Нузет Абібулаєвич Умеров
Народ. 13.11.1931
«Нузет Умеров. Хто він? Одні кажуть –письменник…, інші –перекладач…, хтось –сценаріст…, або –пісняр…, а ще –журналіст… Так хто він? Я би сказав: людина, залюблена у життя. Він створив свій світ, зітканий з добра і любові.»
(Валерій Басиров)
Його називають «Дарувач сонця та тепла», «Людина – посмішка». Віршовані рядки Нузета Абібулаєвича кримськотатарською, російською, українською, англійською, німецькою мовами овіяні неповторною філософією дитинства, зігріті сонячним світлом і теплом доброти.
Народився Нузет Умеров 13 листопада 1931 року у Сімферополі, жив на вулиці Училищна, 6. У травні 1944 року разом із матір’ю, сестрою та братом він був депортований до Узбекистану. «У депортацію 1944 року ми з мамою потрапили на станцію Мірзачуль. Батько, повернувшись з фронту 1945-го, розшукав нас, відвіз до Ангрена», – згадував Нузет Абібулаєвич.
Перші вірші Нузет написав ще у школі: «Якось я пішов на річку купатися і знайшов на березі кимось забуту сумку. У ній були гроші, документи та зошит. У зошиті акуратним почерком вірші Єсеніна. Прочитавши перший вірш «Клен ты мой опавший…», я був вражений! Взяв сумку, відніс до гуртожитку, віддав коменданту… Але перед цим я переписав із зошита всі вірші до одного…
Під враженням від прекрасного світу поезії, що відкрився мені, я тієї ночі сам написав вірш “Ах, які коні, коні з бубонцями…”».
Закінчивши школу, Нузет працював токарем, слюсарем, шахтарем. Нузет Абібулаєвич поділився спогадом: «Після закінчення школи я працював на шахті. То був 1958 рік. Якось у обідню перерву купив біляші, їх мені загорнули в газету. Це був уривок «Літературної газети» з оголошенням про прийом до Літературного інституту у Москві. Для вступу був потрібний літературний стаж не менше шести років та вірші. Я поїхав до Москви – і поступив! На 25 місць було подано 2200 заяв».
«Прочитав. Нічого. Хлопець він веселий, толк із нього вийде. Який є, таким і беріть», – таким був відгук Корнєя Чуковського на вірші, надіслані на конкурс до Літературного інституту.
Головою приймальної комісії був відомий поет, викладач Літературного інституту Всеволод Іванов. Він сказав: «Божий дар Божим даром, але без посидючості ви нічого не досягнете! Ми прийняли Вас тому, що у Вас за плечима тяжке повоєнне дитинство. Ви знаєте ціну шматка хліба, ціну заробленої копійки. Коли Ви писатимете, Вам не доведеться висмоктувати з пальця…».
Нузету Умерову пощастило. Він потрапив на курс поезії, керівником якого був поет Лев Ошанін. Тут він познайомився з Робертом Рождєственським, Євгеном Євтушенком, Беллою Ахмадуліною, Джимом Петерсоном, Корнєєм Чуковським, Самуїлом Маршаком та іншими корифеями літератури.
Якось, коли Нузету на семінарі довелося читати свої вірші, всі від душі сміялися – вірші були смішними та веселими. Вони сподобалися всім, а Євтушенко пожартував: «Його треба було відправити завідувачем дитячого садка».
Після закінчення Літературного інституту ім. М. Горького у 1963 році Нузет Умеров був направлений до Алма-Ати, де працював головним редактором Державного Комітету Казахстану з друку.
У 1968 році Нузет Умеров був прийнятий до членів Спілки письменників СРСР.
1970 року він переїхав до Ташкента, де працював у Спілці письменників Узбекистану, заступником головного режисера Академічного Великого театру ім. А. Навої.
1992 року Нузет Умеров повернувся до Криму, де очолив найстарішу кримськотатарську газету “Ленін байраг’и” (з 1990 року – “Ян’и дюнья”, яка з 1992 року почала виходити в Сімферополі).. Він став одним із ініціаторів створення журналу для дітей «Йилдизчик-Зірочка» (українською та кримськотатарською мовами), дитячої газети «Балалар дюньяси – Світ дитинства».
Автор понад двадцять книг, він відомий і як перекладач з казахської, узбецької, татарської та інших мов. Нузет Умеров має понад 20 книг, перекладених з мов народів колишнього СРСР російською мовою. Вийшли вони тиражем понад 1 млн. екземплярів у містах Москва, Алма-Ата, Ташкент, Казань.
Нузет Умеров – Академік Кримської літературної академії, заслужений журналіст України, брав участь у створенні першого післявоєнного кримськотатарського букваря «Еліфбе».
Його перу належать збірки: «Ак алтин масали (Казка про біле золото)», «Алтин урлукъ (Золоте зернятко)», «Амет ве кірамет (Амет і черепиця)», «Аюдаг’ (Ведмідь-гора)», «Дзвінке дитинство», «Моя Батьківщина», «Подарунок малюкам», «Хочу бути героєм», «Шахтарське містечко» та ін.
Нузет агья – лауреат всесвітнього фестивалю тюркської поезії, член Національної Спілки письменників України, депутат Верховної Ради Узбецької РСР, секретар Спілки письменників Узбекистану, а для кримських хлопчаків та дівчат – улюблений дідусь-казкар. Його поеми «Шахтарська каска», «Чому вас вчили, хлопці?», «Казка про біле золото» та багато інших творів добре відомі читачам.
Нузетом Умеровим написано понад 30 книг, виданих півторамільйонним тиражем у Києві, Москві, Алма-Аті, Ташкенті та Сімферополі.
Умерова називають основоположником сучасного спрямування у дитячій кримськотатарській літературі.
«Дивно, але, доживши до солідного віку, він зберіг у собі ті якості, які притаманні дитині, яка пізнає світ: захоплення першовідкривача», – говорить про нього Валерій Басиров, директор видавництва «Доля».
Художні твори письменника відрізняються жанровою різноманітністю: вірші та поеми, оповідання та есе, повісті та роман, казки та легенди. Він пише для дітей та дорослих, але в основному для юних читачів. «Чому я дитячий поет? Це прийшло само собою, не пояснити. Початок творчості десь у далекому дитинстві. Можливо, це спадкове – Решид Мурат (класик кримськотатарської поезії), видатний поет Амді Гірайбай 
були моїми родичами. Пізніше я почав писати і для дорослих», – так визначає автор свою приналежність до когорти дитячих письменників. Твори включені до шкільних підручників, рекомендовані для позакласного читання. «Герої моїх віршів і оповідань для дітей – звичайнісінькі хлопчики і дівчата – іноді неслухняні, веселі, з іскоркою запалу, зі своїми характерами, зі своїми дитячими проблемами і радощами», – пише Нузет Умеров.
«Дуже люблю музику. Пишу пісні на музику наших кримськотатарських композиторів, один із них – Едіп Асанов. Але це радше не захоплення, а грань творчості. Люблю наші народні пісні.
У сім’ї у нас мама любила співати, я теж співав у дитинстві», – пояснює свій інтерес до пісенного жанру Нузет Умеров.
Їм написано лібретто опери «Грізні дні», присвяченої 70-річчю Узбекистану, балету «Маржана», поставленого у Державному Академічному Великому театрі ім. А. Навої (м. Ташкент). Готував Нузет Абібулаєвич цикли передач, постановок (в т.ч., дитячих) для ташкентського телебачення. Понад 100 радіо- та телепостановок звучали в Москві, Києві, Сімферополі, Ташкенті, Алма-Аті та інших містах.
У співдружності з композитором Е.Асановим створено цикл пісень про Крим: «Поїдемо в Ялту», «Кав’ярня в Судаку», «Карасубазар», «Аеропорт», «Кримські татарки» та ін.
За сценарієм Нузета Умерова знято мультфільми «Брати-пальці», «Перша бавовна» (студія «Узбекфільм» – Ташкент), телефільм «Останній шанс» (студія «Казахфільм» – Алма-Ата). Він – автор комедій: «Кавалер дубового жетону» (Кизилординський театр ім. Абая – Казахстан, 1967 р.), «Рудий півень» (м. Ташкент), «Якщо хочеш стати мільйонером» (м. Сімферополь).
«Мой друг Нузет Умеров
Прозаик и поэт!
Пусть он –не из Гомеров,
Он сам –Гумер Нузет!
Его национальность –
Татарин и казах!
А эмоциональность!
А жаркий Крым в глазах!
Нузет! Татарин южный,
По-нежному любя,
Татарин Всесоюзный
Приветствует
Тебя!»
(Михайло Львов, поет; напис на книзі «Живу у ХХ столітті»)