Падіння самодержавства на початку 1917 року спричинило бурхливе піднесення українського національно-визвольного руху. Епіцентром українського національного життя став Київ. Тут 4 (17) березня 1917 року представники партій і громадських організацій створили Українську Центральну Раду (УЦР). Згодом вона стала керівним органом українського руху та парламентом УНР.
Спочатку своєрідним українським національним центром було приміщення клубу «Родина» на Володимирській, 42, який від моменту його створення був неофіційним місцем перебування Товариства українських поступовців (ТУП) – нелегальне позапартійне українське громадське об`єднання, організоване у вересні 1907-го, яке гуртувало сили українства і до 1917 року було єдиною діючою українською організацією ліберального напрямку.
Саме у приміщенні клубу «Родина» 3-7 березня 1917 року відбулися збори українських партій та організацій, скликані з ініціативи ТУПу у зв’язку з революційними подіями в Петрограді. Збори, що тривали кілька днів, викристалізували ідею створення головного представницького центру українського руху, що невдовзі отримав усталену назву – Українська Центральна Рада. 11-12 березня 1917 року УЦР переселилася з приміщення клубу «Родина» до будинку Педагогічного музею.
Найближчими заходами стали маніфестації 16 та 19 березня 1917 року, на яких український рух заявив про своє існування. У масштабному «Святі революції» 16 березня взяли участь, як свідчать тогочасні газети, майже 200 тисяч осіб. З ініціативи Центральної Рали 19 березня в Києві пройшла 100-тисячна українська національна маніфестація («Свято Свободи»).
Це стало переломним моментом. У березні 1917-го революційна стихія охопила більшість міст України. Багатолюдні мітинги й маніфестації прокотилися Харковом, Полтавою, Миколаєвом, Одесою.
Центральна Рада у початковому складі не представляла всього українського народу, тому на пропозицію Грушевського було вирішено на початку квітня скликати Український національний конгрес представників усіх верств народу і на ньому обрати новий склад Центральної Ради. Грушевський сформулював програму і платформу Центральної Ради як осередку українства, що об’єднується в громадську організацію незалежно від класової чи професійної приналежності, основна мета діяльності якої полягає в тому, щоб добитися від Тимчасового уряду Росії визнання і проголошення Декларації про національно-територіальну автономію України.
6-8 квітня 1917 року Український національний конгрес легітимізував Центральну Раду. В останній день роботи таємним голосуванням обрано головою УЦР Михайла Грушевського, заступниками Володимира Винниченка та Сергія Єфремова. А новий склад Ради того ж дня обрав замість колишньої Президії Центральної Ради – Комітет Центральної Ради у складі 20 осіб включно з головою та заступниками. У червні місяці було ухвалено рішення про збільшення чисельності комітету Ради до 40 осіб (у зв’язку з розширенням функцій).
З перших днів свого утворення Українська Центральна Рада взялася в т.ч. за українізацію шкільництва, адже в Російській імперії на українських землях не існувало жодної школи з українською мовою навчання (всі навчальні заклади використовували виключно російську мову). 18 березня 1917 року у Києві з ініціативи Товариства шкільної освіти відкрили Першу українську гімназію ім. Т. Шевченка, яку очолив Петро Холодний. 18-19 квітня у Києві пройшов І Всеукраїнський педагогічний з’їзд, який затвердив план українізації школи. За активною участю Генерального секретаря освіти Івана Стешенка здійснювали переведення шкіл на українську мову викладання, в різних регіонах України було створено понад 80 українських гімназій.
У вересні 1917 року Генеральний Секретаріат прийняв закон про створення Української Академії мистецтв, першим ректором якої став Федір Кричевський.
Влітку 1917 року в Києві відкрито «Молодий театр» (на чолі з Лесем Курбасом), який відмовився від етнографічного репертуару і представив сучасні українські п’єси та світову класику.
Результатом Української національної революції став також сплеск кількості україномовної перси. Навесні 1917 року у Києві почали виходити три щоденні газети – «Нова рада», «Робітнича газета», «Народна воля». Невдовзі до них додалися 10 журналів: «Боротьба», «Воля», «Вільна українська школа», «театральні вісті», «Світова Зірниця», «Літературно-науковий вісник», «Молоде життя», «Наше слово», «Київська земська газета», «Комашня». Загальна кількість періодичних видань українською мовою 1917 року сягала 106 назв.
Джерела інформації:
- Українська Центральна Рада. Українська революція 1917-1921 : карта / Р.І. Сосса та ін. – К. : Українська Картографічна Група, 2018.
- Кучерук О.С. Українська Центральна Рада: 1917-1918 роки / Олександр Сергійович Кучерук. – К. : Балтія-Друк, 2018. – 127 с. : іл.
Ілюстрації з сайтів:
https://www.dsnews.ua/ukr/nasha_revolyutsiya_1917/grushevskiy-bez-kalosh-i-stolipin-iz-zashmorgom-yak-na-ukrayinsku-29032017220000
https://www.facebook.com/dominanta.kiev/photos/a.1513254955658643/1573177096333095/?type=3&paipv=0&eav=AfYLiFDu4972dQuY4Pk1YUi6HZulxAPagEkNwKhYLd-xgKnD4xQcePO3cjVYJuO4Xzc&_rdr
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/berezen/17/1917-utvorena-ukrayinska-centralna-rada