Сара Вінман “Коли Бог був кроликом”.
Важко дібрати слова, щоб розповісти про цю книжку так, як вона на те заслуговує.
В ній – про любов і дружбу, сімейні стосунки, втрати, нерозривність усього з усім.
…Коли Еллі було 5 років, її старший брат взяв дівчинку за руку і повів у свій світ. Так почався той міцний зв‘язок, який існував між ними все життя. Джо подарував їй кролика на ім‘я Бог, і завжди був поруч.
Це було чудове дитинство, сповнене чудес, відкриттів і радості, хоча прикрощі іноді траплялися. А чого журитися, коли в тебе така неймовірна подруга, як Дженні Пенні, дивачка і фантазерка, яка збиралася втекти в Атлантиду від невлаштованого життя з мамкою, що весь час “міняла полюбовників”.
А потім сім‘я Еллі переїхала в Корнуолл. Облаштувалися, відкрили пансіонат. Життя продовжувалося, тільки вже без Дженні, бо її слід загубився, коли вона з матір‘ю переїхала в інше місто.
В пансіонаті зупинялися різні постояльці. Деякі ставали членами родини. Старий Артур, який вірив у незбагненне диво буття, писав мемуари, що ставали дивовижними документами епохи, знав дату своєї смерті, навіть розрахував, що грошей, які в нього є, вистачить ще й на один день після смерті. Щоправда, у цьому він помилився.
Або Джинджер, яка подарувала малій Еллі перстень з сапфірами і діамантами, бо він не налазив на її “товсті пальці”.
Пройшов 21 рік і Еллі отримує листа від Дженні з в‘язниці… (Світлана Чучко)