Павло Вікторович Кущ
Народ. 21.09.1962
Народився Павло Кущ в селищі Андріївка Бердянського району Запорізької області. У рідному селі він закінчив середню школу. Саме тут написав свої перші твори.
Деякий час після закінчення школи Павло працював у колгоспі. В районній газеті “Південна зоря” були надруковані перші його твори.
У 1980-му Павло закінчив ТУ № 8 на Павло-Кічкасі, отримавши диплом електромонтера, а практику проходив на “Запоріжсталі”.
Знайшлись люди, які не залишили без уваги талант молодого хлопця. Поїздивши до вечірнього університету рабсількорів (за 45 км), він незабаром отримав направлення до Києва на журфак Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка. «З тих років запам’яталася опіка з боку вже знаного тоді гумориста і сатирика Миколи Білокопитова. Я саме закінчував університет і старший колега по перу активно “сватав” мене до “ЗП”, і такий варіант працевлаштування дійсно реально існував і обговорювався. І мені й досі дивно: як Микола зміг тоді розгледіти, що із мене вийде щось “путнє”? І як показало подальше життя, він не помилився, бо через роки спершу він, а потім вже я отримав найвищу відзнаку на вітчизняній ниві сатири і гумору – премію імені Остапа Вишні. Тільки він приймав вітання у Запоріжжі, а я – у Донецьку», – згадує Павло Вікторович.
Ліна Кущ
Пізніше молодий письменник друкував гумористичні твори та стажувався у газетах “Комсомолець Запоріжжя” та “Запорізька правда”.
На п’ятому курсі він одружився з однокурсницею Ліною, яка родом із столиці шахтарського краю. Кілька років попрацював заввідділом районної газети у Чигирині Черкаської області, а 1991-го і сам перебрався до Донецька.
Павло Кущ тривалий час працював власним кореспондентом газети “Україна молода” по Донецькій області, з якою він зв’язав більшу частину свого життя. Саме в Донецьку 1999 року вийшла у світ перша дитяча книжка Павла Куща «Далі буде…» і, за словами автора, її напрочуд оптимістична назва вживалася не для красного слівця, бо невдовзі побачила світ ще й збірка гумору і сатири «Вечори на хуторі без «Тропіканки», за які Куща і прийняли до Національної спілки письменників України. Назва книжки “Далі буде…” виявилася пророчою, бо далі за кілька років цих книжок було вже дванадцять. Письменник жартував, що його «творчість — як сало з проріззю: книжки гумору виходять по черзі з дитячими книжками». Всі свої книжки Павло Вікторович писав на основі спогадів дитинства, яке минуло в селищі Андріївка Запорізької області.
У 1998-2000 рр. Павло Вікторович працює кореспондентом газети «Голос України». За цей час побачили світ збірки гумору та сатири «Вечори на хуторі без «Тропіканки»(1999), «Нові пригоди Анжеліки» (1999).
Згодом виходять збірки «Комарські острови» (2003), «Вогняна Земля» (2006), «Братани по розуму» (2011) та повісті для дітей «Ревин хутір» (2004), «КотоВасія» (2006, 2007).
З червня 2007 року Павло Вікторович Кущ – відповідальний секретар Донецької організації НСПУ, а з жовтня 2009 року– власний кореспондент газети «Урядовий кур’єр». 29 вересня 2011 року Павло Кущ обраний головою Донецької організації НСПУ.
Наприкінці січня 2015 року у Держкомтелерадіо під час засідання Комітету із присудження Премії Кабінету Міністрів імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва за цей рік таємним голосуванням членів Комітету визначали переможців у чотирьох номінаціях. Лауреатом у номінації “Літературні твори для дітей та юнацтва” було визнано книгу «АБВ, або Операція “Ставкозавр”» Павла Куща, що у 2014 році видана журналом “Донбас” та Національною спілкою письменників України.
Оскільки до літа 2014 року письменник мешкав у Донецьку, центральні газети та сайти зарясніли заголовками типу “Премію імені Лесі Українки вперше отримав донецький письменник” чи “Донецький автор – лауреат престижної літературної премії”. Павло Кущ жив і працював у Донецьку чверть віку, але малою батьківщиною вважає Запорізький край, про що і розповідає в одному з інтерв’ю: «де народився, виріс і написав свої перші
журналістські та літературні рядки. Тим більше, що й у біографії у всіх довідниках чітко названо місце народження – селище Андріївка Бердянського району. Тут я закінчив середню школу, певний час працював електромонтером у колгоспі ім. Карла Маркса і в цей час якраз і почав писати. Найперша гумореска була надрукована у міськрайонній газеті “Південна зоря” восени 1983 року. Тодішній редактор, світла йому пам’ять, Михайло Федорович Кривошей, зумів розгледіти мій хист і буквально за руку вивів на журналістську стежку. До початку мого становлення причетний і нинішній редактор “ПЗ” Віктор Михайличенко, який тоді працював, якщо не помиляюся, відповідальним секретарем. Я навчався у вечірньому університеті робсількорів при “Південці” і за її направленням поїхав вступати на факультет журналістики Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка. Вже пізніше приїздив сюди на студентську практику і тому я й досі із вдячністю згадую всіх своїх старших колег – бердянців, які допомагали і навчали азів нашої нелегкої професії. І мені приємно, що їхні зусилля таки не були марними. А “Південна зоря” для мене це взагалі своєрідна творча “колиска”, оскільки перші друковані рядки колись з`явилися саме на її сторінках.»
Пригодницька повість лауреата розповідає про пригоди сільських друзів-шибайголів, вона наповнена гумором, теплом і добротою. Книга допомагає зберігати оптимізм і віру у перемогу добра над злом.
Через рік Павло Вікторович пише твір, головними героями якого стали звичайні хатні коти, котрі знаходять притулок у підбитому танку та допомагають одне одному вижити – «Чотири нявкісти і ВІН» (2016, 2020).
У творах Павла Куща головними дійовими особами часто стають коти. Так, у фейлетоні «Як прокотилися вибори» на прізвиськах вусатих-хвостатих легко вгадуються політики: Кітах, Хвостовойтенка, Семилапенка, Мяуроз, Сіамоненка, Муркіс, Тимишенка, Котющенка… А в дилогії «КотоВасія» (2006, 2007) та «Нявмуар-р або На третій від Сонця» (2011), кіт-прибулець приземлився у країні Муркаїна. Дізнаєтесь, де саме, за назвами міст: Котецьк, Нявкеївка, Мур-р-ріуполь?
Незвичайним пригодам, які сталися з прибульцями із чужих світів далеких міжзоряних галактик в чарівному місті Котецьк, присвячено твори «Метеорит» (2012), «Небувала “котострофа”» (2017): “У лютому 2006-го я послизнувся та зламав ногу. Поки лежав у гіпсі, написав 90 відсотків дитячої фантастичної повісті «Метеорит». На всеукраїнському конкурсі «Золотий аист» у номінації «Середній шкільний вік» доросле журі дало їй третю премію, а дитяче – першу. Оцінка хлопців, самі розумієте, для мене важливіша”, – наголошує Кущ.
“Я часом жартома казав, що твори мені диктує… кіт. І це частково правда, – цілком серйозно стверджує автор. – Ще в дитинстві я полюбив цих тварин.”
А зовсім недавно Друкарський дім Олега Федорова видав нову книжку короткої прози Павла Куща «Телепланетяни», презентація якої попередньо запланована у Національному музеї літератури в жовтні.
На цей час Павло Вікторович – автор більше десятка книжок гумору, сатири та повістей для дітей. Він – лауреат літературних премій ім. Остапа Вишні та ім. Лесі Українки, переможець 
всеукраїнського творчого конкурсу НСЖУ “Золоте перо”, нагороджений відзнакою “Золота медаль української журналістики”, лауреат обласних премій імені Павла Байдебури, імені Григорія Кривди, загальноукраїнського конкурсу політичної сатири «Золота ратиця», всеукраїнського конкурсу на кращі твори для дітей «Золотий лелека», регіонального фестивалю-конкурсу «Книга Донбасу», переможець творчих конкурсів на краще гумористичне оповідання журналу «Перець» та газети «Веселі вісті». Лауреат премії імені Остапа Вишні.
Член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України.
.