Найзловісніший слід в організації голодомору в Україні залишила надзвичайна хлібозаготівельна комісія Молотова. Хлібозаготівлі супроводжувалися карально-репресивними акціями проти так званих саботажників.
У розпал молотівської вакханалії на селі 6 грудня 1932 року було прийнято постанову «Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлю». Термін «чорна дошка» не був чимось новим… Протягом 1919-1921 років більшовики заносили на «чорні дошки» цілі села, якщо ті не виконали вимоги хлібозаготівель.
У 1932 році «чорні дошки» повернулися як інструмент посилення хлібозаготівель. Незважаючи на те, що до певної міри їх використовували в усіх інших зернових регіонах СРСР, спершу на «чорні дошки» почали заносити колгоспи та села саме в Україні, і застосовували ці заходи в республіці ширше та суворіше…
У листопаді ця практика стала настільки широкомасштабною, що майже в кожному районі України були селища та колгоспи, занесені на «чорні дошки».
У телеграмі, розісланій в усі області, ЦК КП(б)У заборонив постачання будь-яких промислових або мануфактурних товарів в райони, які не виконали планів хлібозаготівель і потрапили на «чорні дошки». Спочатку ця заборона не стосувалася гасу, солі й сірників. Через два тижні в телеграмі з Москви Молотов наказав Косіору заборонити поставку і цих трьох життєво необхідних товарів. Після того, як заборона набувала чинності, будь-якому селянину, який ще міг мати будь-яку їжу, стало дуже складно її приготувати.
Наступною стала повна заборона на торгівлю.
На «чорну дошку» потрапляли не тільки селяни, а й ремісники, медсестри, вчителі, державні службовці – всі, хто жив у селі або працював на підприємстві, занесеному на «чорну дошку».
Також запровадили фінансові репресії: занесені на «чорні дошки» колгоспи та підприємства повинні були повернути кредити. У деяких випадках всі їхні гроші конфісковували: держава могла закрити банківські рахунки та змусити всіх працівників сплачувати колективну заборгованість.
Держава забороняла помел зерна, що унеможливило місцеве виробництво борошна (якщо в когось залишилось зерно) для випічки хліба.
Занесені на «чорні дошки» колгоспи не могли користуватися послугами МТС, тобто всі сільськогосподарські роботи мали виконувати вручну або з використанням худоби.
У деяких місцях за виконанням репресій стежили спеціальні бригади – групи червоноармійців або чекістів, котрі блокували доступ мешканців села, занесеного на «чорну дошку», до найближчого ринку.
Тож, у листопаді-грудні 1932 року в селах, поставлених на «Чорну дошку», а з січня 1933 року по всій Україні була застосована реально не пов`язана з хлібозаготівлями каральна акція, яка призвела до мільйонів жертв. Вона складалася з трьох елементів:
а) вилучення всього продовольства, переважно з присадибної ділянки, яким селяни запасалися щороку до нового врожаю;
б) заблокування голодуючих у їхніх селах;
в) заборони на всі види інформації про те, що відбувалося в селах після конфіскації продовольства тривалого зберігання.
У 1933 році Мендель Хатаєвич, що керував кампанією зернозаготівель, із гордістю заявляв: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйон життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну».
Джерело інформації: Енн Епплбом. Червоний голод. Війна Сталіна проти України / Енн Епплбом. – К. : HREC PRESS, 2018 – 440 с. : іл.