Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін
27.01.1826 – 28.04.1889
«… над усе люби рідну літературу і званню літератора віддавай перевагу будь за що інше…»
М.Є.Салтиков-Щедрін (з листа до сина)
Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін народився в селі Спас-Кут Тверської губернії в старовинній дворянській родині. Початкову освіту майбутній письменник одержав у домашніх умовах – з ним займалися кріпак живописець, сестра, священик, гувернантка. Хлопчик знав французьку та німецьку мови. Блискуча початкова домашня освіта дозволила йому вступити до Московського дворянського інститута. Звідти хлопчик, який виявив незвичайну старанність, потрапив на повне державне забезпечення в привілейований Царськосельський ліцей, в якому освіта прирівнювалося до університетської, а випускникам присвоювалися чини згідно Табелю про ранги.
Під час навчання в ліцеї Салтиков-Щедрін публікував свої перші вірші, проте швидко розчарувався в поезії і назавжди залишив це заняття. Однокашники прозвали Михайла “Похмурим ліцеїстом”. «Писання віршів» «несхвального» змісту, неохайність в одязі, грубість та куріння посприяли тому, що ліцей Михайло закінчив по другому розряду і отримав чин колезького секретаря, хоча за успіхи в навчанні міг получити чин на ранг вище – титулярного радника.
У 1845 році Михайла Євграфовича приймають на службу у військову канцелярію. У цей час письменник захоплюється французькими соціалістами і Жорж Санд, створює ряд заміток, повістей ( «Протиріччя», «Заплутана справа»). Твори публікуються в журналі «Отечественные записки», який в той час знаходився під негласною політичною цензурою та вважався ідейно шкідливим.
Єлизавета Болтина
У 1848 році в житті Салтикова настає тривалий період заслання: за вільнодумство він був відправлений до Вятки. Ця подія стала поворотним моментом в особистому житті Салтикова-Щедріна: там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Єлизаветою Болтиной, з якою прожив 33 роки і мав двох дітей.
Дочка Элизавета
У В’ятці письменник прожив вісім років, спочатку служив канцелярським чиновником, а після був призначений радником в губернському правлінні. Михайло Євграфович часто їздив у відрядження, під час яких збирав інформацію для своїх творів про провінційне життя, перекладав праці Токвіля, Вівьена, Шерюеля, робив нотатки про книгу Беккари.
Син Костянтин
Повернувшись в 1855 році із заслання, Салтикова-Щедріна приймають на службу до міністерства внутрішніх справ. Салтиков переробляє досвід спілкування з чиновниками російської глибинки і під псевдонімом Микола Щедрін публікує цикл оповідань «Губернські нариси», відтворивши характерні типажі жителів Росії. Твори мали великий успіх, а ім’я автора, який згодом написав чимало книг, в першу чергу будуть пов’язувати з «Нарисами»; дослідники творчості письменника назвуть їх знаковим етапом у розвитку російської літератури.
У 1858 році Михайла Євграфовича призначили віце-губернатором Рязані, а потім Твері. Паралельно письменник друкувався в журналах «Российский вестник», «Современник», «Библиотека для чтения».
У 1862 році Салтиков-Щедрін залишає державну службу. Зупинившись в Петербурзі, письменник влаштовується працювати редактором у журнал «Современник».
Незабаром виходять його збірки «Безневинні оповідання», «Сатири в прозі».
У 1864 році Салтиков-Щедрін повернувся на службу, зайнявши посаду керуючого казенною палатою в Пензі, а потім в Тулі і Рязані.
З 1868 року Михайло Євграфович йде у відставку, активно займається літературною діяльністю. В цьому ж році письменник стає одним з редакторів «Отечественных записок» – на запрошення Миколи Некрасова, після смерті якого сам обіймає посаду відповідального редактора журналу.
Вершиною творчості російського прозаїка вважається «Історія одного міста» (1869 – 1870), де письменник піднімає тему відносин народу і влади … Сатиричне оповідання, повне алегорії і гротеску, сучасники оцінили не відразу. Більш того, автора спочатку звинуватили в тому, що він насміхається над суспільством і намагається очорнити історичні факти.
На прикладі головних героїв-градоначальників показана багата палітра людських характерів і суспільних підвалин – хабарники, кар’єристи, байдужі, одержимі абсурдними цілями, відверті дурні. Простий же народ виступає як сіра маса, що сліпо підкоряється, готова все стерпіти, яка діє рішуче, тільки опинившись на краю загибелі.
Михайло Євграфович зробив популярним літературний жанр соціально-сатиричної казки, спрямованої на викриття людських пороків: «Премудрий піскар», «Дикий поміщик».
Незабаром видаються збірники «Ознаки часу», «Притулок Монрепо», за словами літературознавців – калька сімейного життя письменника, який став віце-губернатором, «Щоденник провінціала в Петербурзі» – книга про авантюристів, які не переводяться на Русі, «Помпадури і помпадурші», «Листи з провінції ».
У 1880-му році окремою книгою опублікований епохальний остросоціальний роман «Господа Головльови» – розповідь про родину, в якій головна мета – збагачення і ледащий спосіб життя, де діти давно перетворилися на тягар для матері, а в цілому сім’я живе не по закону Божому і, не помічаючи того, рухається до самознищення.
У 1884 році «Отечественные записки» були закриті, і письменник починає друкуватися в журналі «Вестник Европы».
Здоров’я немолодого письменника, який страждав від ревматизму, сильно підірвало закриття «Отечественных записок». Спільним рішенням міністерства внутрішніх справ, юстиції і народної освіти видання було визнано розповсюджувачем шкідливих ідей, а співробітники редакції – членами таємного товариства.
На превеликий жаль письменника, діти, в освіту і виховання яких він вклав чимало своїх зусиль, не змогли проявити себе як літератори.
В останні роки творчість Салтикова-Щедріна досягає кульмінації в гротеску. Письменник видає збірки «Казки» (1882-1886 рр.), «Дрібниці життя» (1886-1887 рр.), «Пошехонська старовина» (1887-1889 рр.). Незадовго до смерті він почав новий твір, про основну думку якого можна скласти собі поняття вже по його назві: «Забуті слова» ( «Були, знаєте, слова, – сказав Салтиков Н. К. Михайловському незадовго до смерті, – ну, совість, батьківщина, людство, інші там ще … А тепер потрудіться-ка їх пошукати! .. Треба ж нагадати! »..)
Останні місяці життя Салтиков-Щедрін провів у ліжку, гостям просив передати: «Я дуже зайнятий – вмираю». Помер Михайло Євграфович в травні 1889-го від ускладнень, викликаних застудою. Згідно із заповітом письменника поховали його поруч з могилою Івана Тургенєва на Волковському кладовищі Санкт-Петербурга.
Михайло Євграфович вважається одним з найяскравіших сатириків російської літератури, який віртуозно володів езоповою мовою, романи та оповідання якого не втратили злободенності. Для істориків твори Салтикова-Щедріна – це джерело пізнання традицій і звичаїв, поширених в Російській імперії 19 століття. Перу письменника належать такі терміни, як «головотяпство», «м’якотілий» і «благоглупість»..
Список літератури:
Салтыков-Щедрин, М.Е. Собрание сочинений: в 10 т. / М.Е.Салтыков-Щедрин. – М.: Правда, 1988. – («Огонек»).
Салтыков-Щедрин, М.Е. Избранные сочинения: в 2-х т. Т.2 / М.Е.Салтыков-Щедрин. – М.: Худож. лит., 1984. – 655 с.: ил. – (Б-ка классики. Рус. лит.).
Салтыков-Щедрин, М.Е. Благонамеренные речи / М.Е.Салтыков-Щедрин. – М.: Правда, 1984. –639 с.: ил.
Салтыков-Щедрин, М.Е. Господа Головлевы: романы, повести, рассказы/ М.Е.Салтыков-Щедрин. – М.: Эксмо, 2008. – 640 с. – (Русская классика).
Салтыков-Щедрин, М.Е. Господа Головлевы. Сказки / М.Е.Салтыков-Щедрин. – М.: Худож. лит., 1984. – 367 с. – (Классики и современники. Рус. классич. лит.).
Салтыков-Щедрин, М.Е. Господа Головлевы: роман / М.Е.Салтыков-Щедрин. – Л.: Дет. лит., 1983. – 320 с. – (Школьная биб-ка).
Салтыков-Щедрин, М.Е. Дневник провинциала в Петербурге: роман / М.Е.Салтыков-Щедрин. – М.: Сов.Россия, 1986. – 475 с.
Салтыков-Щедрин, М.Е. История одного города: повесть / М.Е.Салтыков-Щедрин. – К.: Веселка, 1989. – 238 с.
Салтыков-Щедрин, М.Е. История одного города. Сказки / М.Е.Салтыков-Щедрин. – М.: Худож. лит., 1982. – 304 с. – (Классики и современники. Рус. классич. лит.).
Салтыков-Щедрин, М.Е.Комедии и драматическая сатира / М.Е.Салтыков-Щедрин. – Л.: Искусство, 1991. – 447 с.
Салтыков-Щедрин, М.Е. Литературная критика / М.Е.Салтыков-Щедрин. – М.: Современник, 1982. – 349 с. – (б-ка «Любителям рос. словесности». Из лит. наследия).
Салтыков-Щедрин, М.Е. Помпадуры и помпадурши. Сказки / М.Е.Салтыков-Щедрин. – М.: Правда, 1985. – 447 с.: ил.
Салтыков-Щедрин, М.Е. Пошехонская старина / М.Е.Салтыков-Щедрин. – М.: Правда, 1984. – 575 с.: ил.
Салтыков-Щедрин, М.Е. Сказки / М.Е.Салтыков-Щедрин. – Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1988. – 279 с.: ил. – (Лит. памятники).
Салтыков-Щедрин, М.Е. Сказки. Рассказы / М.Е.Салтыков-Щедрин. – М.: Правда, 1989. – 416 с.