Теренс Хенбері Уайт: до 115-річчя від дня народження англійського письменника

Теренс Хенбері Уайт

29.05.1906 – 17.01.1964

Теренс Хенбері Уайт народився в 1906 році в Бомбеї (нині Мумбаї) в Індії в сім’ї Гаррика Хенбері і Констанції Уайт. Дитинство Теренса навряд чи можна вважати щасливим: алкоголізм батька і байдужість матері стали причиною розпаду сім’ї. Коли Уайту було чотирнадцять років, його батьки розлучилися.

Початкову освіту Теренс отримав в Англії – в коледжах Челтнем і Куїнс (Кембридж), а в 1928-му закінчив з вищими відзнаками Оксфорд, де вивчав історію та літературу. Студентом він був, мабуть, блискучим – коли після першого курсу у нього виявився туберкульоз, викладачі зібрали по підписці 200 фунтів, що дозволили Уайту провести цілющий рік в Італії.

Почувши, що жити йому залишилося, можливо, не більше півроку, Уайт почав активно працювати над двома романами і домовлятися про видання збірки віршів. Лікування виявилося успішним. Його перші збірки віршів «Кохана Олена та інші вірші» («Loved Helen and Other Poems») було опубліковано в 1929 році.

Після закінчення Оксфорда він 8 років пропрацював викладачем англійської літератури, ставши харизматичною особистістю для учнів в одній з кращих закритих шкіл Англії в містечку Стоу. Всі ці роки він писав – переважно детективи, які публікувалися не тільки у Великобританії, але і в США. Тоді ще майже нікому не відомий автор детективу «Пітьма в Пемберлі» («Darkness at Pemberly»), вперше опублікованого в Англії в 1932 році, удостоївся втішних відгуків. Успіх роману забезпечили інтелектуальна головоломка і екшн-сюжет…

Для фотографії на задній обкладинці цих видань йому довелося відростити бороду: керівництво школи напевно не схвалило би це його заняття.

Професійним письменником Уайт став в 1936 році, коли вийшов у відставку. Його першим справжнім успіхом став автобіографічний роман «В Англії упокій» («England Have My Bones»), що оповідає про ненудне життя в селі. Він орендував на краю великого парку, що обступає школу, колишній будиночок лісничого, і зажив там відокремленим життям Мерліна, яким ми зустрічаємо його на початку “Меча в камені”, – в оточенні самих різних тварин і птахів, займаючись риболовлею і полюванням. Варто сказати, що Уайт був членом Королівського клубу соколиного полювання; знайшовши в лісі пташеня яструба, виростив з нього ловчу птицю. Не дивно, що одна з його книг – «Яструб» («The Goshawk») – з незакінченим продовженням «Кречет» («The Merlins») присвячена цим ловчим птахам.

Світову славу Уайту приніс його артурівський цикл, перші романи якого – «Меч у камені» («The Sword in the Stone») і «Лісова відьма» («The Witch in the Wood») (пізніше стала “Царицею повітря і тьми”) – були опубліковані до 1939 року. Середньовічна легенда, колись записана сером Томасом Мелорі, завдяки Уайту буквально знайшла нове життя. У 1940 році вийшов у світ третій роман Артуріани – «Лицар, що зробив проступок» («The Ill-made Knight»). У той період цикл носив назву «Пендрагон». До 1942 року були написані всі п’ять частин, причому перші три були частково перероблені, однак видавці відмовилися публікувати цикл в такому вигляді.

Четверта книга – “Свічка на вітрі” – вийшла в 1958-му. Треба зазначити, що артурівська тетралогія Уайта існує також в початковому, трьохкнижному варіанті.

Частини тетралогії за своїм настроєм і порушеними проблемами  відповідають як би чотирьом періодам людського віку.

