О. Генрі
11.09.1862 – 05.06.1910
Вільям Сідні Портер народився в сім’ї лікаря Алджернона Сідні Портера в місті Грінсборо (штат Північна Кароліна) під час Громадянської війни в США. Матір померла від туберкульозу, коли хлопчику було три роки.
У дитинстві Портер завжди читав – від класики до дешевих романів; його улюбленими роботами були переклад британського сходознавця і перекладача Лейна «Тисячі та однієї ночі» та трактат про депресію англійського письменника та співробітника Оксфордського університету Роберта Бертона – «Анатомія меланхолії».
Закінчившу середню школу, Портер вступив до вищої школи Ліндсей Стріт. Його опікуном стала тітка.
Після школи (в 16 років) почав працювати в аптеці у дядька продавцем і фармацевтом. Він швидко навчався і через рік, в 1879 році, отримав ліцензію фармацевта.
У березні 1882 року Портер, змучений виснажливим кашлем, вирушив до Техасу у супроводі лікаря Джеймса К. Хола, сподіваючись на те, що зміна клімату допоможе йому відновити здоров’я. Він оселився на ранчо Річарда Холла, сина доктора Джеймса, в окрузі Ла Саль. Річард розводив овець, а Вільям допомагав пасти отари, а також господарювати на ранчо і навіть готував обіди.
Перебуваючи на ранчо, він трохи вивчив іспанську та німецьку мови завдяки оточуючим місцевим та іммігрантам з ранчо. Весь вільний час він проводив за читанням класичних творів літератури.
Через два роки, вилікувавшись і зміцнівши, переїхав до міста Остін (Техас). Спочатку Портер працював на посаді фармацевта, а потім перейшов до магазину Harrell Cigar Store. У цей період Вільям почав писати – спочатку для розваги.
В Остіні молодий Портер вів активне громадське життя. Він був відомий своєю дотепністю та музичними талантами: грав і на гітарі, і на мандоліні. Вільям співав у хорі єпископальної церкви, а також став членом «Квартету Хілл-Сіті», групи молодих людей, які співали і на зібраннях, і виконуючи серенади молодим жінкам міста.
У 1885 році при закладці наріжного каменю Капітолію штату Техас привабливий Вільям Портер познайомився з Атол Естес – 17-річною дівчиною із заможної родини. Мати Атол різко заперечувала проти спілкування молодих людей і навіть забороняла дочці бачитися з Вільямом. Але незабаром закохані потай від сім’ї Естес повінчалися у церкві преподобного Р. К. Сута, пастора Центральної пресвітеріанської церкви.
Після весілля молоді люди часто брали участь у музичних та театральних виставах, і саме Атол закликала чоловіка продовжувати писати. У 1888 році Атол народила хлопчика, який прожив всього кілька годин, а через рік народилася дочка Маргарет Уорт Портер. Але рік народження Маргарет був затьмарений невтішними прогнозами щодо самої Атол – лікарі виявляють у неї перші ознаки спадкового захворювання – туберкульозу легень.
Щоб забезпечити родину, майбутній письменник працював і бухгалтером у фірмі нерухомості, і креслярем в земельному управлінні. Паралельно він продовжив займатися літературною творчістю.
Коли Портер працював касиром і бухгалтером в одному з банків Остіна, його звинуватили в крадіжці. Портер півроку ховався від правосуддя в Гондурасі, де доля звела його з професійним бандитом-грабіжником Елом Дженнінгсом, а потім – в Південній Америці. Письменник відправив дружину з дочкою назад до Остіна, щоб вони жили з батьками Атол. Звістка про важку хворобу дружини змусила Вільяма знехтувати власною безпекою і повернутися. Місцева влада виявила поблажливість до нього і погодилася не висувати звинувачення Портеру, поки жива його дружина. Під час відсутності чоловіка Атол не мала коштів на існування, голодувала, а захворівши, не могла купити ліки. Однак напередодні Різдва продала за 25 доларів мереживну накидку і надіслала чоловіку подарунок – золотий ланцюжок для годинника. На жаль, саме в той момент Портер продав свій годинник, щоб купити квиток на поїзд і приїхати до хворої дружини. Він встиг побачитися і попрощатися із нею. За кілька днів Атол Естес Портер померла від туберкульозу. Агенти поліції зі жалібною пов’язкою мовчки йшли за труною. Відразу після похорону вони заарештували Портера, який не сказав жодного слова на суді.
