Томас Мур
28.05.1779 — 25.02.1852
Томас Мур народився в ірландському місті Дублін. Вже в 14-річному віці Томас співпрацює з журналами в рідному місті. У 19 років він стає випускником Дублінського університету.
У 1799 р. Томас переїжджає до Лондона, де його переклади з Анакреонта ( «Оди Анакреона», 1800) мали гучний успіх. Згодом він видає свою першу збірку віршів «Поеми покійного Томаса Маленького». (1801), випущений під псевдонімом Thomas Little (Томас Маленький).
Томасу Муру вдається досить швидко придбати широку популярність. Він отримує запрошення на посаду придворного поета, але його друзі – ліберальні буржуа – рекомендують йому відмовитися від цієї посади. У 1803 р. Томас Мур реєстратором адміралтейства відпливає на Бермуди. На зворотному шляху він відвідує Америку – Мекку тодішніх лібералів. У 1806 р. поет видає збірку віршів, в яких він відгукнувся вкрай несхвально про Американську республіку та її установи. З Сполучених штатів Мур повернувся реакціонером.
Залишивши на Бермудських островах свого представника, Томас Мур повернувся в Англію. Пізніше представник присвоїв 6000 фунтів, і Муру, який відповідав за нього, в 1819 – 22 рр. довелося жити в Європі, щоб уникнути арешту.
У 1807 р. вийшла з друку перша збірка «ірландських мелодій», гаряче прийнята романтиками. «Ірландські мелодії» (Irish Melodies) Мура виходили окремими випусками з 1808 по 1834 рр.. Багато з творів цього циклу було покладено на музику: для першої серії музику до текстів писав Д.Стівенсон, для другої – Г.Бішоп. Деякі з включених в Мелодії пісень досі популярні.
«Остання троянда літа» (The last rose of summer) – вірш Томаса Мура, написаний в 1806 р., покладено на музику сером Джоном Стівенсоном. В середині XIX століття пісня увійшла до збірки «Ірландські мелодії» поряд з іншими піснями Стівенсона на вірші Мура.
Цветет одиноко
Последняя Роза,
Подруги погибли
Под гнетом мороза,
А свежих бутонов
Вокруг не видать,
Чтоб ими гордиться
И с ними вздыхать.
Так что ж на стебле ты
Томишься в бессильи,
Засни с ними вместе
В их братской могиле;
Я нежно усыплю
Твоею листвой
То ложе, где с ними
Ты вкусишь покой.
И мне бы пора уж:
С любви ожерелья
Брильянт за брильянтом
Оборван метелью,
Друзья, кто в могиле,
Кто брошены вдаль, —
Так мир ли пустынный
Покинуть мне жаль?
(Переклад: О. А. Курсинського)
“Ірландські мелодії” були пов’язані з визвольним рухом ірландського народу і відбили різні етапи цієї боротьби, але в період підйому революційної боротьби тактика груп “Об’єднаних ірландців” залишалася для молодого Томаса Мура недостатньо зрозумілою, а в наступні десятиліття патріотична тематика “ірландських мелодій” придбала відтінки трагізму, приреченості і глибокого розчарування.
За «Мелодіями» вийшли «Національні мотиви» і «Священні пісні», котрі здобули вже менший успіх.
До початку 20-х років Томас Мур давно вже переріс свою юнацьку репутацію еротичного поета в класичному стилі і став одним з типових поетів англійського романтизму.
У нас Томас Мур відомий перш за все завдяки віршу “Вечірній дзвін”(Those evening bells, зі збірки National Airs, опублікованого в 1818 р.), переведеного Іваном Козловим і який став відомим романсом на музику О.О. Аляб’єва .
Вечерний звон, вечерний звон!
Как много дум наводит он
О юных днях в краю родном,
Где я любил, где отчий дом,
И как я, с ним навек простясь,
Там слушал звон в последний раз!
Уже не зреть мне светлых дней
Весны обманчивой моей!
И сколько нет теперь в живых
Тогда веселых, молодых!
И крепок их могильный сон;
Не слышен им вечерний звон.
Лежать и мне в земле сырой!
Напев унывный надо мной
В долине ветер разнесет;
Другой певец по ней пройдет,
И уж не я, а будет он
В раздумье петь вечерний звон!
Переклади віршів Томаса Мура російськими поетами викликали виникнення романтичного орієнталізму і зростання інтересу читаючої публіки до літератури зарубіжного Сходу.
У 1811 р. Томас Мур одружився на ірландській актрисі Елізабет Дайк. Шлюб був щасливим, але великою трагедією для родини було те, що чоловік і жінка пережили всіх своїх дітей.
У 1815 р. Мур почав найбільший свій твір «Лалла Рук» – «східний» роман з чотирма інтегрованими в нього поемами. У російську літературу Томаса Мура як автора “Лалли Рук” ввів Костянтин Жуковський.
Більшість довідників стверджує, що в перший рік виходу в світ (1817) в Англії з’явилося 6 видань “Лалли Рук”; до 1829 р. значилося вже 15 видань, а до початку 1840 р .– понад двадцяти.
За збірку «східних» казок у віршах Лалла Рук видавець, не читаючи рукописи, запропонував Муру 3000 фунтів. Коли Мур починав працювати над «Лалла Рук», Байрон, з яким Мур познайомився в 1812 році, писав йому: «Ви зараз зайняті створенням поеми, місцем дії якої буде Схід. Ніхто краще за Вас його не опише. Ви можете знайти там ту ж несправедливість, від якої страждає Ваша батьківщина, той же чудовий і палкий дух, яким відрізняються її сини, ту ж красу і ніжність, як у її дочок».
«Лалла Рук» – орієнтальна романтична повість у віршах і прозі, яка здобула великий успіх в континентальній Європі. Прекрасна дочка Аурангзеба на ім’я Лалла Рук обіцяна в дружини майбутньому царю Бактрії, проте серце її належить поетові Фераморсу. За вступ до палати невідомого нареченого Лалла Рук позбавляється почуттів. Прокинувшись при звуці улюбленого голосу, царівна усвідомлює, що власник палацу – Фераморс: поет і Бактрійський царевич – це одне і те ж обличчя.
В “Лаллі Рук” політичний зміст було глибоко приховано під покровом східного вимислу; політичні сатири і гумористичні вірші Мура, що видавалися їм в кінці 10-х і початку 20-х років (частково під псевдонімом “Tom Brown the younger”), мітили прямо в ціль, не вдаючись вже до жодних алегорій; об’єктами були тут не тільки політика Торі в національному питанні, а й європейська реакція взагалі. В образах східного роману «Лалла Рук» неважко впізнати ірландських борців за свободу, а в мотивах його вставних поем – ірландські мотиви.
«Місцевий колорит» тут надзвичайно умовний, але дуже яскравий. За багатством екзотики і трактуванні сюжету поема стоїть в одному ряду зі східними поемами Байрона, у якого Мур запозичив композиційні прийоми. «Лалла Рук» переведена на перську мову і користується в Персії популярністю як «велика національна епопея».
З «Лалли Рук»
З казки «Сонце гарему»
На земле меж богатствами мира,
Нет богаче долины Кашмира,
Нет роскошней нигде красоты.
… Там леса ароматами полны,
… Там струятся священные волны,
… … Круглый год расцветают цветы.
Если солнце, прощаясь с землёю,
Догорает вечерней порою,-
Вся долина объята зарёй
…И, в зеркальных водах отражаясь,
…Как невеста, в цветы наряжаясь,
… … Ослепляет своей красотой.
Сквозь душистую зелень огнями
Блещет храм освещённый, и в храме
Баядерки поют, позабыв
…В быстрой пляске все радости света,
…И звучит с высоты минарета
… … Монотонный вечерний призыв…
(Переклад Івана Буніна)
У великому прозовому доробку Мура виділяються прекрасні біографії Шерідана (1825), Е.Фіцджеральда (1831) і – безперечний шедевр в цьому жанрі – листи і щоденники лорда Байрона (The Letters and Journals of Lord Byron, 1830). Мур настільки близько здружився з Байроном, що той передав йому рукопис своїх Записок. Після смерті Байрона Мур їх спалив, що породило гарячі суперечки, які не вщухають і досі.
З часу видання “Листів і щоденників Байрона із зауваженнями про його життя” Мур для значної частини читачів Російської імперії став набагато цікавішим як біограф свого знаменитого друга, ніж як поет. Цією біографічної книгою, написаною Муром, зачитувалися в ті роки не лише любителі англійської літератури. З тих пір, як вона стала відомою в Росії, Мура найчастіше згадували в зв’язку з Байроном. Накреслене ним бурхливе життя автора “Чайльд Гарольда” і “Дон Жуана” представлялося і літераторам, і широким читацьким колам більш захоплюючим, ніж умиротворення і сентиментальні відтінки його власної ліричної творчості.
Як історик життя Байрона і як його довірений друг, як читач їм же спалених “Записок” поета, Мур не міг бути порівняним ні з ким. З його книги хотіли дізнатися про Байрона те, що не можна було почерпнути ні з яких інших джерел; книга ставала єдиним вірним ключем до розуміння “загадки” особистості Байрона і всіх таємничих обставин його життя.
Інтерес до книги зростав безупинно. Всі шанувальники Байрона очікували її з неприхованим нетерпінням.
«Мы прочли эту книгу съ величайшимъ удовольствіемъ. Даже разсматриваемая только относительно изложенія, она уже имѣетъ право стать въ ряду лучшихъ образцовъ англійской прозы, произведенныхъ нашимъ вѣкомъ. Правда, что она не содержитъ ни одного мѣста равнаго двумъ или тремъ отрывкамъ, какіе мы могли бы выбрать изъ жизни Шеридана, {Написанной тоже Томасомъ Муромъ.} но въ цѣлости она несравненно выше послѣдняго сочиненія. Слогъ пріятенъ, чистъ и энергиченъ и, когда возвышается до краснорѣчія, возвышается безъ усилія, безъ напыщенности. Самое содержаніе не уступаетъ формѣ. Трудно 
найти книгу, которая бы обнаруживала въ авторѣ больше доброты, честности и скромности. Она очевидно была написана не съ цѣлью показать, какъ хорошо можетъ писать ея авторъ, — что и безъ того видно въ ней на каждомъ шагу, — а съ цѣлью оправдать, насколько позволяетъ истина, память знаменитаго человѣка, который самъ себя оправдать уже не можетъ. М-ръ Муръ никогда не становится между лордомъ Байрономъ и публикою. При самомъ сильномъ соблазнѣ поговорить о своей личности, онъ упомянулъ о себѣ не болѣе какъ въ той мѣрѣ, въ какой самый предметъ настоятельно того требовалъ.
…Но невозможно не согласиться, послѣ общаго обзора, что задача выполнена съ большимъ смысломъ и большою гуманностью. Разсматривая жизнь, которую велъ лордъ Байронъ, принимая въ соображеніе его живость, его раздражительность и его сообщительность, мы не можемъ не подивиться, съ какою ловкостью м-ръ Муръ съумѣлъ выставить такъ много чертъ характера и убѣжденій своего друга, не сказавъ почти ничего оскорбительнаго для чувствъ лицъ, остающихся въ живыхъ.» (Т. Б. Маколей Жизнь лорда Байрона,Мура.)
Умер Томас Мур в Слопертон-коттедже близ Бонвуда (графство Уилтшир) 25 февраля 1852.
Список літератури:
Мур, Т. Избранное / Томас Мур. – М.: Худож. лит., 1981. – 351 с.: ил.
Маколей, Т.Б. Жизнь лорда Байрона, Мура [Электронный ресурс] / Томас Бабингтон Маколей / – Режим доступа: http://az.lib.ru/m/makolej_t_b/text_1831_zhizn_lorda_byrona-oldorfo.shtml