У 1-й – найяснішій книзі – «Меч в камені» – маленький Артур ще вчиться, у 2-й – він юнак, який  веде війну і здійснює перший гріх, в 3-й – зрілий чоловік, який намагається реалізувати свої ідеї протидії Силі. 4-я книга – це епоха в’янення Артуріанского світу і розплати за минулі гріхи. Тут Артур – вже старий, який ще раз намагається приборкати Силу – на цей раз, підпорядкувавши її Закону. Але і це нововведення несподівано обертається проти короля. Його син – Мордред, зачатий  в результаті випадкового інцесту і вихований вкрай неадекватною матір’ю, пристрасно ненавидить батька, який по дурості намагався вбити його в дитинстві. Саме Мордред разом зі своїми братами по матері намагається повернути юридичне право проти Артура, звинувативши його дружину і одного з друзів  в зраді. Розбрат, викликаний до життя Мордредом, призводить до катастрофи і загибелі королівства Артура, як це відбувається і в першоджерелі – книзі Томаса Мелорі.

Свого видання «Свічі на вітру» автору довелося чекати 16 років. У 1942 році книгу не надрукували, пославшись на брак паперу в воєнний час. У 1958 році вона і інші книги циклу були вперше видані у вигляді єдиної тетралогії «Король минулого і майбутнього».

Видана в 1977 році «Книга Мерліна», дія якої розгортається чи не в потойбічному світі, насправді не є п’ятою частиною «Короля минулого і майбутнього». Це посмертне видання являє собою п’яту книгу «Пендрагона», яку сам Уайт не планував публікувати. Саме цим фактом пояснюються всі нестиковки даного роману з основною тетралогією.

За своїми поглядами Уайт вважав себе агностиком, хоча, як видно з його книг, до ідей Христа ставився з великою повагою. Один з критиків навіть написав про Уайта так: «Вільний від страху перед Богом, він по-справжньому боявся людського роду». Його Артур постійно намагається захистити, приборкати, направити на користь те небезпечне, що є в людині. Правда, він ще має ілюзії про те, що людину можуть виправити знання.

Людина з безліччю захоплень, Уайт перевів з латинської бестіарій XII століття, що розійшовся в США тиражем в 20 000 примірників, видав книги, присвячені історії Англії і соколиному полюванню, писав п’єси, пробував свої сили в живописі. Про характер Теренса Уайта можна судити по його вчинкам. Наприклад, він до смерті боявся аеропланів і позбувся цієї боязні, лише навчившись водити літак. Кращий спосіб приборкать печаль – це дізнатися про неї щось нове.

Кращими його творами, крім «Короля минулого і майбутнього», залишаються книги, написані для розумних дітей: “Відпочинок місіс Мешем” (1946-48), героїня якої, 12-річна спадкоємиця збіднілого герцогського роду, виявляє в родовому парку колонію ліліпутів, які потрапили в Англію з нелегкої руки Гуллівера; і “Господар” (1957-58), двоє героїв якого, брат і сестра, також герцоги – Ланкастерські (ні більше ні менше) – опиняються на голій скелі в Атлантиці, всередині якої живе якийсь 165-річний старець (“Секрет вічного життя полягає в тому , щоб зрозуміти, навіщо тобі потрібне вічне життя”, – записав він у своєму щоденнику ще 24 березня 1849 р.), який мав намір захопити владу над світом, щоб нарешті навести в ньому порядок. Перша з книг  віртуозно побудована на “Подорожі Гуллівера”, друга – на шекспірівській “Бурі”.

У 1960 році за «Королем …» був поставлений бродвейський мюзикл «Камелот» з музикою Фредеріка Лоу на лібрето Алана Джейн Лернера, що витримав 873 вистави та став основою фільму за участю Ванесси Редгрейв, Річарда Харріса і Франка Неро. У 1963 році студією Уолта Діснея був знятий повнометражний мультфільм «Меч у камені». Радіопостановка «Меча в камені» була організована на BBC.

Саме мультфільм і мюзикл принесли Уайту достаток, але плоди слави письменник пожинав недовго. У 1961 році  він вперше відправляється до Америки, щоб подивитися прем’єру «Камелота». А 17 січня 1964 року, повертаючись окружним шляхом з американського турне, вмирає прямо в каюті корабля. Письменник за все своє життя так і не одружився, спадкоємців у нього не було. А так як корабель в момент смерті Уайта був біля берегів Греції, англійське консульство поховало письменника на Афінському кладовищі. Надгробний камінь вінчав напис: «Письменникові, який з глибини свого змученого серця доставляв людям радість і вихваляв життя».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *