Неллі Закс
10.12.1891 – 12.05.1970
Неллі Закс народилася в заможній сім’ї ліберальних євреїв, які мешкали в елегантному берлінському районі Ханзафіртель. Вона була єдиною дитиною Маргарити та Вільяма Закса, винахідника та промисловця. Дівчинка здобула домашню освіту, після чого вступила до Берлінської привілейованої середньої школи для дівчаток. Сором’язлива і тиха, вона захоплювалася музикою, літературою, танцями і свого часу мріяла стати професійною балериною.
З 1908 року вона почала публікувати вірші у романтичному дусі.
У 15 років Неллі прочитала роман Сельми Лагерлеф “Сага про Єсте Берлінг”, який справив на неї таке сильне враження, що вона написала листа до Швеції. Листування, що зав’язалося між Неллі Закс і Лагерлеф, тривало близько 35 років, аж до смерті шведської письменниці. Саме Лагерлеф була присвячена її перша збірка «Легенди та оповідання» (1921), навіяна мотивами католицького середньовіччя.
У 18 років Неллі почала писати вірші, в основному про природу та на міфологічні сюжети. Деякі з них друкувалися в літературних журналах. Традиційні не лише за формою, а й за змістом, ці вірші не мали нічого спільного з модною на той час експресіоністською літературою і, можливо, тому привернули увагу Стефана Цвейга, який не тільки похвалив їх за «безпосередність», а й надрукував один із віршів . Однак, коли Неллі Закс стала відомим літератором, вона вже не надавала особливого значення своїм юнацьким віршам і не включала їх до зібраннь своїх творів.
Тоді ж, коли розпочався її творчий шлях, поетеса закохалася у чоловіка, з яким познайомилася на курорті мінеральних вод, де вона відпочивала разом із батьками. Через багато років Закс дізналася про його загибель у нацистському концентраційному таборі, і це знайшло відображення в кількох пізніх віршах поетеси.
У 1920-1930 роки Неллі ще не вважає себе професійним літератором, хоча її вірші іноді друкуються в «Берлінер Тагеблатт» та інших газетах. Після смерті батька у 1930 році вона разом із матір’ю живе замкненим життям. Через три роки, з приходом Гітлера до влади, у Німеччині починають зростати антисемітські настрої, багато друзів та знайомих Неллі Закс зникають. У цей тривожний час вона захоплюється іудейською та християнською містикою, пророцтвами Старого Завіту, Каббалою та хасидизмом. До 1938 року її вірші іноді друкуються у єврейських періодичних виданнях.
У 1933-40 рр. Неллі Закс з матір’ю ховаються у Берліні; майже всі їхні родичі до цього часу вже були відправлені до концтаборів.
Саме дружба з Сельмою Лагерлеф врятувала життя Неллі та її матері. Незадовго до своєї смерті Лагерлеф звернулася за допомогою до шведської королівської сім’ї, щоб добитися еміграції Заксів з Німеччини до Швеції. На жаль, їх прибуття в 1940 році в Швецію Лагерлеф не судилося дочекатися, і Неллі спочатку відчувала себе на чужій землі в повній ізоляції. У цей час Закс вивчає шведську мову і заробляє на життя перекладами німецькою мовою творів шведських поетів.
Саме у воєнні роки відбулось її становлення як самобутньої поетеси. Загибель сім’ї, трагедія європейського єврейства, зневажання гуманістичних ідеалів майже однаково були для неї особистою трагедією. Ставши шведською підданою, Неллі Закс відгукувалася своєю поезією – цим «німим криком» – на знищення євреїв у концтаборах. Її нові вірші докорінно відрізняються від колишніх, романтичних.
Нерифмована, стисла, наповнена ємними образами, її поезія є прикладом сучасної містики.
Закс пише вірші, які, за її словами, вона «носила у собі під час страшних подій».
Центральним мотивом цих творів стають втеча і переслідування, уособлені в образах мисливця та її жертви (збірник «В оселях смерті» 1946). У збірці «Зоряне затемнення» (1949) з’являється новий мотив – надія на повернення Ізраїлю з розсіювання.
У Стокгольмі Неллі Закс доглядала матір, ночами писала в темряві, щоб не турбувати її сон. Смерть матері в 1950 році була для неї важким ударом: Неллі Сакс перенесла кілька нервових зривів і провела кілька років у психіатричній лікарні. Вона продовжувала писати, поки перебувала в лікарні, і зрештою одужала достатньо, щоб жити самостійно, хоча її психічне здоров’я залишалося тендітним.
Війні присвячені також збірки “І ніхто не знає, як далі” (1957), “Втеча і перетворення” (1959), “Смерть ще святкує життя” (1961). Теми її останніх збірок «Подорож туди, де немає пилу» (1961), «Пізні вірші» (1965), «Ті, що шукають» (1966) — людина і космос, світ як боротьба космічних сил, неможливість висловити у словах страх життя.
Закс написала також 14 п’єс (збірка «Знаки на піску», 1962). Найбільш відома – «Елі. Містерія страждань Ізраїлю» (1943), трагедія про єврейського хлопчика з Польщі, пастушка, який перед загибеллю від рук німця виливає свій душевний біль через звернену до небес гру на сопілці. Тема п’єси перегукується з єврейською легендою про ламед -вав цаддикім (36 невідомих світу праведників).
«Містерія» у 1950 році передавалася по західнонімецькому радіо, була поставлена в Дортмунді у 1962 році та була перекладена на оперу шведським композитором Мозесом Пергаментом. Відома також п’єса-символ «Авраам у солончаках», написана за мотивами біблійної історії про царя Німрода та юного Авраама, яка була опублікована у збірнику «Знаки на піску».
У творчості Закс сплавлено воєдино хасидські перекази, середньовічні німецькі легенди та притчі; страхи війни – попіл крематоріїв, гори осиротілих дитячих черевиків – і піски Синая. Біблійні мотиви та каббалістичні символи сплетені з образами сучасного Закс життя і осяяні екстатичною напругою та містицизмом. Мова творів Закс, витончена, вишукана і метафорична, досягає меж поетичної виразності. У білому вірші, яким зазвичай писала Закс, ритми псалмів чергуються з експресіоністськими ритмами новітньої поезії.
…Какие потьмы
за веком глазным
осиянные
взрывчатым вечерним солнцем
тоски по родине
Обломки
меченные морем
царственно
сном поросшие
Кораблекрушение
руки из волн
молящие попытки
Бога поймать
Путь покаянный
обнимая
камни-вехи в море
Ни одного прибытия
без смерти —
(«Какие потьмы за веком глазным осиянные…»)
Після появи у 1959 року «Втечі і перетворення» до Закс приходить популярність. У 1960 році, через 20 років після її втечі з Німеччини, Закс вручається премія Анетти фон Дросте-Хюлшофф, а наступного року влада Дортмунда встановлює щорічну літературну премію її імені і призначає поетесі довічну пенсію.
У 1965 році Неллі удостоюється премії Миру західнонімецької асоціації книговидавців та книготорговців, однієї з найпрестижніших літературних нагород у Західній Німеччині.
У 1966 році Неллі Закс удостоїлася Нобелівської премії (разом зі Шмуелем Йосефом Агноном) за свої «видатні ліричні та драматичні твори, що з захоплюючою силою досліджують долю народу Ізраїль». У своїй хвалебній промові з нагоди присудження Нобелівської премії Інґвар Андерссон сказав наступне про Неллі Сакс: «Ваші ліричні та драматичні твори тепер відносяться до великих літературних голосень, але почуття жалоби, яке надихало вас, вільне від ненависті та надає височини стражданням людини. Ми вшановуємо вас сьогодні як носія послання втіхи всім тим, хто зневірився у долі людини».
Після отримання Нобелівської премії Закс, яка так і не вийшла заміж, як і раніше, жила і працювала у своїй маленькій квартирі в Стокгольмі. Тривала хвороба наклала свій відбиток на останні роки життя. Неллі Закс майже перестала писати, вважаючи свою працю завершеною.
Неллі Сакс померла у Стокгольмі 12 травня 1970 року.