Клеман Маро
(23.11.1496 -12.09.1544)
Творчість Клемана Маро відкриває період зрілого Відродження у французькій поезії першої половини XVI ст. Погляд на Маро як на поета, примітного ніби лише милими та галантними світськими дрібницями, глибоко помилковий. Маро був новатором у сфері літератури, поетом-гуманістом великого розмаху, збагативши французьку поезію. Творчість Маро виросла в гущі запеклих політичних та ідеологічних зіткнень свого часу.
Клеман Маро народився у південному місті Франції Кагоре, у родині відомого поета-«риторика» Жана Маро. Клеман був відданий до школи при Паризькому університеті, де зіткнувся зі схоластичними прийомами виховання, пізніше був пажом у Нікола де Невіля, під керівництвом якого навчався мистецтву володіння шпагою та верховою їздою; деякий час він вважався клерком, не так займаючись юриспруденцією, скільки беручи участь у галасливих збіговиськах і в театральних виставах.
Маргарита Наваррська
Перший віршований досвід Маро – переклад еклоги Вергілія – відноситься, приблизно, до 1512 р. Особливо інтенсивно він починає займатися поезією з 1514-1515 рр.. З цього часу до 1526 р. триває перший, «учнівський» період літературної діяльності поета.
Основна подія в житті Маро за ці роки – вступ на службу в 1519 р. до сестри Франциска I – Маргарити, майбутньої королеві Наваррської. Спілкування з цією освіченою жінкою залишило помітний слід у свідомості поета. Маро розпочав творчий шлях як вірний учень «великих риториків», до яких належав і його батько: «Храм Купідона», «Послання Магеллони» і «Послання без посади». Проте незабаром Маро став розвивати у собі якості, які згодом стали відмінними рисами його творчої подоби, — почуття мистецької міри, витонченість і дотепність, уміння жваво, захоплююче вести розповідь, тонку спостережливість.
Відтворення чуттєвої сторони світу, різноманітних вражень можна знайти, наприклад, у посланні «З табору в Аттіньї принцесі Алансонській» (1521). Маро майстерно зображує тут мальовничу строкатість військового табору, змішання шумів, фарб, пересування. Використовуючи професійні терміни, характерні звороти солдатської мови, рельєфно виділяючи необхідні деталі, він створює виразні образи вояк.
Маргарита Наваррська зіграла значну роль у становленні як естетичних смаків, так й світогляду Маро. Саме за її допомогою поет зблизився з реформаційним рухом.
Наступний етап творчості Маро (1526 – 1534 рр.) став періодом конфлікту з католицькою владою і водночас приходу творчої зрілості та літературної слави (1532 р. поет видає першу збірку творів — «Клеманова юність»).
Переломну роль у житті Маро грає 1526 рік. Цього року вмирає його батько – Жан Маро – і Клеман обіймає посаду батька при дворі Франциска I, який у цей час сприяв гуманістам і терпимо ставився до реформаційного руху. Разом з тим, у тому ж 1526 р., церковна католицька влада, використовуючи відсутність короля, що потрапив в полон, розгорнула гоніння проти осіб, запідозрених у співчутті протестантству, і добилася, зокрема, ув’язнення Клемана Маро. Випробування поглиблюють життєвий досвід поета, і це знаходить свій відбиток у його творах.
Зіткнення з владою і знайомство із катівнями Шатле в 1526 р. надали сильний вплив на свідомість Маро, пробудивши в ньому сатиричні нахили. Того ж року він написав поему «Пекло» — одне з найбільших досягнень ренесансної сатири. У цій поемі Маро, відштовхуючись від особистих вражень, викривав тюремні звичаї свого часу, бичував беззаконня судової влади, повставав проти тортур і знущань над людською особистістю. Твір Маро, хоча він і був надрукований значно пізніше (1539 р.), привернув увагу і загострив вороже ставлення до поета реакційних кіл.
Серед творів, які Маро був покликаний складати як придворний поет, домінують не парадні вірші, а віршовані мініатюри, що зображують переважно повсякденне і галантне життя двору і складають цікаву, багату на побутові деталі світську хроніку часу: віршовані девізи для учасників турніру, організацію або жартівливі, сповнені гумору «подарунки», які він давав знатним дамам. Велике значення у розвиток галантної поезії у Франції мав жанр блазона (жартівливе прославлення будь-якого предмета, нерідко частини жіного тіла).
Проте, більш значимою стає любовна поезія Маро (особливо цикл, присвячений Анні
Алансонській). Любовні вірші Маро відрізняються граціозністю та дотепністю, проте за витонченою та стриманою формою любовної лірики ховаються натяки на почуття, що переповнювали його душу, відгомони його надій та прикростей. Поет був сором’язливий і делікатний у відтворенні своїх емоцій. Любовну лірику Маро відрізняють тонкий душевний такт, почуття внутрішньої гідності. У ній виявляється і одне з основних життєдайних джерел, які живили його музу, – це стихія народної творчості, а саме – народна пісня. Саме тому, що Маро спирався на пісенні традиції, використовував та розвивав їх, його любовні вірші набули такої чарівної простоти у висловленні почуттів.
Центральне місце у поезії Маро займають послання. У цьому жанрі особливо яскраво виявилася новаторська роль поета. У період між 1526 та 1534 pp. він створив кілька найбільш примітних послань, у тому числі «Другу Ліону», «Королю, з проханням призначити його на посаду батька», «Королю від обікраного поета», «Скарги підліткового віку». Послання Маро різноманітні за змістом, за втіленими в них настроями автора, за жанровими відтінками, в них виявилася дотепність Маро, його майстерність оповідача і вміння створювати образи-типи, що запам’ятовуються читачеві.
У 1527 р. Маро стає камердинером королівської сім’ї (придворним поетом), і його слава зростає.
У 1527 р. він був знову ув’язнений, цього разу за напад на тюремного наглядача та звільнення ув’язненого. Його послання «Королю, з проханням звільнити його з в’язниці» допомогло йому отримати свободу.
Живий інтерес до античної літератури виявився у перекладі двох книг «Метаморфоз» Овідія в 1530 р.
Виразно чути у творчості Маро і відгуки поетичної манери Війона, чиї твори Маро цінував високо та перевидав у 1532 р.. Проте Маро, надихаючись традиціями Війона, видозмінює їх в дусі нових художніх устремлінь.
У 1531р. Маро знову заарештували за те, що він їв м’ясо під час Великого посту, але і цього разу він уникнув ув’язнення. У будь-якому випадку, до 1530-го р. його слава міцно утвердилася, і багато його віршів набули широкого поширення.
У 1534 р. відбувся рішучий поворот щодо відношення Франциска I до Реформи та гуманізму. У 1534 р. Маро довелося тікати через справу плакатів: плакати з нападками на месу були вивішені у великих містах та навіть на дверях спальні короля.
Маро тікає до Італії: спочатку до Феррари, потім – до Венеції. Тут Маро посилено почав займатися латинською мовою та вивчати античну спадщину: творчість Овідія, Вергілія; переклав кілька віршів Петрарки і, слідуючи італійським зразкам, сам написав перші сонети французькою мовою.
Маро знову звертається до народних традицій, розвиваючи, зокрема, сатиричні прийоми – так звані Coq a l’ane («нескладиці»).
З середини 30-х років у творчості Маро наростають також патріотичні, громадянські мотиви: послання «Королю під час свого вигнання у Феррару» (1535) – блискучий і тонкий виступ на захист власних інтересів та засудження реакційного табору, очолюваного католицькою церквою.
Наприкінці 1536 р. едикт короля, який оголосив амністію особам, звинуваченим у причетності до протестантизму, дав Маро можливість повернутися на батьківщину. У Ліоні йому було влаштовано урочисту зустріч літераторами-гуманістами на чолі з Е. Доле і М. Севом. Маро написав одну з найвразливіших своїх сатир — «Фріпеліп, слуга Маро, Сагону».
Центральне місце у творчій діяльності Маро цих років, що видав у 1538 р. зібрання своїх творів і написав багато віршів, займає переклад Псалмів Давида. Псалми Маро (їх лише 50) зіграли важливу роль у розвитку французької лірики, підготувавши майбутнє народження і розквіт жанру оди у другій половині XVI в.
«De tout mon coeur t’exalteray
Seigneur, et si raconteray
Toutes tes oeuvres nompareilles,
Qui sont dignes de grans merveilles. »
«Я буду восхвалять Тебя,
Господи, от всего сердца;
я расскажу обо всех твоих чудесах »
(Клеман Маро, з Псалма IX)
Псалми – не єдиний його релігійний твір. Його перу належать віршовані «Пісня Мойсея», «Пісня Симеона» , «Заповіді Божі» (Десять Заповідей) та «Промова до Господа нашого Ісуса Христа» (Отче наш) .
За словами автора дисертації про творчість поета, відомого філолога В. Ф. Шишмарьова, «…він перекладав псалми з великою увагою, точніше, ніж будь-хто з його сучасників, не кажучи вже про те, що він враховував при цьому зручність подальшої музичної обробки псалмів і прагнув надати їм широкого поширення… Протягом перших десяти років після появи збірки з 30 псалмів в 1541 р. вони витримали 27 видань, їх старанно співали при дворах Франциска і Маргарити Наваррської … Кальвін вітав їх і спонукав Маро продовжувати свою роботу, що поет і виконав, випустивши в 1543-му новий збірник .»
Незважаючи на те, що наприкінці 1542 р. Сорбонна видала Перелік заборонених книг, куди увійшли і переведені Маро псалми, ці поетичні переклади користувалися у Франції великою популярністю. Усі псалми у перекладі Маро поклав на музику видатний композитор Клод Гудимель.
Вони мали значний суспільний резонанс, швидко завоювавши популярність серед гугенотів, ставши їх бойовою піснею. Остання обставина згустила хмари, що збиралися над головою Маро. У 1542 р. новий королівський едикт, спрямований проти прихильників протестантського руху, змусив Маро вдруге шукати порятунку у втечі за кордон, цього разу до Женеви. Згодом, залишивши Женеву, Маро поневірявся містами Північної Італії. Розлука з батьківщиною загострила патріотичні настрої: «Послання, направлене графу Енгієнському з приводу його перемоги при Черізолі».
Майстер жіночих напівфігур. “Музикантші”. Ермітаж.
Клеман Маро помер 12 вересня 1544 року у віці 47 років у Турині, де розташовувалася штаб-квартира французьких військ.
Поезія Маро, що відобразила в собі багато прикмет національного характеру, залишила помітний слід у розвитку французької літератури. Творчість Маро дала витоки цілому ряду оповідальних жанрів, що набули потім поширення у французькій поезії XVII-XVIII ст. Його творчими нащадками стали і Матюрен Реньє, і Лафонтен, автор «Казок» і «Басен», і Вольтер, творець віршованих новел і сатиричних поем.
Французький композитор Клоден де Сермізі написав найпопулярнішу арію на вірші Маро. Її виконують дівчата на картині «Музикантші», що зберігається в Ермітажі, — нотний та текстовий запис на картині чудово читаються.