Федір Зотикович Коновалюк: до 130-річчя від дня народження українського живописця

Федір Зотикович Коновалюк

22.03.1890 – 20.12.1984

“Усе це написано просто, але в більшості робіт видно, що ця простота пов’язана з великою художньою майстерністю і смаком тонкого колориста”.

 (М.А. Прахов)

Федір Коновалюк народився в селі Калівка (нині село Ягідне) у березні 1890 року. Початкову освіту Федір здобув в сільській школі. Син бідних селян, він  залишився сиротою в ранньому дитинстві.  Коли помер його батько, хлопцю допоміг родич, що жив у Києві.

“Іриси”, 1939

Іконописна майстерня Києво-Печерської Лаври, в якій у 1903 – 1909 роках навчався молодий художник, стала тим місцем, де він отримав початкові художні навички. На початку – середині 1900-х під керівництвом Івана Їжакевича хлопець брав участь у розписі церков в Києво-Печерській лаврі і в Катеринославі (нині Дніпро). Згодом він навчається у двокласній вечірній школі для дорослих та Київському художньому училищі у Володимира  фон Мекка та Олександра Мурашка. Художнє училище Коновалюк закінчив на “відмінно” і тому здобув можливість вступити до Вищого художнього училища живопису, скульптури і архітектури при Імператорській Академії мистецтв у Петербурзі без іспитів. Але тут, в майстерні Володимира Маковського, на жаль, він провчився недовго; захворів, та й коштів не вистачало на навчання.

“Вид на Лавру зі Слободки”

Вищу художню освіту Федір здобув уже в радянський час, закінчивши Київський художній інститут. В останньому йому пощастило навчатися у відомого українського живописця Федора Григоровича Кричевського, який дав митцю не тільки прекрасні професійні знання, а й основи загальної культури, бо був широкоосвіченою людиною. Завдяки Кричевському Федір Коновалюк став продовжувачем традицій українського реалістичного живопису XIX – початку XX століть.

Закінчивши інститут, Федір Зотикович зайнявся не тільки творчою роботою, а й викладацькою в середніх школах, технікумах і вузах. Учні його дуже любили. Ось свідчення одного з них, В.І.Писаренка: “Чотирнадцятирічним прийшов я до нього в студію. Відразу ж привабила його людяність і простота. До нього горнулася душа, як до найближчої людини… З учнями він поводив себе як з рідними. Сідав з нами за мольберти і просто й легко показував, як треба працювати”.

“Шулявка. Річка-Либідь”, 1958

Федір Коновалюк працював  як пейзажист, жанрист. Він брав участь у виставках Київського товариства художників (1918), Асоціації художників Червоної України (1927, 1928). Експонував свої твори на групових виставках «По селах, містечках і містах України» (1926) в Києві, пересувний Всеукраїнської ювілейній виставці, присвяченій 10-річчю Жовтня (1927) 1-й пересувній виставці на правобережній Україні (1929) в Ромнах (Полтавської області ) і других.

Ікони, портрети, пейзажі, графіка, історичні полотна, ілюстрації, реставраційні роботи в музеях Києва і Канева після другої світової війни; вчительська практика понад 25 років у різних навчальних закладах – все це прояви його художнього і душевного таланту. Знаний він і як майстер тематичних творів, портретів та книжкових ілюстрацій до української класики і, перш за все, поезій великого Кобзаря, а також видань І.Котляревського, В.Стефаника, М.Черемшини та О.Кобилянської. Є він і автором обкладинки до одного з перших українських “Букварів”. Багато з цих ілюстрацій Федір Зотикович виконав у співавторстві зі своїм вчителем, народним художником УРСР Іваном Сидоровичем Їжакевичем.  Витончена гармонізація кольорів, тонка і примхлива деталізація, максимальна простота і лаконічність – так характеризують мистецтвознавці творчість Федора Коновалюка.

