Святий Микола Чудотворець – єпископ міста Мира (нині Туреччина), уславлений своїми чудесами та доброчинністю. Він захищає воїнів, мореплавців, торгівців, подорожніх та землеробів, а ще він є покровителем студентів та дітей. Це улюблений святий українців – не тільки дітей, а й дорослих.
Доброго Миколая, другого після Бога заступника людей, вшановують двічі на рік: 6 грудня (19 грудня за старим календарем) та 9 травня (22 травня за старим календарем).
Ушанування Миколая, як і багатьох інших християнських святих, коренями сягає ще язичницьких часів. Науковці твердять, що в образі Миколи ми бачимо відображення стародавнього бога Велеса – покровителя худоби й звірів, «господаря дощового моря». Тому в народі Миколу часто називають Мокрим або Морським і вважають, що він особливо заступається за мореплавців та рибалок.
У віруваннях чорноморських моряків є два Миколи: морський і мокрий. Морський Микола управляє кораблями, а мокрий – водами. Обидва Миколи завжди є присутні поміж моряками, але вони невидимі, їх бачити не можна. Обидва Миколи мають таку владу на морях, що коли не звертатися до них з обітницями, то буде певна гибель. Обітниці полягають у тому, щоб оздобити образ Чудотворця, дотримуватися свят святого Миколая, а той побудувати на його честь церкву. Під час бурі на морі моряки моляться святому Миколаєві, щоб він рятував їх від нещастя. Коли наступає загроза, що корабель може потонути, то моряки, бувало, виносять образ Миколи Чудотворця на палубу й молять його про спасіння.
Українці про святого Миколая розповідають різні легенди. На Харківщині розповіли таке: «Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає. Не те, що Касян – за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей: «Вони, – каже, – Миколу шанують, почитають, на його ім`я церкви будують, а мене й не згадують!»
Бог вислухав Касяна тай каже до янголів: «Покличте мені святого Миколу. Скажіть, щоб зараз прийшов!»
- Нема його на небі! – кажуть янголи.
- А де ж він?
- Пішов на Чорне море людей рятувати!
- Почекай, – каже Бог до Касяна, – Микола прийде, тоді поговоримо!
За якийсь час Бог знову посилає янголів за святим Миколою.
- Нема його, – кажуть янголи, – на землі людей від пожежі рятує!
Втретє посилає Бог янголів за святим Миколою.
- Нема його, – кажуть янголи, – він кайдани розбиває, козаків з турецької неволі визволяє!
Аж за четвертим разом з`явився святий Микола перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті і руки в грязі.
- Де ти був? – спитав Бог, а святий Микола Йому відповідає:
- Помагав мужикові воза з багна витягнути!
- Ось бач, – каже Бог до Касяна, – за що його люди шанують? Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паном одягнувся і тут, на небі кутки обтираєш. Іди геть від мене!.. Будуть тебе люди боятись, але не будуть шанувати».
І хоч, як говорить історія, Касян був праведним святим, однак у народі він має переважно недобру славу. Його вважають грізним, немилосердним, заздрісним і злостивим. І наче сердиться він на людей і на Бога за те, що Бог нагородив Миколая двома святами на рік. А Касяну виділив одне на 4 роки (29 лютого).
З інших народних джерел виходить, що святий Миколай-Чудотворець опікується не тільки людьми, а й диким звіром.
«Один чоловік їхав лісом і захопила його ніч. Мусів ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді… таке назбігалося – страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його: «Що за дивовижа» – думає собі чоловік. А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить поміж тією звіриною святий Микола – старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха».
Головною традицією в Україні є звичай обдаровувати дітей у ніч на Миколая. Адже святий – опікун молодят та дітей. Він упродовж року слідкує, хто як поводиться, а у ніч з 5 на 6 грудня (раніше з 18 на 19 грудня) йде до кожної оселі із своїм помічником – Ангелом, за яким крадеться чортик Антипко. Ангел розкладає подарунки чемним діткам, а Антипко розносить неслухам різочки. Хто отримає різочку, має замислитися над поведінкою.
У місті Мира (нині Демре у Туреччині) на подвір`ї церкви, у якій колись служив цей святий, встановлено пам`ятник, де його зображено обступленим дітьми.
Перед святом діти пишуть листи святому Миколі, у яких розповідають про те, чого досягли за рік, чи слухалися батьків, а також прохають про подарунки.
На Миколая особливо опікуються сиротами та знедоленими дітьми, дарують їм подарунки, зокрема – спеціальне печиво «миколайчики».
Під свято Миколая зима вже остаточно бере свої права. «Миколай бородою трусе, – говорить відоме прислів`я, – дорогу стеле». Для селянина це найщедріша пора – зібрано збіжжя, зроблено на зиму відповідні припаси, отже, можна розрахуватися з боргами. Хто не встигав або не міг до цього дня віддати позички, то казали: «Коли ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи».
Від Миколи починають готуватися до Різдва: роблять колядницьку торбу, зірку, плетуть дідуха, солом`яних павуків, вивчають колядки.
Особливою повагою в народі користувалася ікона Миколи Чудотворця. Вона була майже в кожній оселі, оскільки він захищав усіх бідних і знедолених.
Інформація з книг:
- Брати Капранови. Веселих свят / Брати Капранови. – К. : Гамазин, 2014. – С. 76 – 77.
- Воропай Олекса. Звичаї нашого народу : етнографічний нарис / Олекса Воропай. Т. І. – К. : Оберіг, 1991. – С. 36 – 38.
- Воропай Олекса. Звичаї нашого народу : етнографічний нарис / Олекса Воропай. Т. ІІ. – К. : Оберіг, 1991. – С. 127.
- Скуратівський В. Т. Український народний календар / В. Т. Скуратівський. – К. : Техніка, 2003, С. 268 – 269.
Зображення з сайтів:
https://zn.ua/ukr/UKRAINE/den-svjatoho-mikolaja-traditsiji-svjatkuvannja-v-ukrajini.html