Микола Лиходід: до 80-річчя від дня народження запорізького поета

Микола Лиходід

01.11.1940 – 13.09.1993

“Любив, люблю, любитиму, Тебе, мій краю вільний…”

(Лиходід М.Х.)

Першого листопада відомому українському поетові, нашому землякові, Миколі Хомичу Лиходіду виповнилося б 80 років.

Народився Микола Хомич Лиходід 1 листопада 1940 року в селі Михайлівка Михайлівського району Запорізької області в сім’ї колгоспника. У 1963 році він закінчив філологічний факультет Запорізького педагогічного інституту (нині — Запорізький національний університет) і Вищі літературні курси при Літературному інституті імені О. М.Горького у 1979 році.

Свої перші вірші Микола почав писати рано. Поетичним дебютом став опублікований у 1956 році вірш “Запоріжжя”.

Потім  вірші стали  з’являтися в обласній та республіканській пресі, в журналах «Вітчизна», «Жовтень», «Дніпро». А в 1963 році в київському «Держлітвидаві» вийшла перша збірочка поезій молодого запорізького автора під назвою «Сонце». Ця його перша маленька збірка дала зрозуміти , що в українську літературу пришов серйозний, вдумливий поет. На молодого поета із Запоріжжя звернув увагу Максим Рильський. У передмові до колективного збірника «Щасливої дороги!» (1962) він відзначив органічність поетичного дарування  Миколи Лиходіда.

Згодом Микола Хомич став автором 17 поетичних збірок, серед них – “Світ” (1966), “Хортиця” (1967), “Літаки над матерями” (1969), “Столітник” (1971), “Світанкові речитативи” (1973), “Вічний Дніпробуд” (1977), “Криниця і небо” (1983), “Корінь блискавки” (1985), “Передосінній скарб” (1989) та ін. Микола Лиходід був керівником обласного літературного об’єднання ім. М. Гайдабури. Працював і журналістом в газетах «Комсомолець Запоріжжя», «Индустриальное Запорожье», «Запорізька правда».

Головне, що Микола Лиходід робив у літературі, та й у журналістиці, як  чесна людина й справді український поет — він усім серцем любив Україну, її народ, її культуру.

В творах письменника часто висвічуються його , уподобання, погляди на життя та історію народу, на весь світ і на окрему людину. 

В своїх «Щоденникових записах» Павло Тичина наведить рядки Лиходіда з його вірша «Дядько Яким»:

«І звичайна робота
Земних, грандіозних людей».

«Ось поєднання двох слів – протилежного значення – діє на тебе силою якоюсь»,  – писав Павло Тичина, засвідчуючи своєрідність віршів збірки.

У періодиці Микола Лиходід виступав переважно під псевдонімом Іван Завгородній.          

Запорізький поет Петро Ребро так сказав про нього: «Микола Лиходід оспівав у своїх творах, навіки ввів у літературу рідні йому Михайлівку, Любимівку, Пришиб, а з ними і все Запоріжжя, залишив яскравий значний слід в українському письменстві».

Микола Хомич був людиною, яка не кожному відкривала свою душу, не кожного він підпускав до себе.

З запорізьким поетом – ліриком Василем Діденком у  нього була давня й справжня дружба. І хоча в них були творчі суперечки, під час яких вони  один одному відверто вказували на помічені похибки, але спорідненість їх душ була однозначною. Тому після смерті Василя Діденка у Лиходіда не стало рівнозначно близької йому людини. Він писав:

«Друга хочеться. Де ти, друже,
Найвірніший на всі літа…
Хай плече твоє буде не дуже,
Та щоб віра у тебе — свята.
Друга хочеться…
»

Людмила Григорівна, вдова поета,  розповідала про поета, що він ніколи не кривив душею, завжди залишався вірним правді: і в житті, і в творчості відверто виступав проти брехні й підлості, несправедливості, підлабузництва, яничарства. Михайло Лиходід був людиною прямолінійною, чесною: на роботі, перед друзями і в сім’ї:

«Бо серце на примирення не згодне.
Воно на це не згодне, як на зло.»

Поет, член Спілки письменників, протягом багатьох років був членом ради і заступником керівника обласної організації спілки письменників України. Микола Хомич працював також у жанрі поетичного перекладу. Зокрема, переклав українською вірші башкирського поета Салавата Юлаєва “Мій Урал” і “Зюлейха”. Також він  відомий як перекладач віршів Анни Ахматової, Андрія Вознесенського та ін.

В  свою чергу, окремі поезії Лиходіда перекладено російською, абхазькою, калмицькою, хакаською та угорською мовами.

Микола Хомич доволі рано пішов з життя. І тому рядки його поезії сприймаються з болем:

«На лузі стоятимуть люди
Очима до неба: «Диви…»
Мене тоді вже не буде,
Коли погукаєте ви
».

У 1995 році поет посмертно став Лауреатом обласної літературної премії ім. В. Лісняка.

В Запорізькій обласній науковій бібліотеці . у 2019 році відзначили пам’ять запорізького поета Миколи Лиходіда. Миколі Хомичу за звитяжні досягнення в українській літературі була присуджена Міжнародна літературно-мистецька премія імені Пантелеймона Куліша. Фільм «Неповторність» про творчий шлях і життєву долю Миколи Хомича був представлений учасникам зібрання диктором і радіожурналістом Запорізького обласного радіо Василем Фединою.

Читали вірші, співали пісні на слова Миколи Хомича, ділились споминами про поета  його колеги по перу – Костянтин Сушко, Юрій Ботнер, Ганна Лупинос, Вікторія Сироватко, Лорина Тесленко, Тетяна Осінь, Володимир Козиряцький.

Голова Запорізького обласного осередку НСПУ Олександр Медко повідомив про те, що громадськість Михайлівки, де народився поет, запропонувала назвати одну з вулиць населеного пункту ім’ям Миколи Лиходіда. Односельці розповіли, що не забувають та пишаються своїм талановитим земляком, а його поезію школярі вивчають на уроках літератури рідного краю. Син поета Олександр, який був присутній на творчій зустрічі, висловив слова подяки  всім присутнім за увагу до його творчості і теплі слова про батька.

За тридцять з лишком  років  активної літературної діяльності  Микола Лиходід створив десятки чудових віршів про щастя жити і працювати на рідній землі, про подвиги батьків, які захищали цю землю від ворогів, про духовні скарби тих людей, які віддають свій труд і все своє життя на благо Батьківщини.

«Любив, люблю, любитиму,
тебе, мій краю вільний,
потоптаний копитами,
гарматами простріляний,
і кулями просвищений,
і бомбами заораний –
але ніким не знищений,
але ніким не скорений.
Любив, люблю, любитиму,
тобі пісні співатиму,
тобі, росою вмитому,
багатому дівчатами
із синіми і карими,
поетами багатому,
женцями, сталеварами,
гарячими, завзятими.
Любив, люблю, любитиму,
тебе з твоїми веснами,
із птицями, із квітами –
дзвіночками чудесними, –
бо гість я всюди проханий
чи в лютому, чи в квітні,
бо я такий закоханий,
такий двадцятилітній!»
.

Список літератури:

Письменники Запорізького краю.– Запоріжжя : Вид-во Запор. орг. НСПУ «Хортиця», 2002. – 580 с.

Письменники Запорізького краю: (антологія творів кінця ХХ – початку ХХІ ст.) / Запоріз. обл. орг. Нац. спілки письменників України ; [упоряд. М. Г. Білокопитов, О. О. Стадніченко]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2017. – 552 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *