Моя автобіографія (Сергій Грачов)

Я, звичайно, не Остап Вишня, але мені теж пощастило, що минула мене доля бути знайдою в капусті або в колодязі. Точно відомо, що батько забрав мене разом з мамою із пологового будинку у місті Челябінську літом 1965 року, про що є запис у журналі чергової медсестри. Але як я потрапив у той будинок, мені докладно роз’яснити не спромоглися. Казали, що, мабуть, бусел приніс – і те схоже на правду! А інакше звідки у мене таке стійке несприйняття висоти. Буває подивишся згори донизу з п’ятого або десятого поверху і відразу холоне у грудях та коліна стають м’які, як вата. Але, оскільки до повноліття зростати мені доводилось в оселях розташованих не вище третього поверху, то про підступність  того чорногуза  я здогадався значно пізніше.

Доступом до грудей мене ненька не обмежувала,  але  я не гребував і молочком від корівкі, за що мабуть, при нагоді,  круторога вирішила мене покарати і спробувала підняти на роги, але тендітність моєї  статури не дозволила їй цього зробити і я опинився проміж роги. Мабуть, з тих пір у мене сформувалася здатність лавірувати проміж краплями.

Потім була школа, звичайна, радянська, загальноосвітня і там я вперше запізнався з хімією, точніше спочатку з вчителькою хімії. Хто з них залишив у мене більш незабутнє враження сказати важко, але хімія стала милим моєму серцю предметом. Перші самостійні хімічні дослідження були проведені на підвіконні у власному помешканні. Газ Хлор було успішно отримано як  наслідок вдалої хімічної реакції, про що свідчили ознаки мого отруєння – запаморочення та блювота. Але це тільки підлило лою у вогонь і ВОНА (хімія) стала супутницею всього мого життя.

У військове хімічне училище я пішов за романтикою! Але там мене спіткало розчарування – офіцер радянської армії був далекий від офіцера Російської, як щі від борщу, або картопля від сала! Тому, після його закінчення і користуючись привілеями червоного диплома, я подався на вільні хліби, а точніше у промисловість. Так я опинився у Запоріжжі.

Запоріжжя поставилося до мене дуже привітно та дбайливо. Саме тут я знайшов той скарб, який шукав на теренах радянського Союзу. Це моя Родина – любляча дружина – хупавка, пані Іринка та чудові, гарні та найліпші в світі діти – син Роман і донька Наталка.

Праця на шкідливому виробництві не залишилася безкарною. Сім років у середовищі, просякнутому  хлороводнем, коштували мені п’яти видалених зубів та ще майже півдюжини  запломбованих. А ще за непокірність, за бунтарську вдачу, я збувся ласки  керівництва та зі спокійною душею пішов «хімічити» в міліцію експертом!

Там я відразу потрапив під «вплив» наркотиків , підробленої  горілки, таких же грошей і навіть вибухових речовин, але зламатися  під утиском системи мені не судилося і тому довелося йти у бізнес.

І все, либонь, було б добре, якби не прийшли до влади клептократи з їх свавіллям та беззаконням, проти яких повстав народ у Революції Гідності! Раптом я відчув себе громадянином України, пішов на Майдан, а далі закрутилося! Протести, допомога, побратими, жах лютого, Перемога, Крим, Донбас, війна, волонтерство, допомога канадським журналістам, перерахування грошей на різні проекти і т.п. Але тепер я відчуваю себе достатньо вільною людиною у незалежній країні, яка буде захищати свою родину, свій дім, свою країну від будь-якого посягання на їх добробут і незалежність!

А ще я зараз українську мову почав вивчати, ось опаную, тоді бережіться, Пане Остапе! (жарт!)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *