16.03.2018р. о 16:30 в рамках святкування Дня православної книги в Запорізькій обласній бібліотеці для юнацтва буде представлена авторська поема Радислава Гусліна (о. В’ячеслава Власенка) “Житіє святого В’ячеслава Чеського”.
Житіє святого благовірного князя В’ячеслава Чеського.
Мабуть, немає людини, яка хоч раз в житті побувавши в Празі, при цьому не побачила величну кінну статую святого В’ячеслава або, як там кажуть, – Вацлава – небесного покровителя чеських земель.
“Святий Вацлав, князь землі чеської”, – цими словами починається прославлений старочеський гімн, “Сватовацлавський хорал”, написаний в кінці XII ст. За часів гуситів цей гімн був доповнений такою строфою: “Спадкоємець чеської землі, згадай про свій народ, не дай загинути нам і нашим нащадкам” …
Достовірних історичних відомостей про нього збереглося небагато, і вони досить суперечливі.
Походив князь В’ячеслав з династії Пршемисловців, він народився приблизно в 907 році. Дід В’ячеслава – Борживой, що правив країною в другій половині IX ст., був першим чеським князем, який прийняв християнство. Борживой і його дружина Людмила зробили багато для поширення християнства. Вони будували церкви, запрошували зі слов’янських країн священиків, які вели служби слов’янською мовою, займалися благодійністю. Борживой помер досить молодим, у віці близько 35 років. Князівський престол дістався спочатку старшому синові Спитігневу, а після його смерті – молодшому, Вратіславу (Братиславу), батькові св. Вацлава. Людмила і після смерті чоловіка користувалася великим впливом і любов’ю підданих. Фактично вона залишалася правителькою при своєму синові Вратіславі, що дуже дратувало його дружину – властолюбну Драгомиру. Особливо, якщо врахувати, що вихованням її синів – В’ячеслава і Болеслава – займалася знову ж Людмила.
Вратіслав, як і його батько, помер рано (за деякими відомостями, він загинув в 920 році в бою з уграми), а В’ячеслав був ще дуже молодий, щоб самостійно правити країною. Драгомира, яка претендувала на роль регента, підіслала до Людмили найманих вбивць. Людмила була задушена власною вуаллю. Згодом вона також була канонізована як свята мучениця і вважається ще однією небесною покровителькою Чехії. Історики стверджують, що В’ячеслав не міг пробачити матері її злодіяння і навіть заслав до фортеці Будеч …
Молодий князь В’ячеслав виріс у фортеці Будеч, що знаходиться на захід від Праги, де виховувався в дусі християнства і готувався управляти країною. Його наставником був пресвітер Павло, учень святителя Мефодія. В’ячеслав володів крім рідної слов’янської латинською, грецькою і німецькою мовами і взагалі був для свого часу дуже освіченою людиною. На момент вступу на престол в 925 році йому виповнилося всього 18 років. За однією з легенд, приймаючи владу, Вацлав сказав, що хоче правити так, щоб в країні його був мир, щоб судді судили справедливо і щоб народ жив за законами Божими. Період правління князя Вацлава був епохою значного розквіту чеської держави. Він відрізнявся незвичайним благочестям, в той же час В’ячеслав державою правив розумно, справедливо і з усією відповідальністю. Його вважали старанним християнином, який звільняв ув’язнених, подавав милостиню бідним і втішав хворих. Князь, як і його благочестиві дід і бабуся, дбав про християнське просвітництво народу, будував нові храми, оздоблював вже побудовані. Відомо, що він викуповував дітей язичників, проданих в рабство, і виховував їх у християнському дусі.
Про В’ячеслава говорили як про доброго і милостивого правителя, і доброта його на багато століть залишилася в переказах і легендах. Великою популярністю і понині користується написаний Джоном Нілом в середині XIX ст. на основі “Діянь святих” католицький різдвяний гімн (carol) про диво святого Венсесласа (під цим ім’ям святий відомий на заході). У цьому гімні розповідається про те, як “добрий король Венсеслас” в день святого Стефана (святкується 27 грудня, відразу після Різдва) побачив селянина, що збирав хмиз в страшну заметіль. Він дізнався, де живе селянин, і разом зі слугою відправився до нього через засніжені ліси, взявши дрова, а ще вино і м’ясо від княжої трапези. І коли замерзлий слуга почав благати про те, що не в силах йти далі, св. В’ячеслав наказав йому ступати точно по його слідах – добре серце князя виділяло таке тепло, що розтопило сніг і зігріло землю.
