Карло Коллоді
24.11.1826 – 26.10.1890
Карло народився у Флоренції, у небагатій родині Доменіко Лоренціні та Анджоліни Орзалі. Він був першим із десяти дітей (шестеро померли ще у дитячому віці). Батьки працювали прислугою в будинку маркізи Гінорі Ліскі: мати — кравчинею, батько — кухарем.
Хлопчик закінчив молодшу школу у рідному селі матері – Коллоді, де турботи з виховання онука лягли на плечі бабусі. За порадою хрещеної матері, маркізи Гінорі, після закінчення початкової школи хлопчика вирішили відправити на подальше навчання до духовної семінарії Колле-ді-Валь-д’Ельси. Збереглися відомості, що фінансове забезпечення учня запропонувала сама маркіза Гінорі.
Після закінчення семінарії Карло відчув, що шлях священика його не приваблює. Юнак знайомиться з риторикою та філософією в College of the Scolopi Fathers. Через кілька років Карло в якості помічника знаменитого італійського фахівця з рукописів – палеографа Джузеппе Айацці – поступає на службу до книгарні під назвою Libreria Piatti. Саме тут з’являються його перші нариси на політичні теми. Він серйозно вирішує присвятити себе журналістиці та літературі.
У період італійських воєн за незалежність Карло вступає до лав добровольців тосканської армії, бере участь у національно-визвольному русі, стає учасником Рісорджименто — руху за об’єднання роздробленої на дрібні частини Італії в єдину національну державу.
У 1848 році він бере участь у революції проти австрійської окупації, але в битвах при Куртатоні та Монтанарі італійські патріоти зазнають невдачі.
Після цієї поразки Карло повертається до Флоренції, де працює репортером і редактором патріотичних газет і журналів, театральним цензором, видає бібліографічний бюлетень та політико-сатиричні журнали «Il Lampione» («Ліхтар», 1848-49 та 60-і роки) та «La Scaram» («Перестрілка», 1853), складає тлумачний словник італійської мови, пише оповідання, нариси, комічні сценки.
У 1856 році майбутній письменник бере собі псевдонім Коллоді за назвою рідного тосканського села. У творчій біографії автора з’являються одразу два твори — іронічний роман-есе «Un romanzo in vapore» («Роман у паровозі: історико-гумористичний путівник дорогою з Флоренції до Ліворно»), який приніс йому першу популярність та співпрацю з багатьма виданнями (наприклад, Il Fanfulla), та п’єса «Будинок для друзів».
Нова війна внесла корективи у літературну діяльність літератора: у 1859 році, знову добровольцем, Коллоді вступив до Наваррського кавалерійського полку у складі армії Тоскани.
Після недовгої участі у бойових діях проти австрійців він повернувся до літературної діяльності. З 1860 року виходять його нові романи, комедії, а також оповідання та критичні есе гостросатиричного спрямування. Згодом письменник опублікував кілька збірок, складених із творів різних періодів: «Le Macchiette» («Малюнки»), «Occhi e nasi» («Очі та носи»), «Storie allegre» («Веселі оповідання»), «Note gaie» («Веселі нотатки»), «Divagazioni critico umoristiche» («Розважальні гумористичні нотатки про мистецтво») та ін. У своїх творах Коллоді часто іронічно зображував італійське буржуазне суспільство і писав про бідняків як про жертв соціальної несправедливості.
На початку 60-х Коллоді, який встиг попрацювати в Censorship Commission for the Theatre, публікує твір «Синьйор Альбері прав!», в якому він викладає власне бачення політичного та культурного розвитку своєї країни.
У 80-х були створені «Macchietta», «Occhi e Nasi» та «Storie Sllegre».
Розчарування у діяльності органів державної влади привело письменника до дитячої літератури. Він почав з перекладу збірки казок Шарля Перро (1875), потім були перекладені французькі казки Мадам д’Онуа, Жанни-Марі Лепренс де Бомон.
Протягом 1878–1881 років Коллоді випустив цілу серію дитячих книжок про пригоди Джаннеттіно — веселого, лінивого, трохи боягузливого італійського хлопчика, який любив добре поїсти: «Джаннеттіно», «Мінуззоло» та «Італійська подорож Джаннеттіно»… Пізніше вони були зібрані у один цикл під назвою “Il viaggio per l’Italia di Giannettino” (“Подорож Джаннеттіно Італією”). Багато часу письменник також присвятив складанню підручників та текстів для шкіл об’єднаної Італії.
Але найпопулярнішим твором Карло Коллоді, який приніс авторові світову популярність, є казкова повість «Пригоди Піноккіо: історія дерев’яної ляльки» («Le avventure di Pinocchio: storia di un burattino»). У ній органічно переплітаються мотиви італійських народних казок та реальне життя. Герой — лялька-маріонетка, що ожила (з італійської — «буратино»), яка поводиться як бешкетний, лінивий хлопчисько, в кінці починає працювати і перетворюється на людину. Завдяки гумору та фантастиці дидактизм твору не стає нав’язливим.
Працювати над твором автор почав у 1880 році, а з середини 1881 року «Історія ляльки» пішла до друку у вигляді окремих розділів роману-фельєтону на сторінках «Il Giornale dei Bambini» («Газета для дітей»), у 1883 році вийшла окремим виданням . Спочатку вона мала трагічний кінець — грабіжники схопили Піноккіо (ім’я утворене від назви сосни), але не змогли завдати йому каліцтва за допомогою ножів, оскільки він був зроблений із якісного дерев’яного матеріалу. Але зловмисники знайшли вихід, повісивши героя на дубі.
Такий фінл викликав обурення з боку юних читачів та їхніх батьків. Карло піддався на їх умовляння і сів за продовження, у результаті знамениті пригоди завершилися благополучно.
Книга перекладена не менш як 87 мовами. Перший російський переклад вийшов у 1908 році у видавництві М.О. Вольфа, причому було зазначено, що переклад зроблено з 480-го (!) італійського видання. У версії Олексія Толстого («Золотий ключик, або Пригоди Буратіно») у 1936 році книга зазнала серйозної трансформації.
Незважаючи на це, відгук у юних серцях він все ж таки знайшов — нескінченна любов маленьких читачів по всьому світу обрушилася на нього після виходу у світ «Пригод Піноккіо».
Але сам Коллоді набагато спокійніше, якщо не сказати байдуже, ставився до свого творіння. Більше того, він обтяжувався славою дитячого письменника, мріючи здобути славу як серйозний автор романів, а казку взагалі називав «дитячою балаканею».
До наших днів не дійшли подробиці особистого життя творця дерев’яного хлопчика. Письменник жодного разу не був одружений та дітей у нього не було.
Італійського письменника не стало 26 жовтня 1890-го, причиною раптової смерті виявився серцевий напад. Літератор знайшов останній притулок на цвинтарі Порте Санте.
1956-го за рішенням мера містечка Коллоді Роландо Анцелотті відкрився парк Піноккіо, який підтримується Національним фондом Карло Коллоді. Маршрути, скульптури, а також фотографії щасливих відвідувачів справно публікуються на офіційному сайті Parco di Pinocchio, в Інстаграмі та Фейсбуці.
У наш час у маленькому італійському містечку Коллоді, на честь якого письменник взяв собі псевдонім, стоїть рідкісна статуя — пам’ятник літературному герою, дерев’яному хлопчику на ім’я Піноккіо. На пам’ятнику висічено напис: «Безсмертному Піноккіо — вдячні читачі віком від чотирьох до сімдесяти років».
Карло Коллоді вважається фундатором італійської дитячої літератури. Письменник добре розумів дитячу психологію, надаючи серйозним ідеям зрозумілу для дитини форму цікавих пригод персонажів. Багато епізодів побудовано на дуже точних і тонких авторських спостереженнях. Заснована письменником традиція сатирико-гумористичної повісті-казки здобула продовження в італійській літературі, зокрема, у творчості такого відомого автора, як Джанні Родарі.