Лесь Степанович Курбас
25.02.1887 – 03.11.1937
Народився Лесь Степанович Курбас (повне ім’я — Олександр-Зенон Степанович Курбас) 25 лютого 1887 року в місті Самбір (тепер Львівської області) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Дитинство і юнацькі роки пройшли в селі Старий Скалат (тепер Тернопільщина)
.
Навчався на філософському факультеті Віденського (1907 р. – 1908 р., 1911 р.) та у Львівському (1908 р. – 1910 р.) університетах. Викладав у Київському (1922 р. – 1926 р.) та Харківському (1926 р. – 1933 р.) музично-драматичних інститутах.
Лесь Степанович Курбас був одним з засновників журналів “Радянський театр”, “Барикади театру”. У 1917 році Лесь Курбас став відповідальним секретарем тижневика «Театральні Вісті».
У вересні 1919 року він одружився із танцівницею Валентиною Чистяковою.
Лесь Курбас є засновником театральних труп, серед яких “Молодий театр” у Києві (1916 р. – 1919 р.), Київський драматичний театр (1920 р. – 1921 р.) та театр “Березіль” (1922 р.) у Харкові, керівником якого був до свого арешту (1933 р.) З 1935 р. – це Харківський український драматичний театр ім. Т. Шевченка.
Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського 
(1926—1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. В листопаді 1922 року у Києві в державному народному театрі відбулася прем’єра вистави Тараса Шевченко «Гайдамаки» (режисер Л. Курбас). В червні 1924 року Всеукраїнське кіно-фото управління запросило його на один рік режисером до Першої державної одеської кінофабрики.
Лесь Курбас і «березольці» знайшли свого драматурга, п’єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш. Першою його п’єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна в степах»(Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.
Кульмінація здобутків Курбаса пов’язана з драматургом Миколою Кулішем (1892—1937) і художником Вадимом Меллером (1884—1962).
У Києві «Березіль» мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»).
Як актор створив на сценах ряду театрів образи Гонти, Гурмана, Астрова, Хлєстакова, Едіпа, Макбета, Збігнєва (в “Мазепі” Славинського ) та інші… Інсценізував ряд поетичних творів Т.Шевченка, П.Тичини. Вперше на українській сцені поставив вистави “У пущі” Лесі Українки, “Цар Едіп” Софокла, “Макбет” Шекспіра та п’єси М. Куліша: “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, “Маклена Граса”.
Автор книги “Шляхи українського театру і “Березіль”(1927 р.), агітп’єс, драм, численних статей з театрознавства. Переклав з німецької книгу “Мистецтво вмирає” В. Обюртена, драми і комедії, перекладав також з польської і французької мов. З норвезької переклав доленосний вірш “Березіль” Б. Бйорнсона.
На кіностудії ВУФКУ ( Всеукраїнському фотокіноуправлінні – державній кінематографічній організації, яка діяла в період з 1922 по 1930 роки) Лесь Курбас поставив фільми: “Вендета”, “Макдональд”(1924 р.), “Арсенальці” (1925 р.).
П’єси Миколи Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», не знайшла розуміння у радянських критиків. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності.
Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Леся Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.
Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника «Березоля» і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював постановником Малого театру та у Соломона Міхоелса в Московському державному єврейському театрі на Малій Бронній. 9 квітня 1934 засуджений до 5 років . Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. Будучи в’язнем СЛОНа (Соловецкого лагеря особого назначєнія) здійснив постановки вистав “Весілля Кречинського” (О. Сухово-Кобилін), “Аристократи” (М. Погодін), “Інтервенція” (Л. Славін), “Учень диявола” (Б.Шоу), “Пролог” (у співавторстві з С. Бондарчуком) та інші…
Леся Курбаса розстріляли 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох. А реабілітували посмертно 1957 року.
OLYMPUS DIGITAL CAMERA
З 1987 р. ювілеї митця відзначаються за рішенням ЮНЕСКО. В Старому Скалаті відкрито Меморіальний музей митця (1987 р.).
1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам’ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову дістала назву «Березіль».
Львівський академічний театр названо на честь Леся Курбаса.
Національним Банком України до 120-річчя режисера 26 лютого 2007 було введено в обіг ювілейну монету присвячену Курбасу. Вона належить до серії «Видатні особистості України».
Список літератури
Коломієць, Р.Г. Лесь Курбас / Р.Г.Коломієць. – Харків: Фоліо, 2016. – 121 с. – (Знамениті українці).
Корнієнко, Н. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. – К.: Либідь, 2007. – 328 с.
Курбас, Л. Філософія театру / Лесь Курбас. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. – 917 с.
Лесь Курбас: статьи и воспоминания о Лесе Курбасе. Литературное наследие . – М.: Искусство, 1988. – 463 с.: ил.
Танюк, Л. Талант і талант Леся Курбаса / Лесь Танюк. – К.,2007. -44 с.