Згодом, у 1905-му році буде написаний самий відомий твір Портера “Дари волхвів”. Це зворушлива розповідь про життя бідних, але палко люблячих людей – Деллі та її чоловіка Джима. По сюжету, подружжя, зовсім не маючи грошей, намагається зробити один одному гідні подарунки на Різдво. Кожна людина у світі має щось найдорожче, таке мали і вони: у Деллі було розкішне блискуче довге волосся, Джим мав наручний годинник, який залишився ще від батька. Кроючись один від одного, вони удвох продали найдорожче, і придбали, як їм здавались, чудові подарунки. Делла чоловікові купила цінний золотий ланцюжок на годинник, а Джим – гребені для волосся. Вони пожертвували скарбами, які становили предмет їхньої гордості. Зовнішністю та характером героїня «Дарів волхвів» була схожа на дружину Вільяма Портера.
Він отримав п’ять років в’язниці. Портер був ліцензованим фармацевтом та міг працювати нічним фармацевтом у тюремній лікарні. Йому виділили окрему палату у лікарняному крилі, але немає жодних відомостей про те, що він справді проводив час у тюремному блоці.
Саме у тюремному ув’язненні остаточно сформувався письменник О. Генрі, майстер яскравих коротких оповідань.
Разом з Портером і Дженнінгсом сидів двадцятилітній “ведмежатник” (зломлювач сейфів) Дикий Прайс. Він зробив добру справу — врятував із сейфа, що несподівано зачинився, маленьку дочку багатого бізнесмена. Зрізавши ножем нігті, Прайс відкрив надсекретний замок за дванадцять секунд. Йому обіцяли помилування, але обдурили. На цей сюжет Портер склав своє перше оповідання — про зломлювача Джиммі Валентайна, який врятував племінницю своєї нареченої з вогнетривкої шафи. Оповідання, на відміну від історії Дїка Прайса, закінчувалось щасливо.
Перш ніж надіслати оповідання в газету, Портер прочитав його співкамерникам. Ел Дженнінгс згадував: “З тієї хвилини, як Портер почав читати своїм низьким, оксамитовим, злегка заїкуватим голосом, запанувала мертва тиша. Ми абсолютно завмерли, затамувавши подих. Нарешті грабіжник Рейдлер голосно зітхнув, і Портер, ніби прокинувшись від сну, поглянув на нас. Рейдлер усміхнувся і взявся терти очі своєю покаліченою рукою.— Чорти б вас узяли, Портере, це вперше за моє життя. Покарай мене Господь, якщо я знав, як виглядає сльоза!” Оповідання до друку взяли не відразу. Три наступних були опубліковані під псевдонімом.
Відомо про 14 оповідань, опублікованих під різними псевдонімами, поки він був у в’язниці, але найвідомішим він став як «О. Генрі», псевдонім, який уперше з’явився в оповіданні «Різдвяна панчоха Свистячого Діка» у грудневому випуску журналу McClure’s Magazine за 1899 рік. Його друг у Новому Орлеані пересилав його оповідання видавцям, щоб вони не знали, що письменник перебуває у в’язниці.
Портера було звільнено 24 липня 1901 року за хорошу поведінку після відбуття трьох років. Він возз’єднався зі своєю дочкою Маргарет, якій на цей час виповнилося 11 років, у Піттсбурзі, штат Пенсільванія, куди батьки Атол переїхали після засудження Портера.
Найплідніший письменницький період Портера почався в 1902 році, коли він переїхав до Нью-Йорка, щоб бути поряд зі своїми видавцями. Перебуваючи там, він написав 381 оповідання. Він писав по оповіданню на тиждень протягом року для New York World Sunday Magazine. Його дотепність, характеристики та повороти сюжету любили його читачі, але і часто піддавалися критиці.
Під час перебування Портера в місті Трухільо (Гондурас) у 1896 році, де він ховався від судового переслідування, були написані оповідання, які лягли в основу збірки «Королі та капуста». У 1904 році на основі цієї збірки О. Генрі написав однойменний роман.
Ним було використано вісім оповідань збірки: «Грошова лихоманка» (1901); “Лотос і пляшка” (1902); «Рідкісний прапор» (1902); «Лотос і реп’ях» (1903); «Гра та грамофон» (1903); «Трилісник і пальма» (1903); “Художники” (1903). Ввівши їх до складу повноцінної великої прози (це єдиний твір О. Генрі в такому жанрі: решта його робіт — короткі оповідання), письменник як би «анулював» їх як самостійні твори і більше не передруковував.
