Є в Запоріжжі такі місця, які чарівні будь-якої пори року, і куди хочеться повертатися знову і знову, аби доторкнутися до вічності, відчути себе частиною історії своєї землі, просто побути наодинці і помилуватися світом.
Одне з таких місць – це Скіфській стан.
Гадається, що переважна більшість мешканців міста не знають де це і що це.
Хоча, є там і на що подивитися, і про що розповісти: мовчазні кургани, які зберігають таємниці степу, камінні боввани, що бачили кімерійців, скіфів, сарматів, половців, сторожові вежі, з яких видно далеко.
У рамках грантового проекту Мобільна школа молодого патріота “Я так думаю” бібліотекарі запросили старшокласників сорок першої школи познайомитися з цим пречудовим об’єктом.
Одна річ, коли просто щось розповідаєш підліткам, зовсім інша коли, руку простягни, і ось воно – те, про що розказують!
Можна обійняти половецьку бабу, піднятися на бекет і забути дихати від цієї нескінченності, просто гайнути полем, сполохавши зайців-аборигенів, а потім зупинитися і дивитися на своє місто з найвищого хортицького пагорба.
Величність і таємничість місцини посилював туман, який огортав все довкола, розмиваючи деталі, даючи простір уяві.
Коли поверталися серед спокійного гулу голосів відокремлювалися фрази:
“А мені тут сподобалося навіть більше, ніж у Софієвці”
” А я прийду сюди на канікулах, з братом”
“А давайте навесні сюди прийдемо, усім класом…”
