Ліля Комаревська

komaryevska

 

 

 

Мене звати Ліля Комаревська (Носенко). Мені 21. Вивчаю англійську, французьку та німецьку мови в ЗНУ. Пишу вірші періодично. Як ми йдемо до лікаря, коли щось болить, так я пишу вірші, коли щось хвилює чи на душі свербить.  Що хвилює тітку 21-року з роздвоєною особистісю і псевдофілософським поглядом на життя? Кохання, Віра, урбаністична пурга, самотність, іще трохи самотності, багато самотності і трошки сарказму, сарказму без моралізаторства і суїцидальних ноток.

 

 

 

 

***

Я знаю її роками,

Надто довго, щоб боятись її.

Вона брязкотить замками

І вдягає шкіру змії.

 

Її кроки дуже повільні,

Вона ними марнує час.

Сушить квіти й вбиває надії,

Вечір тихо вмирає для нас.

 

Будем пити на кухні з горняток

Тихий спогад про ніжну любов,

Будем знову і знову зітхати

В глеки лити гарячу кров.

 

Ми не будемо ворогами,

Друзів спільних не треба мені,

Просто ми знайомі роками-

Моя самотність носить шкіру змії.

 

M.

Самотні бувають не лише поети-

Самотні кораблі стоять на пристані,

Самотні коти кричать під вікнами,

Самотні горщики з пожовклими квітами,

 

Самотні мрії, які забулись вже,

Самотні люди,  які не люблять все.

Самотні склянки й самотні іграшки –

Самі з собою грають в піжмурки.

 

Самотні рими мабуть стомились вже,

Тобі не місце у самоті – Моїй,

Іди за Обрій і там люби – Її.

 

А.

Він буває моїм другим я,

Коли нудьгує перше.

Я відчуваю, що він стає абстрактним.

Коли мені не вистачає ідей ,

Я краду його у свого відчаю

І розкладаю на тисячу відтінків,

Щоб ними надихатися.

Він нічого не доводить до кінця.

Він кидає роботу, кидає жінок,

Кидає курити вже двадцять років –

Мабуть, він курить від народження.

Часом мені не вистачає повітря дихати –

Це від обурення.

Як можна жити

Маючи грошей в кишені

Лише на каву?

Мені хочеться вбити його,

Щоб не жити ним

У сліпому захопленні.

Без нього стає прісною

Найкраща музика.

Його зелені очі

справді глибокі.

У них є двері,

За ними порожнечі

В них лабіринти,

Там можна писати повісті,

Або повіситись.

Він справді щирий,

І в його щирості

Стільки безглуздості.

Він дивиться на світ по-дитячому.

Мені не вистачає терпіння,

Щоб його приборкати.

Я не знаю чи маю право

В ньому міняти щось.

Від рок-н-ролу уже паморочиться,

Але він не зможе подорослішати.

Він так і  залишиться

Старою дитиною,

Яка хоче лише радісних вражень.

Ігноруючи проблеми

Він хоче гратися.

Він вміє грати на моїх нервах,

Він став віртуозом.

Цю музику приємно слухати

Приємно й боляче

До безпорадності.

Його кохання – моє хоббі,

Як суміш мазохізму й маразму.

Я хочу слухати, як б’ється його серце

Іншими мелодіями.

Далекими й дурними.

Дурними й щирими.

 

D.

Ти надто хороший для мене,

Я для тебе надто лиха.

 

У моєму серці є пастки,

Ти пливеш не до тих  берегів.

Мабуть, думаєш –я прекрасна,

Та дарма ти мене зустрів.

 

Я кохати звикла до болю.

Я кохати звикла не тих.

Якби я була тобою, –

Уникала б течій стрімких.

 

А сама не шукаю спокій,-

Вітер західний любить таких.

Я вогонь, і я джин з водою,

Я метелик на крилах крихких.

 

Коли я уже буду старою,

Проведу за обрій чужих,

Буду знов зустрічатись з тобою,

Принаймні в думках своїх.

 

Коли ти зустрінеш щастя,

Ти напевно забудеш мене.

Говорив ти, що я прекрасна,

Я казала : і це мине.

 

Все минуло, бо ми з тобою

Невгамовані полюси.

Просто я звикла – як кохати,то кохати до болю.

А щастя? Щастя в іншої попроси.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *