Славенка Дракуліч “Війна всюди однакова”.
Славенка Дракуліч – відома хорватська журналістка і письменниця, свого часу багато писала про війну в колишній Югославії, як безпосередній свідок цих подій.
Війна в Україні змусила Славенку знову писати про війну і про війни, взагалі. В книжку ввійшли есеї про війну, які авторка писала, починаючи з 1991 року і до початку повномасштабного російського вторгнення в Україну.
В 90-ті роки минулого сторіччя українці були так стурбовані своїм виживанням після розпаду СРСР, що війна в Югославії пройшла повз нас. Ми знали, що там іде війна, але ці події не так активно висвітлювалися пресою та телебаченням. Тоді не було “війни в прямому ефірі”, як зараз в Україні, але про страшні злочини цієї війни ми дізналися пізніше, коли вона вже закінчилася.
Есеї письменниці описують серію воєнних ситуацій з точки зору звичайної людини. Це і біженці, які намагаються пристосуватися до життя в чужій країні, де їм не раді. Це і матері, які чекають своїх синів, що вже ніколи не повернуться, згвалтовані жінки, які відмовилися мовчати, і ті обставини, які перетворюють звичайних людей в жорстоких злочинців.
Епіграфом до своєї книжки С. Дракуліч взяла цитату Марти Геллгорн, американської воєнної кореспондентки, яка побувала на 20 війнах: “Війни починають політики. Люди не можуть самі збиратися і не збираються в невгамовні натовпи, щоб боротися з ворогами. Спершу їм потрібно вселити страх і ненависть, а потім організувати їх і керувати ними. Лідерів можна впізнати (амбітні чоловіки, які безапеляційно використовують владу), але їхні послідовники – загадка. Чому завжди так легко спонукати людей убивати одні одних?” (Тетяна Білан)