Павло Белянський “Бабуся вмирати не любила”.
Павло Белянський родом з Луганщини, працював охоронцем, вантажником, експедитором, рекламістом. Відкрив свою фірму з виготовлення надгробків, що й описав у своєму романі “Я працюю на цвинтарі”. Веде свій блог. Зараз воює в ЗСУ.
Письменник пише історію родини з невеличкого шахтарського містечка неподалік Алчевська. Ця історія охоплює три покоління, веде читача різними долями, показуючи, як формуються характери під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників.
Головна увага в романі – діду Петру та бабі Ані, на долю яких випало чимало випробувань – революція, репресії, Друга світова війна. А від цього – необхідність приховувати страшні родинні таємниці.
Історії їхніх дітей Каті, Павла і Тані – самотніх втікачів з родинного гнізда, де вони ніколи не почували себе щасливо і безпечно.
Історія онуків – це майже виродження роду. Гришка спився і потрапив до в‘язниці, Ніна стала аферисткою, Олександра все життя вела “паразитичне” існування, і тільки в 40 років знайшла своє покликання.
В книзі багато смішних епізодів, що більше нагадують родинні анекдоти. Але все ж це доволі сумна історія, як сказав хтось із критиків “сто років самотності”. Війна згадується тільки в кінці книжки, але роман не про війну, а про передумови її виникнення, глибоко заховані в людях і їх внутрішніх суперечностях. (Тетяна Білан)