Хто такі українці і чого вони хочуть

Перший президент України – Михайло Грушевський, жив у кінці ХІХ на початку ХХ століття. Він був видатним українським вченим, державним і політичним діячем, мав велику підтримку від громадськості.  Також володів дуже прогресивними поглядами на суспільний та державний лад. Коли ми наткнулись на його книгу “Хто такі українці і чого вони хочуть”? написану більше ніж 100 років тому, ми були дуже здивованими, тому що дуже багато його суджень актуальні й зараз. Пропонуємо і вам ознайомитись з ними.

ХТО ТАКІ УКРАЇНЦІ?

“Хто ж ті Українці, що мають відзиватися на сей за­клик? Хто може бути Українцем, і кого Українці приймуть у свої ряди як свого товариша?
Передусім, розуміється, всі ті, хто зроду Українець, ро­дився і виріс з українською мовою на устах і хоче тепер іти спільно з своїм народом, з усіми свідомими синами ук­раїнського народу, які хочуть працювати для його добра, боротися за його свободу і кращу долю.
Але не тільки хто природжений Українець, а також і всякий той, хто щиро хоче бути з Українцями, і почуває себе їх однодумцем і товаришем, членом українського на­роду, бажає працювати для його добра. Якого б не був він роду, віри чи звання – се не важно. Його воля і свідомість рішає діло. Коли він почуває себе найближчим до Україн­ців і ділом се показує, він Українцям – товариш і земляк. “[c.113]

ЯКИЙ ПОВИНЕН БУТИ ТОЙ ЛАД, КОТРОГО ХОЧУТЬ УКРАЇНЦІ?

“Кожен повинний мати свободу висловлювати свої гадки живою мовою і друкованим словом, збиратися на зібрання і обговорювати на них свободно всілякі справи, зв’язуватися з товариства і союзи, не питаючись на те нічийого дозволу, наявність прямого виборчого права громадян. Книги і газети повинні виходити, як тепер виходять, без примусу в вірі, як давніше було: кожний може держатися такої віри, якої хоче, і свободно переходити з однієї віри на другу.
Окрім свободи українці як завсіди добивалися, так і тепер хочуть рівності {виділено М. Г.) для всіх людей. За Польщі та Москви так склалося, що котрі заможніші українці, то сполячилися й змос-ковщшшся, а до них понаходило багато приходнів з Польщі, Москви, і сі поляки та москалі забрали в свої руки всі землі, все багатство, всю владу, а українські люди, котрі держалися своєї мови, свого народу, ті опинилися в кріпаках та в роботі і бідності. Проти сього боролися предки наші зброєю і словом, повстання робили, складали товариства, кров свою проливали, страждали по в’язницях і засланнях, добиваючися, щоб була рівність. Хотіли, щоб було однакове право для всіх: щоб пани не коверзували народом, не томили його роботою на себе, з його праці не тягнули зисків тільки для себе. От тепер має бути рівність! Однакове право повинні мати пани і мужики, багачі і робітники, оспічені і прості, чоловіки і жінки, якого б хто був народу і віри — всім одне право. Всі мають право вільними голосами вибирати собі всяку владу. Всім повинний бути доступ до виборних урядів, хто тямущий і може його сповняти. Всім має бути можливість учитися, просвіщатися, доходити розуму і знання.
Щоб не було ніякої тісноти від влади людям, щоб вона не коверзувала людьми, не накидала їм своєї волі, не має бути іншої влади,тільки з вибору народного!. Се називається устроєм демократичним — щоб народ сам собою правив.”[c.115-116]

“Вибори мають бути такі, щоб всі мали право вибирати, щоб кожен мав тільки один голос і голос голосові був рівний. Щоб вибирали відразу кого треба, а не так, щоб вибирати спочатку виборців, а ті вже тільки вибиратимуть кого треба. Треба, щоб голосування було тайне, письменне — щоб не можна було знати, хто за кого голосував, і потім за те метатися і надокучати. Се зветься чотирьохчленне виборче право: загальне, рівне (всеобще), пряме (безпосереднє) і тайне. Воно найкраще запевняє право свобідного вибирання.”[c.116]

“Вибрані депутати мають становити закони людям. Вибрані власті мають завідувати всіма справами. Власті всякі мають вибиратися тільки на певний час, на скільки там років, і за свою діяльність, за те, що вони зробили недобре, мають відповідати перед виборним судом. Вибрані до законодавчої роботи депутати, крім того, що вибираються теж на недовгий час, скажімо, на три роки, важливіші закони мають подавати під волю всього народу, щоб він свою думку про них вимовив.
Такий устрій, коли не має бути ні царя, ні короля, всі власті і всі установи мають бути з вибору народного, і сі вибори мають бути так уряджені, щоб у них мали право і дійсну перевагу люди всі, робочий народ — такий устрій зветься демократичною республікою, і українці хочуть його. “[c.116-117]

“При старім царськім уряді з України як найбагатшого краю тягнули скільки влізло на царський двір, на міністрів і чиновників, на всяких дармоїдів, що купчилися коло уряду, на армію, котрою царський уряд держав народи Росії в страху і неволі. А Україна не мала від своїх прибутків ніякої користі, народ зостався темним, голодним, наймитом на своїй рідній землі. Не міг вчитися своїй рідній мові, пропадав без освіти й науки, а всі доходи йшли різним чужинцям. Тепер українці того більше не хочуть.”[c.117]

“Хто такі українці і чого вони хочуть”, Київ 1991р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *