Антоніо Лучо Вівальді
04.03.1778-28.07.1841
– найбільший представник італійського скрипкового мистецтва XVIII століття, скрипаль-віртуоз, композитор, здатний за п’ять днів створити триактну оперу і скласти безліч варіацій на одну тему.
Біографія Вівальді, наповнена яскравими моментами, говорить про нього, як про сильну, різнобічну і цілеспрямовану особистість.
Серед вчених неодноразово велися дискусії з приводу дати народження музиканта. Деякі припускали, що він з’явився на світ в 1675 році, існували й інші версії. Але в січні 1963 року був виявлений запис церковного приходу, завдяки якому вдалося відновити ланцюг подій. Стало відомо, що Антоніо був хрещений в день народження в соборі Святого Іоанна. Хлопчик був дуже слабкий, батьки переживали, що він може померти відразу ж після народження.
Антоніо Вівальді з’явився на світ у Венеції. Перші уроки гри на скрипці були дані йому батьком. Антоніо був настільки здібним учнем, що вже в 11 років міг замінювати свого 
наставника в капелі собору Св. Марка.
З ранньої юності вирішивши присвятити своє життя музиці, Антоніо одночасно бажав бути священослужителем, яким і став в 1704 році.
На жаль, здоров’я Вівальді було настільки слабким, що він не міг служити месу повністю. Тому йому були дані деякі послаблення. Ходять чутки про те, що одного разу композитор покинув свій пост прямо під час молитви, оскільки терміново хотів записати ідею фуги. Незабаром Вівальді залишив свої обов’язки священика, але сан з себе не зняв.
Першого вересня 1703 року Антоніо стає викладачем скрипки в венеціанській консерваторії. У вересні 1703 року Вівальді став майстром скрипки (Maestro di violino) в дитячому будинку під назвою «Pio Ospedale della Pietà» у Венеції.
Його учні мали можливість грати не тільки духовну, а й звичайну, світську музику. Для них Вівальді пише величезну кількість різних творів і вже в 1704 році стає також викладачем альта. Після 12 років служби композитора призначають керівником навчального закладу.
Будучи, в першу чергу, відомим композитором, Вівальді в той же час вважався винятковим по віртуозності скрипалем. Вівальді було тільки 25 років, коли він почав працювати в «Ospedale della Pietà». Саме там він написав більшість своїх великих творів протягом наступних тридцяти років.
У 1705 році в палаці посольства Франції відбувся перший виступ музиканта.
У 1710 році до музиканта поступово починає приходити популярність. У «Путівнику по Венеції» його називають віртуозним скрипалем. Всі, кому пощастило почути наживо твори генія, розповідають про нього і за межами Італії. Вівальді представили датському королю Фредеріку IV, якому згодом він присвятив дванадцять сонат.
У 1712 році Вівальді зустрівся з німецьким композитором Г. Штьоцлем.
Через деякий час Антоніо вирішує підвищити планку, зайнявшись написанням опер. У 1713 році вийшли його твори «Роланд, який вдає себе божевільним» і «Оттон на віллі». Вони принесли йому славу і визнання, протягом наступних п’яти років побачило світ ще вісім опер. Італійський композитор Бендетто Марчелло був одним з критиків творчості Вівальді. Він опублікував памфлет, в якому висміювалися опери музиканта. Через це Антоніо на деякий час припинив роботу над великими творами.
Незважаючи на те, що Вівальді написав багато опер свого часу, проте, він ніколи не досяг популярності таких великих композиторів-сучасників як Алессандро Скарлатті, Йоганн Адольф Хассе, Леонардо Лео, і Бальдассаре Галуппі.
Його найбільш успішними операми є «La Costanza trionfante» («Сталість, яка торжествує над любов’ю і ненавистю») і «Farnace» («Фарначе»), кожна з яких відроджувалася на сцені по шість разів.
В цілому, період з 1713 по 1718 рік вважається багатьма дослідниками найпродуктивнішим етапом в творчості композитора: за ці п’ять років він написав в цілому вісім опер.
У 1717 році губернатор Мантуї пропонує віртуозу зайняти посаду капельмейстера при дворі. Саме в цьому чудовому містечку у Вівальді народжується ідея циклу концертів, 
названих в оригіналі «Чотири пори року». Про цей період життя відомо небагато. В цілому, композитор перебував у Мантуї три роки, потім він повернувся до Венеції і в тому ж році написав ще чотири опери.
Натхненням для концертів, ймовірно, послужила місцевість навколо Мантуї. Ці концерти виявилися революційними в музичній концепції: в них зображені течії струмків, спів птахів (різних видів, кожен з яких конкретно характеризується), гавкіт собак, шум комарів, плач пастухів, бурі, п’яні танцюристи, тихі ночі, полювання мисливців, катання на ковзанах дітей і потепління зимових вечорів. Кожен концерт пов’язаний з сонетом, в якому, можливо, Вівальді описував сцени, зображені в музиці. Ці концерти були опубліковані в Амстердамі в 1725 році.
У Вівальді стало з’являтися все більше учнів. Вільний від викладання час він присвячував створенню нових музичних творів. Також композитор активно співпрацював з театром, звідки регулярно надходила велика кількість замовлень.
З плином часу ім’я музиканта стало відомо за межами Венеції. У 1718 році у Флоренції була поставлена його опера “Скандерберг”.
В цьому ж році композитор прийняв запрошення князя Ф. Гессен-Дармштадт і, переїхавши до Мантуї, став капельмейстером при його дворі.
Під час роботи в Мантуї Антоніо зустрів оперну співачку Анну Жиро. Вона стала ученицею великого композитора, який зіграв значну роль в її становленні як оперної співачки.
У Анни була сестра Паолина, дівчата всюди супроводжували композитора. По місту ходили різні чутки, хоча Вівальді запевняв, що вони є всього лише його ученицями. Паолина і Анна проживали в одному будинку з музикантом, всіляко допомагаючи йому боротися з астмою. Через це в 1738 році Вівальді був заборонений в’їзд до Флоренції, оскільки він був звинувачений в гріхопадінні. Але композитор до останнього заперечував ці плітки.
У 1723 році Антоніо вперше потрапляє в Рим, там він займається постановкою опери «Геркулес на Термодонті». Його творчість справляє враження на жителів міста. Йоганн Кванц, музичний теоретик, повідомляв, що римляни не могли сприймати іншу музику протягом півроку після прослуховування опери.
Вивчаючи біографію Вівальді, слід знати найголовніше. У 1725 році був виданий цикл його творів під назвою “Спокуса гармонії і інвенції”, до якого увійшли концерти “Пори 
року”. Творчість цього періоду сповнена драматизму. У багатьох творах звучать урочисто-похмурі нотки.
Найбільший внесок Вівальді вніс в розвиток оркестрово-ансамблевого концерту.
У середині травня 1740 року композитор залишає Венецію і відправляється до імператора Карла VI. На той момент у Відні почалася війна, імператор помер незадовго після прибуття Вівальді, спадкоємці вступили в жваву боротьбу. Через це Антоніо довелося покинути австрійське місто, переїхавши в Дрезден. Найімовірніше, саме там його і наздогнала хвороба.
Композитор з дитинства страждав на бронхіальну астму, і цей вимушений переїзд несприятливо позначився на його здоров’ї.
Через рік він повернувся до Австрії, але публіка незабаром забула свого недавнього улюбленця. У липні 1741 року великий композитор пішов з життя. За словами лікарів, 
смерть сталася через внутрішнє запалення. Його поховали на кладовищі для бідняків. Через місяць сестрам Маргариті і Дзанетті прийшло повідомлення про смерть композитора, а судові пристави описали все його майно в рахунок погашення заборгованості.
Вражаюче, але творчість талановитого музиканта була несправедливо забута майже на 200 років. Тільки в 1920-х роках італійський музикознавець Джентилі натрапив на записи композитора. У манускриптах було виявлено дев’ятнадцять опер, понад 300 концертів для скрипки та інші твори. Офіційно підтверджено авторство Вівальді тільки для 40 опер, хоча відомо, що за життя він написав понад 90 великих творів.
Творчість Вівальді справила величезний вплив не тільки на сучасних йому італійських 
композиторів, а й на музикантів інших національностей, насамперед німецьких, зокрема, на І. С. Баха. Бах настільки органічно сприйняв стиль Вівальді, що він став його власною музичною мовою. Внутрішня близькість з музикою Вівальді відчутна в різноманітних творах Баха аж до його знаменитої «Високої» меси сі мінор. Вплив, зроблений музикою Вівальді на німецького композитора, безсумнівно, був величезним. За словами А. Казелли, «Бах – його найбільший шанувальник і ймовірно єдиний, хто в той час зміг зрозуміти всю велич генія цього музиканта». Бахом були перекладені шість концертів Вівальді для клавіру соло, три для органу, і один для чотирьох клавесинів, струнних і баса контінуо.
https://www.youtube.com/watch?v=GRxofEmo3HA