Мене звати Ліля Комаревська (Носенко). Мені 21. Вивчаю англійську, французьку та німецьку мови в ЗНУ. Пишу вірші періодично. Як ми йдемо до лікаря, коли щось болить, так я пишу вірші, коли щось хвилює чи на душі свербить. Що хвилює тітку 21-року з роздвоєною особистісю і псевдофілософським поглядом на життя? Кохання, Віра, урбаністична пурга, самотність, іще трохи самотності, багато самотності і трошки сарказму, сарказму без моралізаторства і суїцидальних ноток.
***
Я знаю її роками,
Надто довго, щоб боятись її.
Вона брязкотить замками
І вдягає шкіру змії.
Її кроки дуже повільні,
Вона ними марнує час.
Сушить квіти й вбиває надії,
Вечір тихо вмирає для нас.
Будем пити на кухні з горняток
Тихий спогад про ніжну любов,
Будем знову і знову зітхати
В глеки лити гарячу кров.
Ми не будемо ворогами,
Друзів спільних не треба мені,
Просто ми знайомі роками-
Моя самотність носить шкіру змії.
M.
Самотні бувають не лише поети-
Самотні кораблі стоять на пристані,
Самотні коти кричать під вікнами,
Самотні горщики з пожовклими квітами,
Самотні мрії, які забулись вже,
Самотні люди, які не люблять все.
Самотні склянки й самотні іграшки –
Самі з собою грають в піжмурки.
Самотні рими мабуть стомились вже,
Тобі не місце у самоті – Моїй,
Іди за Обрій і там люби – Її.
А.
Він буває моїм другим я,
Коли нудьгує перше.
Я відчуваю, що він стає абстрактним.
Коли мені не вистачає ідей ,
Я краду його у свого відчаю
І розкладаю на тисячу відтінків,
Щоб ними надихатися.
Він нічого не доводить до кінця.
Він кидає роботу, кидає жінок,
Кидає курити вже двадцять років –
Мабуть, він курить від народження.
Часом мені не вистачає повітря дихати –
Це від обурення.
Як можна жити
Маючи грошей в кишені
Лише на каву?
Мені хочеться вбити його,
Щоб не жити ним
У сліпому захопленні.
Без нього стає прісною
Найкраща музика.
Його зелені очі
справді глибокі.
У них є двері,
За ними порожнечі
В них лабіринти,
Там можна писати повісті,
Або повіситись.
Він справді щирий,
І в його щирості
Стільки безглуздості.
Він дивиться на світ по-дитячому.
Мені не вистачає терпіння,
Щоб його приборкати.
Я не знаю чи маю право
В ньому міняти щось.
Від рок-н-ролу уже паморочиться,
Але він не зможе подорослішати.
Він так і залишиться
Старою дитиною,
Яка хоче лише радісних вражень.
Ігноруючи проблеми
Він хоче гратися.
Він вміє грати на моїх нервах,
Він став віртуозом.
Цю музику приємно слухати
Приємно й боляче
До безпорадності.
Його кохання – моє хоббі,
Як суміш мазохізму й маразму.
Я хочу слухати, як б’ється його серце
Іншими мелодіями.
Далекими й дурними.
Дурними й щирими.
D.
Ти надто хороший для мене,
Я для тебе надто лиха.
У моєму серці є пастки,
Ти пливеш не до тих берегів.
Мабуть, думаєш –я прекрасна,
Та дарма ти мене зустрів.
Я кохати звикла до болю.
Я кохати звикла не тих.
Якби я була тобою, –
Уникала б течій стрімких.
А сама не шукаю спокій,-
Вітер західний любить таких.
Я вогонь, і я джин з водою,
Я метелик на крилах крихких.
Коли я уже буду старою,
Проведу за обрій чужих,
Буду знов зустрічатись з тобою,
Принаймні в думках своїх.
Коли ти зустрінеш щастя,
Ти напевно забудеш мене.
Говорив ти, що я прекрасна,
Я казала : і це мине.
Все минуло, бо ми з тобою
Невгамовані полюси.
Просто я звикла – як кохати,то кохати до болю.
А щастя? Щастя в іншої попроси.