Значна територія нашої області зараз перебуває під окупацією, а багато з наших співгромадян стали вимушеними переселенцями. Це наш спільний біль і наша спільна надія. Ми віримо в ЗСУ та нашу Перемогу! А поки що знаходимо розраду у віршах.
Наша колега, бібліотекарка Кам`янської громади, поетеса пані Людмила, була змушена покинути свій дім. У віршованих рядках, таких щирих та щемких, вона висловлює свій сум та обіцяє: “Я повернуся”. Віримо, що це прагнення неодмінно здійсниться і зовсім скоро кожен, хто змушений був поїхати світ за очі, повернеться додому.
Повернення додому
Тепле літо на порозі,
А думками я – в дорозі,
Що б на світі не буде –
Кличе все ж мене село.
Хоч який гіркий полин
Помічаю часу плин,
Сторожують мальви сон
Хат сільських коло вікон.
У дворі є виноград,
За городом – дикий сад
Отже, я, забувши втому,
Повертаюся додому.
Я повернуся
Я ще до тебе повернуся
Бузком травневим чи дощем,
Весняним сонцем посміхнуся,
Гаси в собі тривожний щем.
Я повернуся снігопадом,
Чи ковилою у степах,
Я у весни прощальним садом,
Співати буду на вітрах.
Я повернусь до тебе сонцем,
До тебе мальвою всміхнусь,
Промінням сонячним з віконця
До тебе, любий, повернусь.
Весна
Уже весна дзвенить струмками,
А часом зірветься дощем,
Вона тепер говорить з нами,
Знаходить так багато тем.
Весна – немов би добра Фея
Чарівним пензликом змахне,
У неї є своя ідея.
Вона й сьогодні не засне.
І розфарбує, й заквітчає,
Ще й подарує людям шанс,
Що нам потрібно – добре знає,
Весняний, радісний романс.
Моя Вершина
Усі думки тепер мої у Вершині,
І всі дороги сходяться сюди,
Я про своє село згадаю нині
Про нього пам`ятатимо завжди.
Моє село, тепер ти гірко плачеш
Верба край ставу тихо шелестить,
І ти все бачиш (й що іще побачиш!)
Моя тривога і вночі не спить.
Жило село за синіми вітрами,
Щораз пишалось вишнями здаля
Щодня село раділо разом з нами,
Раділа і цвіла моя земля.
Тепер, село, ти гірко плачеш…
Серпень пролетить
Як літо, серпень пролетить
І швидко зірка догорить,
Отак не стане теплих днів,
Побачень, вишень, слив, вітрів.
Один лишиться іван-чай.
Так сумно осінь зустрічай,
Хвилюйся, плач, іди і мрій,
Десь одинокий деревій
Цвіте ще білим і мовчить,
І ловить вічність, ловить мить.
І буде місяць у саду,
Де яблук золото знайду,
І буде щедрим урожай
Збирати лиш його встигай.
Отак і серпень пролетить,
Неначе день, неначе мить.
Й далеким вітром занесе
Поеми, вірші і есе.
Ніч
Ця ніч неначе немовля.
Вона хизується зірками,
Дрімає втомлено земля,
Є щось таємне поміж нами.
Тече думок моїх ріка
З вітрами верби обнялися,
В твоїй руці моя рука,
Отак мені тепер наснися…