“Голосієво”, 1959

Але попри все Федір Коновалюк був і залишається великим майстром пейзажів. Серед безлічі інших твори Коновалюка завжди відрізняються своєю неповторною особливістю. Його пейзажі – це краєвиди конкретної місцевості, пори року, погоди, і навіть конкретного часу дня. Він не вишукує якихось особливо привабливих або чудових краєвидів. Для нього краса існує в кожній миттєвості, в кожному куточку природи.

Картини Федора Зотовича Коновалюка – повністю національні. Через художні полотна майстра до нас звертаються вічність і любов. «Хлопчик біля хати», «Вид на Дніпро», «Пуща-Водиця».  У них відчувається велика любов до України, її народу, природи, до Києва, в якому художник прожив майже все життя. Нарешті, невичерпна любов до самого життя. У своїй творчості Федір Зотович розвивав традиц ії українських художників кінця ХІХ – початку ХХ століть.

«Пуща-Водиця»

Тонкий знавець історії живопису, філософ і ерудит, Федір Зотикович підтримував творчі дружні стосунки з видатними українськими літераторами, музикантами. Його друзі, відомі співаки, стверджували, якщо б не стезя живописця, його покликанням стала б пісня. За спогадами його дружини Тамари Іванівни Мороз-Коновалюк українську народну пісню Федір Зотикович любив понад усе. Він знав багато пісень і виконував їх з властивим йому живописним світобаченням, власним розумінням пісенної душі. На ювілейному вечорі, присвяченому 100-річчю від дня народження Федора Коновалюка, письменник Олександр Шоколо відзначив: “Кожне полотно сприймається наче гімн життю… Це наша пісенність. А яке повітря на кожному полотні! А вода, росяна чиста вода! Я й не знаю, як це назвати: картина? класика?… Ні, це шедевр! Це сумлінність, справжній вияв людської натури“.

“Портрет дружини”

Дружина художника, його “художня муза” – Тамара Іванівна –  була молодшою за нього на 23 роки. Це подружжя могло бути зразком відданості, взаємоповаги, душевної щедрості. Їх поєднувало не тільки кохання і любов до мистецтва і природи, але і велике працелюбство і глибоке, здебільшого, витончене почуття гумору. Вони були щасливі удвох. Він час від часу промовляв дружині: “Мої картини, то наші діти”.

За життя Тамара Іванівна (1913 – 1998) докладала великих зусиль, щоб зберігати твори Федора Зотиковича, популяризувати його творчість, передати цей живописий скарб в музеї.

“Катерина”, 1943

Найкращі твори Федора Коновалюка зберагіються в музеях та приватних колекціях України, зокрема, у Державному музеї українського образотворчого мистецтва, в Київському музеї Т.Г. Шевченка, в Київському меморіальному музеї Коновалюка, у Вінницькому медичному університеті та в художньому музеї Центру культурології Вінницького національного технічного університету. Саме тут, у Центрі культурології і виховання студентів ВНТУ, створений і постійно функціонує з 1992 року  меморіальний комплекс Ф.З. Коновалюка, в якому експонується його 244 роботи. Серед них філософічний, найемоційніший, соціально загострений –твір “Катерина”.

“Берези”

Образ Катерини художник писав багато разів, відомо 200 його малюнків і картин на цю тему. Цей образ запав йому в душу через однойменний твір великого українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка, якого він дуже любив і шанував.

В Вінницькому  меморіальному комплексі є також власні речі, фотографії і мольберт художника. Тут знаходиться і портрет Федора Коновалюка, написаний Іваном Їжакевичем.

Видатний український художник Федір Зотикович Коновалюк належить до плеяди майстрів, які, на жаль, отримують визнання тільки після своєї смерті. Ще досі він залишається невизнаним, незбагненим. Значна частина його робіт ще не має притулку, багато з йього робіт сховані у фондах і не експонуються. Його спадщина не вивчена, творчість не досліджена.

“Зимові розваги”, 1958

Федір Коновалюк увійшов до когорти класиків українського образотворчого мистецтва і своєю творчістю продовжив традиції видатних пейзажистів – С. Світославського, О. Новаківського, С. Васильківського, відтворивши світ щедрою і неповторної української природи.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *