Вірш дня. Сергій Жадан

Стільки дощу не вмістить жодна весна.
Добре було б пам’ятати всі імена.
Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи.
Добре було б уміти. Я не вмію. Навчи.

Але поки що ночі розмоклі, як сірники.
І обпікає дотик до твоєї руки.
Обпікає вуличне листя і нічні вогні.
Поясни, як ти дихаєш на такій глибині.

Добре було б тішитись, що все є таким, яким є.
Добре було б відчувати життя, розуміючи, що воно твоє.
Відчувати його, прокидаючись зранку, засинаючи уночі.
Добре було б не думати про тебе. Я не вмію. Навчи.

Але це повітря в травні – різке, як скло.
Я знаю – тобі заважає те, що з тобою було.
Я знаю, як ти боїшся серця свого.
Я знаю – насправді ти хочеш саме цього.

Стільки дощу – а його несе і несе, і несе.
Я знаю все, що потрібно тому, хто знає усе.
Дерева над головою. Темрява на плечі.
Я знаю все. Я готовий вчитися далі. Навчи.

 

Фото – Ольга Гліва.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *