Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор. Один із соратників Сталіна заявляв: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну».
Голод 1932/33 набув найбільшої сили на початку 1933 року. За підрахунками в Україні щодня помирало голодною смертю 25 тисяч людей. Щогодини – 1 тисяча. А радянська влада продовжувала відбирати у селян картоплю, зерно, сало, соління. Купи зерна та картоплі гнили на залізничних станціях, не встигали вивозити до Росії. Допомогу голодуючим намагалися надати західні українці. Вони пускали по річках Збруч та Буг плоти з харчами. Польські прикордонники пропускали плоти, проте на радянському боці прикордонники стріляли в українців, які намагалися підхопити плоти.
Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Магерідж у грудні 1933 року. У трьох статтях в газеті “Manchester Guardian” журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян. Магерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр. Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам в`їзд.
У 1946 році Іван Багряний в листі-памфлеті «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» писав: “Візьміть Малу Радянську Енциклопедію видання 1940 року, розкрийте її на букву “у” і прочитайте в рубриці “УРСР”, що там написано.
Це документ. А написано там чорним по білому, хоч і дрібним друком, що Радянська Україна за переписом 1927 року мала українського населення 32 мільйони, а в 1939 році, цебто по 12 роках… 28 мільйонів. Всього лише 28 мільйонів! Де ж ділися 4 мільйони людей проти 1927 року?
А де дівся приріст, що за 12 років мав бути щонайменше 6-7 мільйонів? Разом це становить понад десять мільйонів. Де ж вони ділися, ці 10 мільйонів українського населення? Що з ними сталося в країні “цвітучого соціалізму”?
Саме слово “голодомор” вперше з`явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про “труднощі з продовольством”, але не про голод.
1986 року письменник Іван Драч першим в Україні публічно вжив запозичене в діаспори слово “голодомор”, яке походило від слів “голод” і “мор”. В Україні вперше голод 1932-1933 років почали визнавати лише в 1988-му.
На початку липня 1988 року на ХІХ конференції КПРС в Москві виступив український письменник Борис Олійник. Зупинившись на сталінському терорі 1937 року, він цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так: “А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з`ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія”.
В незалежній Україні День пам`яті жертв голодоморів і політичних репресій відзначається на державному рівні (у четверту суботу листопада відповідно до Указу Президента України від 26.11.1998 р.)
У 2006 році СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор. Цього ж року Верховна Рада України офіційно визнала Голодомор 1932/33 років геноцидом українського народу.
Голодомор визнали геноцидом українців: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Португалія, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан, як окрема держава.