Євгенія Кузнєцова “Драбина”.
Головний герой книги Толік щойно здійснив свою мрію – купив будинок в Іспанії. І хоча будинок ще повний вишитих картин і керамічних янголів від колишньої власниці, це його дім, де він мріяв насолоджуватися самотністю і грати в пінбол.
Але тут в Україну прийшла війна, і вся його велика родина “налетіла” в Іспанію. А сімейка чималенька: його мама з двома котами, рідний дядько Анатолій Степанович, двоюрідна тітка Григорівна і пес Владік, старша сестра Іруся та її подруга Поліна.
І хоча Толіку скоро виповниться 40 років, він відчув себе маленьким хлопчиком, яким усі переймаються. Дядько весь час в пошуках: що б полагодити, або зламати. Мама бідкається, що син працює ночами, п‘є багато кави, що не має дружини і навіть те, що він бігає вранці засуджує – не береже коліна. Сестра Іруся сидить в Інтернеті, донатить на ЗСУ і дає Толіку психологічні поради. Владік постійно гавкає, коти б‘ються, Григорівна мріє розвести курей і під її тиском Толік завозить землю, засипає басейн, де Григорівна висаджує помідори. І тільки Поліна мовчить, п‘є антидеприсанти і чомусь дуже хвилює Толіка.
Неймовірно смішна книжка, але й щемлива водночас. Бо книжка про всіх нас, українців, що вимушені жити за кордоном, пристосовуватися, намагаючись там створити маленьку Україну, і які понад усе мріють повернутися додому. Хоча в багатьох цього дому вже не існує… (Тетяна Білан)