Портер знову одружився в 1907 році з Сарою (Саллі) Ліндсі Коулман, своїм колишнім першим коханням дитинства, з якою він знову зустрівся після повторного відвідування свого рідного штату Північна Кароліна. Сара Ліндсі Коулман сама була письменницею і написала романтизовану та белетризовану версію їхнього листування та догляду у своїй новелі «Вітер долі».
Листи й незакінчені рукописи свідчать про те, що в останні роки життя О. Генрі підійшов до нового рубежу. Він жадав “простої чесної прози”, прагнув звільнитися від певних стереотипів й “рожевих кінцівок”, яких чекала від нього комерційна преса, орієнтована на міщанські смаки.
Більша частина його оповідань, які публікувалася в періодиці, увійшла до збірників, що були видані за його життя: “Чотири мільйони” (1906), “Палаючий світильник” (1907), “Серце Заходу” (1907), “Голос міста” (1908), “Шляхетний шахрай” (1908), “Дороги долі” (1909), “На вибір” (1909), “Ділові люди” (1910), “Вовчки” (1910). Посмертно видано ще більше десятка збірників.
Портер став доволі сильно пити, і до 1908 року його здоров’я, що помітно погіршилося, позначилося на його творчості. У 1909 році Сара пішла від нього, і він помер 5 червня 1910 від цирозу печінки, ускладнень діабету і захворювання серця. За однією з версій, він помер від крововиливу в мозок.
Після панахиди в Нью-Йорку він був похований на цвинтарі Ріверсайд в Ешвіллі, Північна Кароліна.
У його дочки Маргарет Уорт Портер була коротка письменницька кар’єра з 1913 по 1916 рік. У 1916 році вона вийшла заміж за карикатуриста Оскара Чезаре з Нью-Йорка; вони розлучилися через чотири роки. Вона померла від туберкульозу у 1927 році і була похована поряд із батьком.
Список літератури:
Генрі, О. Викуп за вождя Червоношкірих: вибрані твори / О.Генрі. – К.: Знання, 2019. – 159 с.
Генри, О. Малое собрание сочинений / О.Генри. – СПб.: Азбука-Аттикус, 2012. – 944 с.
Генри, О. Избранные произведения: новеллы / О.Генри. – М.: Правда, 1991. – 588 с.: илл.
Генри, О. Избранные новеллы / О.Генри. – Минск: Вышейшая школа, 1979. – 368 с.
Генри, О. Избранные новеллы / О.Генри. – М.: Правда, 1985. – 447 с.: илл. – (Библ. сер.)
Генрі, О. Вибране: Королі і капуста. Новели та оповідання / О.Генрі. – К.: А.С.К., 2006. – 702 с.
Генри, О. Вождь краснокожих: рассказы / О.Генри. – М.: Махаон, 2010. – 144 с. – (Веселая компания).
Генрі, О. Вождь Червоношкірих. Оповідання / О.Генрі. – К.: Школа, 2006. – 240 с.
Генрі, О. Дари волхвів. Останній листок: вибране / О.Генрі. – К.: Знання, 2017. – 190 с. – (Класна література).
Генри, О. Из любви к искусству: рассказы / О.Генри. – М.: Худож.лит., 1984. – 111 с.
Генрі, О. Королі і капуста / О.Генрі. – Харків: Фоліо, 2008. – 315 с. – (Б-ка світ.літ.).
Генри, О. Короли и капуста. Рассказы / О.Генри. – М.: Худож.лит., 1977. – 372 с.
Генри, О. Короли и капуста: рассказы / О.Генри. – М.: Худож.лит., 1983. – 334 с.
Генри, О. Короли и капуста. Рассказы / О.Генри. – М.: Худож.лит., 1982. – 334 с.: илл.
Генрі, О. Останній листок: збірка оповідань / О.Генрі. – К.: Форс Україна, 2019. – 96 с. – (Читака).
Генри, О. Рассказы / О.Генри. – К.: Рад. письменник, 1955. – 766 с.
Генри, О. Рассказы / О.Генри. – Ташкент.: Укитувчи, 1987. – 335 с.
Генри, О. Рыцарь удачи. Рассказы / О.Генри. – М.: Эксмо, 2008. – 640 с.