопців, але тут відразу помітили, що він дуже талановитий, і вирішили, що його треба якось затримати, зачепити. Іван випадково проговорився, що складає свою музику. Тоді зібрали комісію, а композиторів Левка Ревуцького та Бориса Лятошинського спеціально запросили, попросивши, щоб вони прослухали хлопчика. Лятошинський побачив в ньому талант і сказав: “Я цього хлопчика беру”.
У 1963–1971 рр. Іван Карабиць навчався на композиторському факультеті Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського в класі Б. М. Лятошинського, а з 1968 р. – у класі М. М. Скорика, під керівництвом якого закінчив аспірантуру (1972–1975 рр.).
На другому курсі консерваторії Івана Карабицю призивають до лав Радянської Армії, і його навчання переривається, але не припиняється спілкування з Борисом Лятошинським. За його клопотанням Івана переводять до ансамблю Київського військового округу. Знов з’являється можливість продовжувати заняття.
У 1968—1975 рр. Іван Карабиця працює диригентом ансамблю пісні і танцю Київського військового округу.
У 1975–1983 рр. композитор на творчій роботі.
Творча діяльність Івана Федоровича багатогранна і різноманітна: Карабиць виявив себе як яскраво обдарований самобутній композитор, талановитий диригент, прекрасний педагог і видатний музично-громадський діяч. До якої б сфери діяльності ні звернувся художник, він всюди зміг сказати нове слово, відкрити нові горизонти і прокласти нові шляхи.
Іван Карабиць залишив фундаментальні творчі досягнення у всіх жанрах. Це три симфонії, дві ораторії, два концерти для фортепіано з оркестром, три концерти для оркестру, великі симфонічно-хорові опуси, серед яких такі перлини, як «Сад божественних пісень» на вірші Г. Сковороди, «Vivere memento» на вірші І. Франко, «Заклинання вогню», «Київські фрески», вокальні цикли «На березі вічності», «Мати» та інші твори на вірші Б. Олійника, більше 50-ти естрадних пісень, музика до художніх кінофільмів, театральних вистав, відомих мультфільмів.
Композитор надзвичайно любив свою малу батьківщину – Донеччину, де народився і виріс, зробив перші кроки на творчій ниві. Любов до землі, біль за її рани і, одночасно, гордість за неї проросли в його «Київських фресках», «П’яти піснях про Україну», поеторії «Плач Катерини», «Піснях Явдохи Зуїхи», ораторії «Земля моя на ім’я Донбас» , Концерті для оркестру №3 «Плач» і в багатьох інших творах великих і малих форм. Почуття патріотизму композитор не приховував ніколи. Відомий український поет і громадський діяч, товариш і творчий побратим Івана Карабиця Борис Олійник назвав композитора «істинним патріотом України, але без екзальтації і розривання вишиванки на грудях».
З 1983 року Іван Карабиць викладає у Київській консерваторії (ніні Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського). Серед учнів І. Ф. Карабиця – В.Польова, А. Рощенко, А. Бондаренко, О. Ільницька, В. Ракочі, А. Гончаров, Н. Яремчук та ін. З 1972 року він – член Спілки композиторів України (СКУ). У наступні роки обирається до складу правління СКУ і СК СРСР, стає головою правління Музфонду України (1979–1983), заступником голови правління СКУ з питань міжнародних зв’язків та керівник комісії масових жанрів. У 1994–2000 рр. – художній керівник Національного ансамблю солістів „Київська камерата”, фундатор циклу концертів „Час камерати”. У 1990 р. став автором ідеї та постійним директором і художнім керівником Міжнародного музичного фестивалю „Київ Мюзик Фест”. Тринадцятий фестиваль „Київ Мюзик Фест’2002” було присвячено пам’яті Івана Карабиця.
Іван Карабиць у 1995 році став одним із засновників Міжнародного благодійного фонду конкурсу пам’яті Володимира Горовиця, у 1995–2001 рр. – постійним головою журі Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті В. Горовиця. З 1998 року – художній керівник Міжнародного музичного фестивалю „Київські літні музичні вечори”.
За свої досягнення композитор неодноразово відзначався нагородами і званнями:
Народний артист України (1991), заслужений діяч мистецтв України (1974), лауреат премії Ленінського комсомолу (за ораторію “Заклинання вогню” і Симфонію № 2, 1981), лауреат Республіканської премії ім. М. Островського (1978), лауреат Всесоюзного конкурсу композиторів (за Концерт № 1 для фортепіано з оркестром, 1969), дипломант Всесоюзного конкурсу (за ораторію «Земля моя на ім’я Донбас»).
З 1998 року – Професор Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, член правління Національної спілки композиторів України.
Постать Івана Карабиця – особлива в українській культурі, його ім’я ще за життя було добре відомо не тільки на Батьківщині, а й далеко за її межами. Він був членом правління Українського фонду культури і Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО. Іван Карабиць брав участь в роботі Всеамериканської асоціації адміністраторів музичних навчальних закладів (1995, м. Міннеаполіс, США), виступав з лекціями про українську музику в Українському інституті Америки (Нью-Йорк), в Університеті штату Невада (США), був запрошений Чикагським симфонічним оркестром як composer in residence. Карабиць – перший з композиторів нашої країни, хто удостоївся честі бути виконаним в Нью-Йорку, знаменитому Корнегі-Холі.
За свій недовгий земний вік Карабиць виявив себе як яскраво обдарований самобутній композитор, талановитий диригент, прекрасний педагог і видатний музично-громадський діяч.
Вдова композитора, Копиця Маріанна Давидівна – доктор мистецтвознавства, професор кафедри історії української музики та музичної фольклористики Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського, заслужений працівник освіти, член Національної спілки композиторів, згадує під час презентації своєї книги про нього:
«Я щаслива, що інтерес до його творчості не згасає, а навпаки – зростає. Я не дуже переймалася його творчістю, тому що вважала, що люди близькі можуть бути упередженими, необ’єктивними, занадто емоційними. Тому цим повинні займатися відсторонені особи. Він дуже поспішав жити! Давайте цінувати своє і його пропагувати! ».
Маріанна Копиця і композитор Іван Карабиць заснували династію академічних музикантів: вони виростили Іванку, музичну журналістку і ведучу авторської програми на радіо “Аристократи”, і сина Кирила – диригента, який закінчив Київську та Віденську консерваторії. Зараз він гідно продовжує справу батька, успішно диригує симфонічними оркестрами, його ім’я вже добре відомо в європейських країнах і США, на цей час він керує Борнмутським симфонічним оркестром в Великобританії, і в 2015 році отримав нагороду Королівського філармонічного товариства як диригент року.
Список літератури:
Єрмакова, Г. Іван Карабиць / Галина Єрмакова. – К.: Музична Україна, 1983. – 48 с.