Франц Голер: до 75-річчя від дня народження швейцарського письменника

Франц Голер

(нар. 1.03.1943 р.)

визначний швейцарський поет, прозаїк, драматург, артист кабаре та автор пісень. Лауреат багатьох літературних та художніх премій Швейцарії та Німеччини, почесний доктор Фрібурзького університету, член Швейцарського товариства письменників та міжнародного ПЕН-клубу. Також працював на телебаченні й радіо, де вів власні передачі. Автор близько 40 творів для дорослих, та 20 для дітей.

«Мої батьки обоє були шкільними вчителями. Вони вчилися в одному класі. Обидва прожили дуже довге життя. Мій тато досі живий – два тижні тому ми відсвяткували його сотий день народження, що досить солідно. Він живе в будинку для людей похилого віку, але відчуває себе, взагалі, добре. Зазвичай раз в тиждень я приходжу поїсти разом з ним, потім ми граємо в карти. Я виріс в маленькому місті під назвою Ольтен, 20 тисяч жителів. У місті був театр, і батько довгий час був президентом організації, яка влаштовувала там вистави. Крім того, він був редактором щотижневої газети для вчителів. У нього в кімнаті була велика бібліотека, я почав дуже рано читати саме завдяки цим книгам. А мама була дуже гарною скрипалькою, вона померла всього три роки тому. Мені було сім, коли я почав вчитися грати на блок-флейті, і я продовжую на ній грати, як і на віолончелі, на якій я граю з десяти років.

Любов до музики я успадкував від мами, а любов до літератури – в першу чергу, від батька», – в 2015 році розповідав  Франц Голер. 

Перша популярність прийшла до Франца в університеті – тоді він поставив сольне естрадне шоу «Піццикато».

«Я вивчав германістику і романістику в Університеті Цюріха. Одного разу я придумав сольне літературно-музично-сатиричне шоу і виступив з ним в університеті в старому підвальному приміщенні, колишній бойлерній, яку мені дозволили використовувати. Виступ мав успіх, і мене стали запрошувати в інші швейцарські міста – в Берн, в Базель, а потім і в німецькі – Берлін, Мюнхен, Дюссельдорф. Я вирішив на рік залишити навчання … і цей рік все триває.

Коли я починав виступати, мої тексти і уявлення грунтувалися на фантастичних сюжетах, на протиставленні реального світу іншим світам. Але незабаром фантазія впала під натиском реальності, і в якийсь момент я почав ділитися своїми думками про актуальне – тоді це була ядерна енергія, якою Швейцарія почала активно користуватися в 1970-х »,– ділится споминами Франц Голер.

А вже в 1973 році до нього прийшла по-справжньому всенародна слава –  в дитячій телепрограмі Spielhaus вперше з’являється його дует з відомим швейцарським мімом Рене Келле (René Quellet).

«Франц і Рене» виховують не одне покоління швейцарських дітей. У 1978-му він пише першу книгу з популярного серіалу про хлопчика Чіпо (її тут же нагороджують дитячої Ольденбургскою премією). Голер продовжує виступати на сцені для дорослих з літературно-музичними, комедійними і сатиричними шоу. До тих же 1970-х відноситься початок його захоплення активізмом (за свою природоохоронну діяльність в 2001 році Голер отримав премію Binding-Preis). На початку 1980-х Голер веде сатиричну програму «Час на роздуми» (Denkpause), з якої йде, зіткнувшись з цензурою. Він складає іронічні розповіді, романи, його п’єси ставлять в театрах. Він пише тонкі ліричні вірші – і смішні для дітей.

Франц Голер  розповів, як з дорослої літератури перейшов на дитячу:

« В певний момент я помітив, що короткі абсурдні історії, які я писав для дорослих, дуже добре сприймають діти. Тоді я почав писати історії для дітей, і знову ж таки, їх почали дуже гарно сприймати дорослі. Тому, можливо, я пишу для дитини в чоловікові й для чоловіка в дитині, та навпаки – для дитини в жінці й жінці в дитині. Насправді я почав писати для дітей ще до того, як вони в мене з’явились. Проте, коли в мене народилось двоє дітей, звичайно, я почав писати трохи більше дитячої літератури хоча б через те, що від мене цього вимагали як від батька. Позаяк, батьки повинні вміти розповідати історії».

«Для мене дитяча література – завжди одночасно і література для дорослих. Від віршів з книжки «Жив-був їжак» смішно і дітям, і дорослим. Я думаю, важливо, щоб дитячу літературу сприймали всерйоз. Про що я спеціально думаю, коли пишу для дітей, – про підбір слів, про те, що всі слова повинні стояти так, щоб бути дитині зрозумілими. Але, в принципі, я не терплю тут компромісів, я не бажаю писати для дітей як для нещасних маленьких істот, мені самому повинно бути весело від того, як я ставлю слова. Тут просто треба ширше відкрити двері до твоїх розповідей, твоїх віршів, трішки ширше, щоб і дитина теж могла увійти.

У моєму багажі є безліч оповідань для дітей, приблизно третину з них я не писав в якості дитячих – просто через якийсь час я зрозумів, що дітям дуже подобається читати ці історії і вони їх досить добре розуміють – ну або розуміють по-своєму. Ніколи не можна передбачити, що дитині сподобається і як вона це зрозуміє. Втім, що і як дорослий зрозуміє – теж ніколи не можна передбачити. Це те, що зближує дорослих і дітей, і одночасно те, що їх розділяє.

І мені здається дуже важливим завжди мати свої власні двері в свою власну дитячу кімнату. Щоб ці двері завжди були відчинені і ніколи не закривалися. Щоб дитинство не було чимось далеким і пішло від тебе, щоб ти міг залишатися з ним. »

Останні роки він більше не виступає на естраді, але пише, видається, бере участь в читаннях. І, треба сказати, читає дуже артистично.

Не кидає Голер і громадську діяльність – скажімо, в 2015 році він випускає маніфест на підтримку біженців з Сирії та інших країн, в якому закликає Швейцарію допомогти цим людям.

Навесні 2017 року у дитячому видавництві “Чорні вівці” вийшла “Велика книжка” Франца Голера, з художнім оформленням Ніколауса Гайдельбаха у перекладі Нелі Ваховської. Книжка містить 91 розповідь про найрізноманітніших персонажів – починаючи марципановою морською свинкою, і закінчуючи лосем, що купляє протигаз. Переповнена абсурдом, ця книжка буде цікавою як дітям, так і дорослим.

Франца Голера спитали: чи існує зараз проблема з читанням? В еру цифрових технологій книжка відходить на задній план, чи відчуває він спад читання? Він  відповів на це: « Мені здається, що це світовий феномен, а саме – потік цифрових можливостей, які фактично затоплюють дітей і ти можеш годинами чи днями сидіти, тицяти в якісь кнопки та відкривати для себе нові й нові світи, або деталі тощо. Хоча я не думаю, що від цього читання зникне зовсім, адже ніколи не було таких часів, щоб читали всі діти. Тобто, навпаки – завжди була частина людей, які не читали, так само діти, так само й дорослі. Взагалі культура, не тільки читання, і не тільки література зокрема, а загалом – це все ж справа для меншості, певної частини суспільства, однак ця менша частина все одно буде залишатись константою…

Трішки пропаґанди читання – це завжди непогано. У Швейцарії є програми сприяння читання, які намагаються заманити дітей у бібліотеки чи книгарні тощо – мені здається, що це дуже важливий момент. Я сам отримую досить багато листів або реакцій на свої дитячі книжки, зокрема, й на вірші для дітей. Наприклад, від шкільних класів, коли там читали «Велику книжку» і вчитель чи вчителька пропонували дітям написати якусь історію такого ж типу, щоб її потім надіслати мені. І я отримую довгі, великі листи, часто – з малюнками, де дуже видно, що цей стиль зачіпає дітей, що вони цікавляться цим, що сама свобода думки і свобода уяви, ніби йогурт сам може відчинити холодильник і піти на прогулянку абощо, їм дуже імпонує. Також вважаю, що дуже класно, коли комусь вдається написати такий суперхіт, як Гарі Поттер, який викликає величезну хвилю читання серед дітей…»

Список літератури:

Голер, Ф. Велика книжка: історії для дітей /Ф. Голер; Н. Гайдельбах. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2017. – 320 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.