Василь Володимирович Биков
19.06.1924 – 22.06.2003
Батьківщина Василя Володимировича Бикова – село Бички в Білорусії.
Дитинство хлопчика з селянської багатодітної родини було важким. У сім’ї жили бідно, ситна і смачна їжа була великою рідкістю, а майбутньому письменникові, його братові і сестрам часом нічого було вдягнути: гардероб не відрізнявся великою кількістю одягу.
Щоб заробити хоч якісь кошти, хлопчикові з раннього дитинства доводилося довго працювати в полі.
Батько, Володимир Федорович, їздив на заробітки до Латвії, а під час Першої світової війни (1914-1918) служив у царській армії. Довелось йому і побувати в полоні у німців.
Повернувшись додому, батько розповідав п’ятирічному синові різні цікаві історії, які траплялися в його біографії. Василь уважно слухав кожне слово, ставив батькові цікаві запитання.
На відміну від глави сімейства, якого діти побоювалися, мама письменника, Анна Григорівна, яка також походила з селянської родини, була жінкою м’якою і доброю.
Єдиною втіхою для хлопчика були природа і книги. Василь дуже любив ходити на озеро Біляківське, де купався, ловив рибу і раків.
«Пам’ятаю, підпалиш факел, і раки, залучені світлом, виповзають на мілину, і стільки їх, що навіть страшно стає», – згадував Василь Володимирович у своїй автобіографічній книзі.
Класична література занурювала хлопчика в небачені пригоди. Першим прочитаним твором, який хлопчик отримав від учителя, стала казка про Царівну-жабу.
Героїв прочитаних творів Василь часто відображав на папері, маючи неабиякі здібності до малювання.
Навчався хлопчик в різних школах, потім вступив до Вітебського художнього училища на відділення скульптури. Але навчальний заклад довелося залишити через скасування виплати стипендії: довелося влаштовуватися на роботу. Іспити за десятий клас він здав екстерном у 1941 році.
Велика Вітчизняна війна застала майбутнього письменника на Україні. Під час відступу Радянської Армії в Бєлгороді Василь відстав від своїх товаришів і був заарештований. Його визнали німецьким шпигуном і ледь не розстріляли. Життя його було на волосині від смерті. На щастя, все обійшлося.
Взимку з 1941 по 1942 роки молодий Василь жив на залізничній станції Салтиковка і в місті Аткарську.
Закінчивши Саратовське піхотне училище, Василь був покликаний на службу в армію. Провівши три місяці після поранення в госпіталі на початку 1944 року, Биков повернувся на фронт. У званні старшого лейтенанта, командира взводу полкової і армійської артилерії, він брав участь у численних операціях, виступав разом з діючими арміями Болгарії, Угорщини, Югославії та Австрії.
Події війни залишили незгладимий слід в серці письменника. Книга «Довга дорога додому», написана ним за рік до смерті – в 2002 році, та й вся його творчість є доказом цього.
З 1947 року Василь Биков живе в білоруському місті Гродно, де працює редактором в місцевій газеті.
Першим серйозним твором у творчій біографії Бикова став «Журавлиний крик», опублікований в 1959 році.
Через кілька років написані повісті «Зрада» і «Третя ракета», яка принесла письменникові визнання і славу. У цих творах він без прикрас описував жахи війни і її наслідки.
У 1965 році виходить нова повість «Мертвим не боляче», присвячена Кіровоградській операції 1944 року, учасником якої він був. Отримавши тоді поранення в живіт і ногу, він дивом залишився живий. Спочатку помилково Василь Биков значився як загиблий.
Повісті та оповідання Василя Бикова просякнуті жорстокою правдою тих страшних років, він не боявся відходити від ідеологічних ярликів, за що піддавався гонінням і цькуванню. За мотивами повістей Бикова було знято близько 20 фільмів, серед яких найбільш популярними були такі картини, як «Сходження», «Обеліск», «Піти й не повернутися» і «В тумані».
У 1974 році Биков був удостоєний Державної премії СРСР за повісті «Обеліск» і «Дожити до світанку». Через кілька років Василя Бикова нагородили Ленінською премією за оповідання «Знак біди», яке вважається одним з кращих творів в його творчості.
Також Биков відомий за творами «Сотников» (1970), «Кар’єр» (1985), «Облава» (1988), «Вовча яма» (1998), «Болото» (2001) і багатьом іншим примітним роботам.
Першою дружиною Василя Бикова була Надія Кулагіна, вчитель російської мови та літератури. У цьому шлюбі у них народилося двоє хлопчиків. Але їх тривалий тридцятирічний союз все ж таки розпався.
Другою дружиною Василя Володимировича стала Ірина Суворова.
В останні роки життя Биков встиг пожити в Фінляндії, Німеччини та Чехії. Але за місяць до своєї смерті він повернувся до рідної Білорусі.
Василь Володимирович Биков помер 22 червня 2003 року в віці 79 років, не впоравшись з важким захворюванням. Письменник був похований на Східному кладовищі в Мінську.
Список літератури:
Быков, В. Собрание сочинений: в 4-х т. / Василь Быков. – М.: Мол. гвардия, 1985.
Быков, В. Альпийская баллада: повести / Василь Быков. – М.: Мол. гвардия, 1981. – 288 с. – (Школьная библиотека).
Быков, В. В тумане: повести / Василь Быков. – М.: Сов. писатель, 1989. – 317 с.: ил.
Биков, В. Журавлиний крик: повісті / Василь Биков. – К.: Молодь, 1989. – 160 с.
Быков, В. Знак беды: повести / Василь Быков. – М.: Известия, 1986. – 619 с.: ил. – (Б-ка «Дружбы народов»).
Быков, В. Карьер: повесть / Василь Быков. – М.: Кн. палата, 1988. – 222 с. – (Попул. б-ка).
Быков, В. Колокола Хатыни / Василь Быков. – М.: Правда, 1987. – 170 с.
Биков, В. Мертвим не болить: роман, повісті / Василь Биков. – К.:Дніпро, 1990. – 366 с.: іл.. – (Єднання).
Быков, В.Облава: повести / Василь Быков. – М.: Дружба народов, 1991. – 399 с.
Быков, В. Повести / Василь Быков. – М.: Дет.лит., 1987. – 445 с.: ил. – (Шк. б-ка).
Быков, В. Повести разных лет / Василь Быков. – М.: Худ. лит., 1990. – 716 с.
Быков, В. Третья ракета. Альпийская баллада. Сотников: повести / Василь Быков. – М.: Мол. гвардия, 1972. – 332 с.