Х’ю Джон Лофтінг: до 135-річчя від дня народження англійського дитячого письменника

Х’ю Джон Лофтінг

14.01.1886 – 26.09.1947

Х’ю Джон Лофтінг народився в англійському місті Мейденхеді графства Беркшир. Він був одним з шістьох дітей батька-англійця Джона Брайна Лофтінга і матері-ірландки Елізабет Агнес Лофтінг.

Майбутній дитячий письменник любив розповідати різні історії братам і сестрам. Його пристрасна любов до природи проявилася дуже яскраво, коли в своїй  шафі мама Х’ю виявила справжній «музей природної історії і зоосаду»: це були зразки природи, принесені Х’ю додому з прогулянок. Одним з улюблених занять хлопчика було розглядання цуценят в зоомагазині, куди саме з цією метою він частенько приходив з матір’ю.

Після закінчення в 1904 році єзуїтської закритої школи в місті Честерфілді графства Дербішир, юнак вирішив стати інженером і побачити світ. Своє навчання Х’ю  продовжив в Массачусетському технологічному інституті в США. Однак через рік юнак все ж повертається до Англії, де продовжує навчання і в 1907 році закінчує Лондонський Політехнічний інститут. Спочатку Лофтінг пробує себе в якості архітектора, але через рік він вирушає на розвідувальні роботи до Канади, потім працює на залізниці Лагос в Південній Африці, а потім – на Гаванській  залізниці на Кубі.

Незабаром Х’ю Лофтінгу такий спосіб життя кілька приївся і він готовий був шукати собі нове заняття. Повернувшись  до Америки  у 1912 році , він одружився на Флорі Смолл.

Сім’я перебирається до Нью-Йорку. Тут ним і був покладений початок своєї письменницької кар’єри. Спочатку це були короткі оповідання і статті для журналів.

У 1913 році у подружжя народилася дочка Елізабет Мері, в 1915 – син Колін Макмагон.

А в Європі, тим часом, почалася війна. Будучи британським підданим, на початку Першої Світової війни Х’ю Лофтінг працював у Нью-Йорку на Британське Міністерство Інформації. У 1916 році він був направлений лейтенантом в ірландську гвардію, і в 1917-1918 роках брав участь у війні у Фландрії та у Франції.

Вважається, що думка про «Історії доктора Дуліттла» з’явилася  у Х’ю Лофтінга після того, як він побачив загибель полкових коней на полі бою. У 1923 році при врученні йому другої медалі Ньюбері він розповідав, що після того, як побачив коней і мулів під вогнем, він і придумав маленького доктора, який робив для тварин те, чого не робилося і не могло бути зроблено в реальному житті …

Все почалося зі зворушливих листів до дітей. Колін і Елізабет стали першими читачами чарівної історії, яка постала їм в листах, доповнених простенькими ілюстраціями батька. Діти з нетерпінням чекали продовження розповідей про доброго і чарівного маленького чоловіка, який не міг не піклуватися про всіх тих живих істот, які зустрічались йому на життєвому шляху. А така щира і зворушлива доброта не сумісна з фальшю та лицемірством …

Важке поранення – осколок ручної гранати потрапив письменникові в стегно – призводить до того, що в 1918 році списаний по інвалідності Лофтінг залишає армію. Разом з родиною в 1919 році Лофтінг вирішує повернутися додому в Нью-Йорк. Листи з історіями, дбайливо збережені дружиною і дітьми, були приречені стати основою для книги.

На одному судні з Х’ю Лофтінгом, який повертався до Америки, плив британський поет і романіст Сесіл Робертс. Рукописи, показані Лофтінгом, привели його в захват і Робертс відрекомендував Лофтінга своєму видавцеві. Так в 1920 році з’явилася книга «Історія доктора Дуліттла», яка відразу ж стала класикою дитячої літератури. Юні читачі з Америки і Англії просили і вимагали продовження пригод, а деякі з них навіть пропонували в своїх листах сюжети. У підсумку, в 1922 році Лофтінг видав перше з безлічі продовжень. У «Подорожі доктора Дуліттла» з’явився новий персонаж, який став і оповідачем, – помічник доктора – Томмі Стаббінс.

У 1923 році Американська асоціація бібліотекарів присудила «Подорожам доктора Дуллітла» медаль Ньюбері за кращу книгу для дітей. Коли сім’я Лофтінга перебралася в Коннектикут, книги про Дуліттла стали з’являтися щорічно з 1923 по 1928 роки. Також в цей час були написані і інші книги.

 Х’ю Лофтінг часто виступав з лекціями, вів активну переписку з дітьми, листи від яких як і раніше приходили в безлічі. Багато з дітей вірили, що доктор Дуліттл дійсно існує.

Лофтінг високо цінував ці листи, особливо, якщо було видно, що лист написано за власним бажанням дитини, а не за завданням вчителя. Однак,  він не вважав себе «дитячим» письменником і пізніше говорив: «Мій успіх свідчить лише про те, що я вмію писати і ілюструвати по-своєму. З давніх-давен існувала тенденція розцінювати дітей як окремий вид. Я ж не перший рік дивуюся, виявляючи написане мною в розділі «для юнацтва». Тепер мене це перестало турбувати, але все-таки мені здається, що для рівноваги треба б ввести категорію: «для престарілих».

Було б дивно, якби у самого письменника не було чотириногих вихованців. У свій час у Лофтінгів жили чотири собаки. До речі, одну з них  Х’ю Лофтінг вибрав в тій самій лондонській крамниці, куди він так любив заходити в дитинстві з матір’ю.

У 1927 році померла Флора Лофтінг. Х’ю Лофтінг знову одружився в 1928 році, але його знову спіткала втрата:  його друга дружина, Кетрін Харроуер Петерс, захворіла і померла в той же рік. Втрату Лофтінгом  властивого йому доти оптимізму можна помітити в книгах про доктора  Дуліттла  тих років. Виданий в 1928 році «Доктор Дуліттл на Місяці» повинен був стати останнім в серії. Однак публіка жадала продовження, і герой, що так полюбився читачам, повернувся п’ять років по тому в книзі «Doctor Dolittle’s Return» ( «Повернення доктора Дуліттл»).

 У 1935 році Хью Лофтінг вступає в новий шлюб. Його дружиною стала Жозефіна Фрікер з родини німецьких переселенців в Канаді. Через рік у них народився син – Крістофер Клемент. Сім’я переїхала до Каліфорнії, де автор почав писати, як виявилося, останню повість про Дуліттл – «Doctor Dolittle and the Secret Lake» («Доктор Дуліттл і таємне озеро»). Книга, що писалася для Крістофера, зайняла дванадцять років роботи. Уривки з неї публікувалися в міру написання в «Нью-Йорк Геральд Трибюн». Лофтінг встиг закінчити книгу, але опублікована вона була вже після його смерті. Письменник сам ілюстрував свої книги.

 І хоча Лофтінгу вже було важко писати в тому темпі, який він тримав на початку кар’єри, все ж в 1941 році, коли в Європі бушувала Друга «світова війна, яка покінчить з усіма війнами», у нього вийшла ще одна книга: «Victory for the Slain» («Перемога полеглих»). У ній він висловив свій вистражданий пацифізм у вигляді «пристрасної, відчайдушної поеми про неминучість і марність воєн в історії людства». Але на той час Америка вже воювала з Японією, і поему визнали несвоєчасною. Тому книга не була видана в США, її видали в Британії в 1942 році.

 В останні два роки життя Х’ю Лофтінг, здоров’я якого стало здавати, дуже погано почувався. Він помер 26 вересня 1947 року в Топанга, Каліфорнія, у 61-річному віці. Письменник похований в Кіллінгворті, Коннектикут.

 Деякі сучасні критики звинувачують Корнія Чуковського в плагіаті, стверджуючи, що доктор Айболить скопійований з доктора Дулітла. Істина, як завжди, лежить десь посередині. Айболить – це сплав вражень Корнія Чуковського від реально відомої  йому людини, єврейського лікаря Цемаха Шабада, який проживав колись у Вільнюсі, і прочитаних історій про доктора Дулітла, а також, зрозуміло, фантазії самого письменника.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *