Йоганн Себастьян Бах
31.03.1685 – 28.08.1750
Йоганн Себастьян належав до найбільшої німецької музичної династії, родовід якої прийнято відраховувати від Фейта Баха, простого пекаря, який дуже любив музику і прекрасно виконував народні мелодії на своєму улюбленому інструменті – цитрі. Протягом двох сотень років музикантів Бахів стало так багато, що їх ім’ям стали називати будь-яку людину, чиє заняття було пов’язано з музикою. Найвідомішими предками Йоганна Себастьяна, твори яких дійшли до нас були: Іоганес, Генріх, Йоганн Крістоф, Йоганн Бернгард, Йоганн Міхаель і Йоганн Ніколаус. Батько Йоганна Себастьяна – Йоганн Амброзіус Бах теж був музикантом і служив органістом в місті Айзенах, де і народився Йоганн Себастьян.
Маленький Йоганн не був вундеркіндом, проте з дитинства перебуваючи в музичному середовищі, отримав вельми грунтовне виховання.
Втративши у віці 10-ти років батька, Йоганн Себастьян був відданий на виховання своєму старшому брату Йоганну Крістофу, органісту в місті Ордруф, який і долучив хлопчика до музичних занять. Після смерті брата, 14-річний Йоганн Себастьян відправився до Люнебурга, де вступив на навчання до престижної Люнебургскої школи церковних півчих, яка перебувала при храмі св. Михайла, і в той же час завдяки своєму прекрасному голосу юний Бах зміг трохи підробляти в церковному хорі. Крім цього, в Люнебурзі юнак познайомився з Георгом Бьомом, відомим органістом, спілкування з яким вплинуло на ранню творчість композитора.
Йоганн Себастьян неодноразово подорожував до Гамбурга, щоб послухати гру найбільшого представника німецької органної школи Адама Рейнкена. До цього ж періоду відносяться перші твори Баха для клавіру і органу. Після успішного закінчення школи Йоганн Себастьян отримує право вступу до університету, але через нестачу коштів він не зміг продовжувати освіту.
Здібності Йоганна не обмежувалися тільки композиторською майстерністю. Серед своїх сучасників він вважався кращим виконавцем гри на клавесині і органі. Саме за імпровізації на цих інструментах він отримав визнання (навіть своїх суперників) ще за життя. Кажуть, що коли клавесиніст і органіст з Франції Луї Маршан напередодні змагання в Дрездені по грі на цих інструментах почув виконання Баха, то поспішно виїхав з міста.
Свою трудову діяльність Йоганн почав в Веймарі, де його прийняли до придворної капели герцога Йоганна Ернста Саксонського на посаду скрипаля.
Однак така робота не задовольняла творчим поривам молодого музиканта і в 1703 році він погоджується на переїзд до міста Арнштадт, де йому в храмі св. Боніфація спочатку була запропонована посада доглядача органу, а потім і пост органіста. Пристойний заробіток, робота всього три дні на тиждень, хороший модернізований інструмент, настроєний по новій системі, все це створювало умови для розширення творчих можливостей музиканта не тільки як виконавця, а й композитора. У цей період він створює велику кількість органних творів, а також капричіо, кантати і сюїти. Тут Йоганн стає справжнім експертом органів і блискучим віртуозом, гра якого викликала нестримний захват у слухачів. Саме в Арнштадті розкривається його дар імпровізації, який дуже не подобався церковному керівництву.
Бах завжди прагнув до досконалості і не пропускав нагоди познайомитися з відомими музикантами, наприклад з органістом Дітріхом Букстехуде, який служив в місті Любек. Отримавши чотиритижневу відпустку, Бах відправився послухати великого музиканта, гра якого настільки вразила Йоганна, що він, забувши про свої обов’язки,затримався в Любеку на чотири місяці. Після повернення в Арндштадт обурене керівництво влаштувало Баху принизливий розгляд, після якого композитору довелося покинути місто і шукати нове місце роботи.
Наступним містом на життєвому шляху Баха був Мюльхаузен. Тут в 1706 році він виграв конкурс на місце органіста в храмі св. Власія. Його прийняли, але і з певною умовою: музичний супровід хоралів повинний бути строгим, без всякого роду «прикрас». Влада міста в подальшому з повагою ставилася до нового органіста: був схвалений план по реконструкції церковного органу, а також була виплачена хороша винагорода за складену Бахом святкову кантату «Господь – мій цар», яка була присвячена церемонії вступу на посаду нового консула. Перебування в Мюльхаузені в житті Баха ознаменувалося щасливою подією: він одружився на своїй коханій кузині Марії Барбарі, яка згодом подарувала йому сімох дітей.
До речі, існують відомості про те, що Йоганну Себастьяну Баху дуже подобалося переодягатися бідним учителем і в такому вигляді відвідувати маленькі церкви, де він просив у місцевого органіста трохи пограти на органі. Деякі парафіяни, почувши надзвичайно прекрасне для них виконання, злякано йшли зі служби, думаючи, що у них в храмі у вигляді дивної людини з’явився сам диявол.
У 1708 році чудову гру мюльхаузенского органіста почув герцог Ернст Саксен-Веймарський. Під враженням від почутого, знатний вельможа одразу запропонував Баху посаду придворного музиканта і міського органіста з заробітком, який значно перевищував колишній.
Веймарський період став одним з найбільш плідних у творчому житті композитора. У цей час він створює велику кількість композицій для клавіру і органу, серед яких збірка хоральних прелюдій, «Пассакалія c-moll», знаменита «Токката і фуга d-moll», «Фантазія і фуга C-dur» і багато інших найбільших творів. До цього періоду відноситься і створення більше двох десятків духовних кантат. Така ефективність в композиторській творчості Баха була пов’язана з призначенням його в 1714 році віце-капельмейстером, в обов’язки якого входило регулярне щомісячне оновлення церковної музики.
У 1717 році Бах залишає Веймар, щоб влаштуватися в Кетені придворним капельмейстером у князя Ангальта Кетенського. У Кетені Баху належало писати мирську музику, оскільки, внаслідок реформ, в церкві не виконували музику, крім співу псалмів. Тут Бах зайняв виняткове становище: як придворному диригенту йому добре платили, князь поводився з ним як з другом, і композитор відплатив за це прекрасними творами. У Кетені у музиканта було багато учнів, і для їх навчання він склав «Добре темперований клавір». Це 48 прелюдій і фуг, які прославили Баха як майстра клавірной музики. Але коли князь одружився, молода княжна висловила неприязнь і до Баху, і до його музики. Йоганну Себастьяну довелося шукати іншу роботу.
У 1723 році Бах переїхав до Лейпцигу і залишився там назавжди. При церкві Св. Фоми він отримав посаду керівника хору. Крім безлічі обов’язків (вихователя, композитора, викладача), йому наказано було не виїжджати за межі міста без дозволу бургомістра. Музику він теж повинен був писати за правилами: не надто оперну і довгу, але в той же час таку, яка б викликала благоговіння в слухачів. Але, незважаючи на всі обмеження, Бах, як і завжди, продовжував творити.
Відомо, що в 1741 році російський посланник в Саксонії Герман фон Кейзерлінг попросив Баха написати твір, під який він зміг би швидко засипати міцним сном. Так з’явилися «Гольдберговскі варіації», за які композитор отримав золотий кубок, наповнений сотнею луїдорів. Ці варіації і понині є одними з найкращих «снодійних».
Саме в Лейпцигу Бах створив свої кращі композиції. Начальство церкви вважало музику Йоганна Себастьяна надто барвистою, людяною і яскравою, коштів на утримання школи виділяла мало.
Єдиною втіхою композитора залишилися творчість і родина. Марія Барбара, перша дружина, прожила недовге життя, вона померла у віці 36 років, залишивши Баху чотирьох малолітніх дітей (троє померли в дитинстві). Бах дуже важко переживав втрату дружини, але через рік знову закохався в юну дівчину Анну Магдалену Вільке, з якою познайомився при дворі герцога Ангальт-Кетенського і зробив їй пропозицію. Незважаючи на велику різницю у віці дівчина погодилася і очевидно, що цей шлюб був дуже вдалим, так як Анна 
Магдалена подарувала Баху тринадцять дітей. Дівчина відмінно справлялася з господарством, дбайливо ставилася до дітей, щиро раділа успіхам чоловіка і надавала велику допомогу в роботі, переписуючи його партитури. До того ж вона мала чудове сопрано і стала першою жінкою, яка заспівала в храмі. Завдяки цьому факту в церковних хорах сьогодні співають не тільки чоловіки. Бах багато часу віддавав вихованню дітей, займаючись з ними музикою і створюючи спеціальні вправи. Вечорами сімейство дуже часто влаштовувало імпровізовані концерти, які всім приносили радість. Діти Баха від природи мали чудові дані, але четверо з них мали виняткову музичну обдарованість – це Йоганн Крістоф Фрідріх, Карл Філіпп Емануель, Вільгельм Фрідеманн і Йоганн Крістіан. Вони теж стали композиторами і залишили свій слід в історії музики, але ніхто з них так і не зміг перевершити батька ні в написанні творів, ні в мистецтві виконання. Непогано співала і його старша дочка.
Для органу композитор створив чудові твори. Органна творчість Баха немов розпадається на два полюси. Перший – це прелюдії, токата, фуги, фантазії (великі музичні цикли). Другий – одночастинні хоральні прелюдії, в яких розкриваються переважно ліричні образи. Кращі твори для органа Йоганна Себастьяна Баха – це токата і фуга ре-мінор, прелюдія і фуга ля-мінор і багато інших твори.
У 1749 році у композитора погіршилося здоров’я. Англійський офтальмолог Джон Тейлор провів дві операції в березні-квітні 1750 року, але вони виявилися невдалими. Зір до композитора так і не повернувся. 28 липня, в віці 65 років, Йоганн Себастьян помер. Історики вважають причиною загибелі композитора інсульт, ускладнений пневмонією.
Спочатку композитор був похований в Лейпцигу, поблизу церкви Святого Іоанна. У 1894 році останки були перенесені в спеціальне сховище в церкві святого Іоанна, а в 1950 році – до церкви Святого Фоми.