Щоб зрозуміти розстановку політичних сил на той момент, доведеться зробити невеликий екскурс в історію церкви.
У IX-X ст. католицька церква офіційно ще не відокремилась від православ’я, проте суперечності між Римом і Візантією множилися і поглиблювалися. Країни, що прийняли християнство від Візантії, користувалися при богослужінні своєю рідною мовою, а не латиною. За часів князя В’ячеслава богослужіння в країні йшло двома мовами, він хотів, щоб ці дві богослужбові традиції були сусідами у взаємній повазі, чим нажив собі чимало ворогів.
Німецьке духовенство, яке переслідувало раніше святителя Мефодія, протидіяло і святому В’ячеславу і налаштовувало проти нього заздрісних вельмож. Ці вельможі стали інтригувати проти В’ячеслава і вмовили його молодшого брата Болеслава зайняти престол.
Болеслав запросив В’ячеслава до себе у фортецю Старий Болеслав. Приводом послужили хрестини його новонародженого сина. За іншою версією це був храмовий празник на честь святих Косьми і Даміана, що відзначається 27 вересня. В’ячеслав відмовився вірити слугам, які попереджали його про змову. Після трапези Болеслав накинувся на В’ячеслава з мечем. Князь В’ячеслав виявився сильнішим, і легко переміг. Аби не допустити вбивства власного брата, він лише відштовхнув його і хотів сховатися в церкві. Однак у самих воріт його наздогнали двоє вбивць. Один з них пронизав князя списом в той момент, коли він схопився за дверне кільце (цей момент зображений на одному з варіантів герба міста Старий Болеслав). Єдиної точки зору на те, коли це сталося, не існує. Тіло В’ячеслава кілька днів лежало на церковному подвір’ї без поховання, що викликало народне обурення. Його кров, яка бризнула на двері храму, довго не могли відмити. Нарешті князь був похований поруч з тією самою церквою, де зустрів свою смерть. Болеслав, ставши правителем, зайнявся викоріненням Православ’я в Чехії і насадженням католицтва. Він наполягав на служінні літургії тільки латинською мовою. Під тиском народу, що вшановує В’ячеслава як мученика, братовбивця публічно розкаявся і переніс його мощі в Прагу, поховав їх у церкві святого Віта.
Практично відразу після смерті князь В’ячеслав був проголошений “мартиром” – мучеником, страстотерпцем. Цим грецьким словом називали людину, яка своєю власною пролитою кров’ю присягнула на вірність Христу. Однак офіційно князь був канонізований майже через півстоліття, після того як було засновано празьке єпископство.
Особливого поширення шанування св. В’ячеслава набуло в XIV ст. при імператорі Священної римської імперії і одночасно чеському королі Карлі IV, який намагався підкреслити спадкоємність своєї влади по відношенню до місцевої династії. Їм було написано житіє св. В’ячеслава, в якому велика увага приділялася його державно-політичної діяльності. Саме в цю епоху створено багато пам’ятників культури, пов’язаних з шануванням святого. На іконах В’ячеслав зображувався як молода людина в лицарському обладунку, з мечем і прапором в руках, його фігура містилася в безпосередній близькості від Христа.
В’ячеслав навіть вважався постійним чеським монархом, його трон на землі лише тимчасово займав черговий князь або король, який тим самим ставав намісником святого в цьому світі. Князь В’ячеслав шанується і російською Православною Церквою, де він відомий як В’ячеслав Чеський. Його пам’ять відзначається за новим стилем 11 жовтня, а також 17 березня (день перенесення мощей до Праги). Уже в кінці XI ст. існував тісний зв’язок між Сазавським монастирем біля Праги і Києво-Печерською Лаврою. Тоді і з’явилися на Русі рукописні оповіді про “доброго князя Вінчеслава” і його благочестивих предків (так звані “Пражські зломки”), а з уст в уста легенди про нього передавали і раніше.
Сьогодні можна сприймати св. Вацлава як символ чеського патріотизму і національної самосвідомості. Згідно з однією з легенд німецький король, який перед битвою побачив В’ячеслава на чолі чеської армії, зійшов з коня і підкорився йому. Коли В’ячеслав здивувався, чому він здається без бою, німецький король відповів: “Хіба я можу з тобою битися, якщо за твоєю спиною стоять два ангели в таких пишних обладунках?”